Невраховані жертви: домашнє насильство в російських сім'ях - ВВС

У Росії досі нема закону про сімейне насильство. Він допоміг би запобігти загибелі тисяч жінок щороку.

У невеликій, скромно обставленій кімнаті, Аня (назвемо її так) намагається вкласти двох синів, чотирьох і семи років, поспати після обіду. Завдання в принципі непросте, але вдвічі складніше тут. Це не її квартира, а кімната в соціальному притулку для жінок, які втекли з сім'ї.

Аня з дітьми і матір'ю, яка приїхала на допомогу, живе тут всього третій день. Вона пішла з дому після семи років побоїв і знущань.

"Остання крапля"? Вона, якщо і була, мало чим відрізнялася від того, чим запам'яталося їй все попереднє життя з тепер уже колишнім чоловіком.

"Він довгий час пив, у нього безсоння, - розповідає Аня. - Я прийшла додому з дітьми ввечері, намагаюся лягти спати. А він каже: "Я тобі спати не дам". Я кажу: "Досить". І тут почалася бійка..."

І поліцейські - теж...

Вона розлучилася з ним ще два роки тому, але їй не по кишені знімати житло для себе і дітей. І вона продовжувала жити з ним в одній квартирі.

Спочатку Аня чекала, доки підростуть діти, щоб хтось міг підтвердити її розповіді про побої. Потім завела диктофон і стала записувати те, що відбувається, сподіваючись використати це як речовий доказ.

Користі було мало. "Поліція? Та ніяк не реагує, - говорить вона. - У рік по п'ять разів викликали, та й то - коли вже зовсім нестерпно. Ну і що? Приходять і кажуть: "Він же в своїй квартирі".

Останнього разу за викликом прийшла поліцейський-жінка. Її поява Аню не підбадьорила. "Вона говорить: "Чому не ви поїдете? У мене теж була така ситуація, я ось поїхала, тепер поневіряюся..."

Якщо вже така ситуація у поліцейського, то на що може розраховувати проста людина? "Ніхто не вірить, що я чогось можу добитися", - говорить Аня.

40 смертей на день

У схожому становищі - поліцейські і домогосподарки, професори і продавці. За даними правозахисних організацій, насильство в сім'ях поширене в різних соціальних групах.

Але скільки таких, як Аня, точно сказати не може ніхто. Насильство щодо родичів і членів сім'ї не виділено в Росії в окремий вид злочину, і тому загальнонаціональною статистикою не враховується.

Однак ще 1995 року, на основі поліцейських даних низового рівня з декількох регіонів країни, з'явилася страшна цифра: щороку 14 тисяч російських жінок гинуть від насильства чоловіків і партнерів. 14 тисяч в рік - це майже 40 кожного дня. А 600 тисяч регулярно потерпають від побиття і приниження.

У 2008 році цю цифру знову повторив представник МВС, і її російська влада подала в ООН.

А державний притулок у кризовому центрі Надія, де дали кімнату Ані та її дітям, у Москві тільки один. Його 35 ліжок ніколи не є порожніми.

Тут - кімнати для психотерапії і занять з дітьми, медичний кабінет, простора їдальня де (запевняє мене кухар) смачно годують. Але, якщо статистика МВС відповідає дійсності, то, виходить, 12-мільйонному місту потрібно дуже багато таких центрів.

Життя як важка ситуація

Керівники Надії, однак, не вважають, що дефіцит таких притулків - головна проблема. Їм здається, що якщо у Москві (як заплановано) з'явиться ще один такий центр, проблему тимчасового притулку для жінок, які пішли з дому, буде вирішено.

Важливішою видається їм проблема покарання винних. За чинним законодавством, у більшості випадків переслідувати кривдника жінка може тільки в порядку приватного обвинувачення, тобто сама збираючи докази вчиненого насильства.

За два місяці, відведені клієнткам правилами проживання в притулку, їм допомагають психотерапевт і фахівці, які пояснюють, як правильно написати різноманітні юридичні документи або звернення в житлові органи. Але, наголошують керівниці Надії, клієнтки повинні чітко усвідомити, чого саме вони хочуть домогтися, і скласти якийсь план дій.

Це вдається не всім, і директора Надії Наталю Пазднікову такі випадки засмучують. "Прийшла до нас вся побита, прожила три дні і говорить: "Я піду додому, він без мене не може". Значить, вона ще не прийшла до думки, що їй треба поміняти свій спосіб життя", - розповідає Пазднікова одну з типових історій.

Керівники Надії визнають, що є об'єктивні труднощі. Серед головних - брак житла в Москві і відсутність охоронних ордерів, які виключали б контакт між жінкою і чоловіком або партнером, який б'є її.

Але це, за їхніми словами, не може бути виправданням бездіяльності. "Не може соціальна допомога бути нескінченною, - каже Пазднікова. - Не може бути "важка життєва ситуація" постійною. А бувають такі випадки, що важка життєва ситуація триває все життя. Не може людина бути на шиї у держави все життя".

Аня, яка пішла з дому - на самому початку цього шляху. "Мені потрібно якийсь час перекрутитися, мізки вставити. Треба займатися судами та листи писати", - описує вона перспективи на найближчі тижні.

"Синдром побитої людини"

Чи справедливо вимагати від людини, яка роками жила під загрозою побиття, рішучості щось міняти і ясності в побудові життєвих планів?

У соціальних працівників - одна точка зору, у психологів - інша. Так званий "синдром побитої людини" є в міжнародних класифікаторах хвороб. Серед інших симптомів там - уявлення про те, що відносини з насильником розірвати неможливо, відчуття безвиході.

