Папська дюжина. Четвірка фаворитів, п'ять альтернатив і ще трійка потенційних кандидатів на пост нового Папи Римського
Кардинала з Мілана Анджело Скола і його колегу Одільйо Шерера із Сан-Пауло називають двома найбільш імовірними лідерами "папської гонки" у Ватикані, яка стартує сьогодні.
Тим не менше, у Ватикані активно циркулює список імен близько дюжини "папабілі" (потенційних Пап). Так, 115 кардиналів, які беруть участь у конклаві, можуть віддати перевагу іншим кандидатам, якщо фаворити не зможуть заручитися підтримкою двох третіх "виборців", що становить 77 голосів.
Говорити про тенденції непросто, адже на виборах немає прямо заявлених кандидатів, тоді як кардинали пов'язані клятвою мовчання щодо того, що відбувається у Сикстинській капелі під час голосування.
Так, сильний кандидат може зібрати впевнену меншість голосів (менше від необхідного) уже під час першого кола голосування сьогодні ввечері. Однак, якщо він не зможе збільшити свою підтримку у наступних етапах - по два вранці і ввечері - кардинали можуть повернути свою погляди в інший бік, прагнучи знайти наступника Бенедикта XVI, який несподівано зрікся престолу.
Reuters склав добірку дюжини претендентів на Святий престол, яких найчастіше згадують, розповівши про їх біографію і кар'єру.
Кандидати-лідери
Анджело Скола (Італія, 71 рік) - міланський архиєпископ, провідний італійський кандидат. Його посаду часто називають "трампліном до папства". Бенедикт ХVI перевів його туди з Венеції - ще однієї стартової площадки для Пап - як експерта з морального богослов'я. Скола довгі роки був близький до консервативної італійської католицької групи Communion and Liberation, якій симпатизував і колишній Понтифік. Його інтелектуальне красномовство, безсумнівно, сподобається кардиналам, які хочуть бачити харизматичного проповідника.
Оділь Шерер (Бразилія, 63 роки) - провідний претендент з Латинської Америки, де зосереджено 42% католиків планети. Архієпископ із Сан-Пауло, найбільшої єпархії країни, він вважається досить консервативним для Бразилії кліриком, проте виглядає досить поміркованим на тлі інших. Його німецьке коріння і наполеглива праця в адміністрації Ватикану, Римської Курії, без сумніву, тісно пов'язує його з Європою, яка представлена найбільшою кількістю голосів. Італійські ЗМІ зазначають, що його підтримує клір Курії - як опонента Сколи. Також Шерер відомий своїм почуттям гумору і активним веденням блогу в Twitter. Тим не менше, стрімке зростання протестантських церков у Бразилії може відлякати ревних католиків від його кандидатури.
Марк Уелле (Канада, 68 років) - головний "кадровик" Ватикану, глава Конгрегації архієпископів. Богослов-академік, подібно до Ратцингера, який зрікся престолу, він якось зауважив, що для нього папство "виявилося б кошмаром". Маючи хороші зв'язки в Курії, він також підтримує контакти в Латинській Америці, викладаючи там і очолюючи регіональну комісію Ватикану. Проти нього може зіграти його непроста кар'єра в Квебеку, де його консерватизм зіштовхнувся зі світським суспільством, що змусило його просити вибачення за завдану шкоду. Банальність його промов також кидає тінь на його потенціал.
Шон О'Маллі (США, 68 років) - кардинал із "чистими руками", вибір номер один у випадку, якщо питання сексуальних скандалів було б пріоритетним при пошуку нового Понтифіка. Він очолив Бостонську єпархію в 2003 році, втретє приступивши до відновлення репутації Церкви після скандалів із зґвалтуваннями. Так, йому довелося продавати церковну нерухомість заради виплати компенсацій. Більше того, О'Маллі закривав маленькі церкви всупереч громадському обуренню, проявивши управлінську кмітливість у прагматичній Америці, незважаючи на свій скромний вигляд у коричневому вбранні капуцина. Традиційно, конклав побоюється призначати Папу з наддержави - однак спокійна сила і францисканська стриманість стануть для О'Маллі вигідною перевагою.
Альтернатива
Тімоті Долан (США, 63 роки) - архієпископ Нью-Йорка і вождь американських єпископів, який зміг вивести американську церкву на небачений раніше рівень впливу в конклаві. Його гумор та енергетика вражають багатьох у Ватикані, де подібні якості мало кому притаманні, і подобаються кардиналам, які мріють про сильних управлінців і чарівного пастиря. Шанувальники Долана кажуть, що він привнесе в Курію більш строгий американський стиль управління і подарує нову впевненість ортодоксальним церковникам, виступаючим за заборону абортів і гомосексуальних шлюбів. Опоненти, у свою чергу, таврують його за зайву розв'язність і "надмірну американськість", побоюючись, що його "нова мітла" буде дуже завзято очищати заповнену італійцями Курію.
