Корреспондент: Точка зору. Не ниттям, так каканням. Українці потонули у смітті та бруді

Безмежний обсяг сміття на вулицях українських міст відбиває рівень засміченості в наших головах. Як відомо, саме в голові зароджується зловісна розруха, пише Олександр Пасховер, оглядач журналу Корреспондент, у колонці, опублікованій у №10 видання від 15 березня 2013 року.

Прийшла весна, розтанув сніг, і на очі виліз увесь морок нашого життя. Тротуари закакані, газони засмічені, під'їзди записані. Останнє – тренд позасезонний. Навіть якщо всі 46 млн українців зберуться на три суботники поспіль, вирішити завдання з перетворення країни на Едемський сад швидко не вдасться. Оскільки ще з радянських часів відомо, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Втім, постулат цей суперечливий і такий, який занадто близько беруть до серця комунальні служби України.

Як результат, мікс глинозему і снігу розтікається по тротуарах європейської столиці, тобто по Києву, змушуючи українців надавати перевагу гардеробу, який не надто брудниться, – чорний низ, сірий верх. Адже це тільки в шлягері у Юрія Шевчука, лідера рок-групи ДДТ, "в лужах разлетаются птицы с облаками". У наших калюжах розлітаються винятково сльота з нечистотами.

У підсумку навіть дешевенькі Лади і Ланоси, а також дорогі Мерседеси і Лексуси всі як один пофарбовані в демократичний колір – колір вуличного бруду. Автомийники моляться на комунальне начальство, яке своєю роботою забезпечило їм вічний дохід. Принцип роботи комунального сервісу колишній мер Києва Леонід Черновецький охарактеризував sз властивим йому креативом: "Навіщо прибирати сніг? Через кілька місяців все розтане".

Власне кажучи, з цієї самої причини немає сенсу чистити навесні дороги: скоро підуть дощі і все змиють. Те, що не змиють дощі, віднесе літній вітер. Сміття, що залишилося, приб'ють осінні зливи. А грудневий сніг, що несподівано випаде, тимчасово прикриє всю цю антисанітарію.

За нечищений асфальт ми лаємо ЖКГ, за розтрощені дороги сваримо
Укравтодор, за все інше "дякуємо" партії й уряду. На кого ж покласти
лавровий вінець за рукотворне сміття

Але гаразд, за нечищений асфальт ми лаємо ЖКГ, за розтрощені дороги сваримо Укравтодор, за все інше "дякуємо" партії й уряду. На кого ж покласти лавровий вінець за рукотворне сміття? У людних і потаємних місцях розсипані сокові пакетики, пивні пляшки, пластикові стаканчики, упаковки від презервативів, чіпсів, поряд з ними Тампакс, памперси та інші продукти загальнонаціонального свинства (хай вибачать мене свині) з періодом розпаду в три людські життя.

А ще в зрошуваних пісяючими хлопчиками (зрідка дівчатками) підворіттях тонкою аквареллю стеляться фекалії домашніх тварин, які чекають випадку, щоб міцніше приліпитися до підошов черевиків випадкових перехожих. Цей вічний кругообіг бруду в природі перетворює Україну на індійські нетрі, а хотілося б все ж на Єлисейські Поля.

Минулого тижня я робив інтерв'ю з послом США в Україні Джоном Теффтом. А оскільки будь-який світський раут починається з розмови про погоду, то і наша розмова не стала винятком. Він мені про циклон у Вашингтоні – я йому про відлигу в Києві. Він про паніку комунальних служб американської столиці – я про грязьовий результат української зими. Почувши знакове слово, Теффт скривився і буквально прогарчав по-російськи: "Граазь, граазь". Далі посол дав зрозуміти, що всюдисущий бруд залишає у нього кисле враження про Україну.

Ну а тепер уважно простежимо за логікою легендарного професора Преображенського, героя булгаковського роману Собаче серце: "Якщо я, входячи до вбиральні, почну, вибачте за вираз, мочитися повз унітаз і те саме робитимуть Зіна і Дар’я Петрівна, у вбиральні почнеться розруха. Отже, розруха не в клозетах, а в головах". Преображенський і тепер найживіший за всіх живих.

Бруд наших вулиць і площ наглухо застряг і в наших головах. Він там вже повністю не вміщується, і, мабуть, тому ми, не шкодуючи нервів,струшуємо його один на
одного

Бруд наших вулиць і площ наглухо застряг і в наших головах. Він там вже повністю не вміщується, і, мабуть, тому ми, не шкодуючи нервів, струшуємо його один на одного.

Для цього на порядку денному кожного дня нами ж закладені конфлікти різного емоційного та інтелектуального рівня. Захисники української мови тиснуть на мізки російськомовним за те, що ті клянуть мову своїх земляків. Прихильники праворадикальних сил вимагають від жидів і москалів поважати українські святині. У разі непокори – "на гілляку". Апологети так званого російського світу в Україні провокують своїх опонентів публічними образами і нецензурною тавтологією. У наших відносинах з'явилося занадто багато істерики і зайвого надриву. З десяти біблійних заповідей особливо завзято виконується 11-та – образь ближнього свого. Будь-які розбіжності у поглядах – політичних, культурних та релігійних – прямий шлях до віртуального мордобою.

Діалог між людьми різних світоглядів розвивається по спіралі: ти мене не поважаєш, я тебе не поважаю, ми з тобою нешановані люди. Вже згаданий мною рокер Шевчук на радіо Эхо Москвы сказав, як мені здається, дуже просту і важливу річ: "Люди забули, що вони перш за все люди, а вже потім грузини, росіяни, українці, євреї і т. д.".

Але як тут не забути про свою людську природу, коли в головах розгулялася розруха із дзеркальним відображенням на міські газони і тротуари. Природа не терпить дисгармонії. Буття визначає свідомість – здається, так стверджував пророк комунізму Карл Маркс. У певному сенсі він правий.

Кілька років тому на трасі, що веде з міжнародного аеропорту Клотена в сусідній Цюріх, мене зустрів розкішний за своїм змістом банер (не знаю, можливо, він там і досі висить): Увага, ви в'їжджаєте в зону підвищеного комфорту. Чого ж ще чекати від європейського фінансового центру, як не чистоти його вулиць, дворів, транспорту? Час би й нам почистити своє буття – або хоча б перестати паскудити у своїх дворах. Ну й у чужих головах теж.

***