Як би там не було, доки у побитих росіянок очевидним є дефіцит елементарної інформації про те, що робити. Всеросійська телефонна лінія допомоги центру Анна приймає 300 дзвінків на місяць. За годину, проведену в телефонному центрі, я став очевидцем двох таких дзвінків - обидва були від людей, які намагалися дізнатися, що можна зробити для своїх знайомих, яких б'ють чоловіки.

Ще запитують, як знайти психологів чи соціальних працівників, як подати заяву в поліцію, де можна прочитати про захист від насильства в сім'ї. І, звичайно, куди бігти, коли вже немає ніякої надії.

Поруч з оператором лежить список адрес по декількох регіонах Росії. Це не дуже довгий список. Очевидно, що зараз багато хто з тих, хто страждає від побиття і принижень, не отримають допомогу вчасно.

"Це стає кримінальною справою, коли, по суті, вже пізно, - говорить Марина Пісклакова, засновниця Анни. - Кримінальну справу можуть порушити, тільки якщо завдано шкоди здоров'ю середньої тяжкості або тяжкої. Доки цього не сталося, все відбувається в рамках приватного обвинувачення. Але адвокати, які співпрацюють з нами, говорять, що система збору доказів для приватного обвинувачення дуже складна. Навіть написати по формі заяву непросто".

У рамках профілактичних бесід

Андрій Левчук, старший дільничний уповноважений поліції, бачив багато жінок, які страждають. Його дільниця - три десятки будинків у районі Хорошево-Мневники, на північному заході Москви. За словами дільничного, сімейні конфлікти з насильством - одна з найбільш поширених подій. Левчук підтверджує слова Пісклакової - у більшості випадків завдані травми не настільки важкі, щоб можна було відкрити кримінальну справу.

"Припустимо, нанесені легкі ушкодження. 115-а, 116-а статті КК передбачаються, але, так як це статті приватно-публічного обвинувачення, виноситься постанова про відмову (У порушенні кримінальної справи. - Ред.). А надалі можна брати цього заявника за руку і вести до суду. Бо, як правило, самі вони не йдуть".

Одна з найчастіших претензій до поліції - те, що її співробітники неохоче приймають заяви від постраждалих, радять їм "гарненько подумати", щоб не забирати її через кілька днів, коли "пристрасті вгамуються". Капітан Левчук заперечує, що це - поширена практика, і говорить, що всі принесені заяви розглядаються належним чином.

Але він визнає, що, навіть маючи підозри щодо факту насильства в сім'ї, поліція не може зробити багато. "Як правило, все відбувається в рамках профілактичних бесід. Багато хто розуміє, кивають головами, мовляв, більше так не будемо. Але варто нам за поріг і... всяке може бути".

"(Жінки говорять. - Ред.) "Ви полякайте його", але ми не опудало, щоб когось лякати, - продовжує поліцейський. - Приходимо, проводимо профілактичну бесіду, але невже він у чомусь зізнається, якщо все відбувається один на один? При мені, ось, обіймає і цілує дружину, а вона стоїть, в очах страх. Вона говорить: "Так, у нас все добре", а в очах - страх. Що з цим робити? Факту насильства-то нема".

Довгий шлях до закону

Вже майже двадцять років Анна та інші правозахисні організації закликають прийняти закон, у якому домашнє насильство було б визначено як окремий вид правопорушення, що дозволило б починати слідство, не чекаючи на важкі каліцтва.

Перші спроби ввести такий закон в дію робили ще в середині 90-х років, але у створений тоді законопроект було одразу запропоновано величезну кількість поправок, і його визнали недопрацьованим.

Розроблений новий проект федерального закону Про запобігання та профілактику сімейно-побутового насильства, проте невідомо, коли він потрапить до парламенту на перше обговорення.

"Він - системний і підходить до питань профілактики цього виду насильства комплексно, - стверджує Салія Мурзабаєва, член комітету Держдуми з охорони здоров'я. - Він складений не тільки з урахуванням правозастосовчої практики, але і на підставі міжнародного досвіду".

"Ми адаптували міжнародне законодавство до російських особливостей. У першу чергу ми передбачаємо питання роботи з сім'ями, де потрібна допомога не тільки держави, але й громадських організацій, надання юридичної, правової, консультаційної допомоги, створення кризових центрів".

Тим не менш Мурзабаєва ухилилася від опису конкретних заходів в новому законі, сказавши, що до його узгодження в російських міністерствах подробиці краще не розголошувати. За її оцінками, на узгодження піде декілька місяців, і до першого читання в Думі законопроект буде готовий не раніше до кінця 2013 року.

Скільки з тисяч жінок, що зазнають побиття щодня, не доживуть до цього моменту?

"Домострой" відходить

Поки що Марину Пісклакову з Анни втішає те, що людей, готових виправдати сімейне насильство, стає все менше.

"Раніше у теле- і радіопередачах, де виступали жертви насильства, питали "Що ти зробила, щоб заслужити таке?! Це ж як треба чоловіка довести!"

"Зараз це питання вже не ставлять. Усі грамотні люди вже знають, що це - не проблема жінок, які потерпають від насильства, а відповідальність тих, хто застосовує насильство", - говорить вона.

Пісклакова підкреслює, що до зусиль з інформування публіки підключилася Російська православна церква, яка засуджує насильство в сім'ї у недвозначних формулюваннях.

"Середньовічна, "домостроївська" відсталість зараз долається набагато краще, ніж, скажімо, років вісім тому", - вважає правозахисниця.