Леонардо Сандрі (Аргентина, 69 років) - "трансатлантичний кандидат", народжений італійської родиною в Буенос-Айресі, який доріс до третього за важливістю посту в Ватикані - заступника Держсекретаря із загальних питань. Будучи "надійними руками", він часто вважається ідеальним кандидатом на пост Держсекретаря Ватикану - папського заступника, але не Понтифіка. У нього немає пасторського досвіду, а його робота в Курії - нагляд за церквами східного обряду - не вважається в Римі вдалою позицією. Не так давно Сандрі заявив, що жінкам слід надати більше можливостей лідерства в лоні Церкви. Недоліком можна назвати його асоціацію з папством Івана Павла ІІ та замовчуванням про випадки сексуального насильства.
Луїс Тагле (Філіппіни, 55 років) - кандидат, чию харизму часто порівнюють з чарівністю Івана Павла ІІ. Архієпископ Маніли, він налагодив тісні зв'язки з Бенедиктом, працюючи з ним в одній із Богословських комісій Ватикану. Його стрімке кар'єрне зростання часто пояснюють прихильністю нині Ратцингера, який зрікся престолу. Тагле вдалося вразити багатьох прелатів своїми виступами на ключових католицьких соборах за останні роки. Філіппінці розповідають про його стриманість, відкритість та щедрість. Тим не менше, він став кардиналом лише в минулому листопаді, оскільки конклав не особливо схильний обирати молодих, які зможуть правити Церквою занадто довго.
Петер Ердо (Угорщина, 60 років) вважається одним з ключових компромісних варіантів, у випадку якщо єврокардинали не зможуть підтримати італійця, але побояться віддавати папство "заморському" претенденту. Два терміни на чолі європейської ради єпископів і сильні зв'язки з африканськими церковними лідерами свідчать про серйозні шанси підтримки Ердо. Канонічний законник за освітою, консерватор у поглядах, він також став піонером нової Євангелізації, покликаної відродити католицьку віру. Ця ідея називалася пріоритетом багатьма кардиналами на дебатах перед конклавом. Тим не менше, Ердо не вистачає пасторської харизми, а його успіхи в управлінні своєю єпархією вважаються дуже посередніми.
Крістоф Шенборн (Австрія, 68 років) - колишній студент екс-Папи Бенедикта, який став архієпископом Відня після того, як його попередника звинуватили в сексуальних домаганнях. Талановитий пастор-поліглот, редактор церковного Катехізису, Шенборн вважався одним з "папабілі" на конклаві 2005, але тоді його визнали дуже молодим. Крім того, він відкрито обурювався повільністю Ватикану у вирішенні сексуальних скандалів і підтримував обережні реформи, в тому числі, більшу повагу до геїв. Це може відвернути від нього деяких кандидатів, втім, як і активна незгода ряду австрійських кліриків, яких він вважав краще попереджувати, а не карати.
У другому ешелоні
Петер Турксон (Гана, 64) - топ-кандидат від Африки. Глава Ватиканського відомства правосуддя і миру, він виступав як голос совісті церковної громадськості. Перспектива отримати "свого Обаму", обравши першого Папу з Африки, надихає багатьох католиків, але на шляху Турксона безліч перешкод. Так, його критикують за занадто очевидно боротьбу за Святий престол, що є порушенням найсуворішого ватиканського табу. Він засмутив багатьох єпископів, показавши сенсаційне антимусульманське відео на останньому синоді, що змусило засумніватися в його дипломатичних талантах і поглядах на іслам.
Жуан Брас ді Авіс (Бразилія, 65 років) - екс-архиєпископ Бразилії, який додав свіжості ватиканському відомству із релігійних зібрань, головою якого він став у 2011, послабивши деякі обмеження своїх догматичних попередників. Незважаючи на підтримку бідних і латиноамериканського визвольного богослов'я, він не вважається прихильником лівих поглядів. Ставши кардиналом у минулому році, де Авіс сміливо заявив, що прийшов час неєвропейського Папи і що його походження може виявитися корисним, якщо буде потрібен компромісний кандидат. Однак, він не був особливо активним у Римі і не проявив себе як динамічний проповідник або ж енергійний управлінець.
Джанфранко Равасі (Італія, 70 років), голова культурного відомства Ватикану, експерт з Біблії, який є обличчям Церкви для світу культури, мистецтва, науки і навіть атеїзму. Хороший пастор і письменник, здатний цитувати як Аристотеля, так і Емі Вайнхаус, він розглядається як гідна альтернатива Сколе. Екс-понтифік попросив його виступити з проповіддю на торішніх зборах Курії, що, безсумнівно, є знаком високої оцінки. Однак, Ратцингер також критикував неефективність політики Равасі щодо атеїстів. Більше того, його характеристики дещо не вписуються у портрет пастора-менеджера, яким кардинали хотіли б замінити догматичного Бенедикта.