Міжнародний Каннський кінофестиваль. Історія
Сьогодні, 15 травня, на французькому Лазурному березі в курортному місті Канни 66-й раз відкривається один із найпрестижніших кінофестивалів у світі, що відноситься до категорії А - Міжнародний Каннський кінофестиваль.
Свою офіційну назву Каннський фестиваль отримав у 2002 році.
Вперше він пройшов у 1946 році, хоча планувався ще на осінь 1939 року. За ідеєю організаторів фестивалю, він повинен стати альтернативою Венеціанському кінофестивалю. Програма була готова, почесним головою журі призначили винахідника кінематографу Луї Люм'єра. Відкриття мало відбутися 1 вересня, проте саме в цей день почалася Друга світова війна.
Перший кінофестиваль, який став подією міжнародного масштабу в культурному житті післявоєнних років, відбувся 20 вересня - 5 жовтня 1946 року. На конкурсі було представлено 46 фільмів, 11 з них отримали головну нагороду, тоді - Гран-прі кінофестивалю від СРСР приз отримав фільм Великий перелом Фрідріха Ермлера.
З 1946 року кінофестиваль почав проводитися щорічно у вересні, а з 1951 року - навесні: у квітні - травні.
З 1951 року на конкурс почали надсилати свої роботи кінематографісти США. З 1959 року на фестивалях журналістам почали показувати фільми вдень, ще до офіційного показу - щоб вони могли скласти свою думку про фільми заздалегідь.
Спочатку Каннський кінофестиваль був, імовірно, престижним світським заходом, що залучає величезну кількість туристів, однак до кінця 1960-х рр. він набув статусу респектабельного фестивалю - з розвиненою інфраструктурою, відпрацьованими механізмами і вміло режисованою інтригою. Зростанню інтересу до нього з боку професіоналів кінобізнесу сприяв відкритий в 1959 році кіноринок Marche du Film.
В історії проведення Каннського фестивалю не завжди все було гладко: у 1948 і 1950 рр. кінофестиваль не відбувся через брак грошей на його проведення.
У травні 1968 року у Франції вибухнула соціальна криза, що переросла у демонстрації, масові заворушення і загальний страйк, у зв'язку з чим Каннський кінофестиваль був скасований, хоча до його закінчення залишалося лише п'ять днів. Учасники залишилися без нагород.
У 1969 році програма кінофестивалю була доповнена проведенням Двотижневика режисерів - паралельного показу фільмів, організованого створеним в 1968 р. товариством кінорежисерів.
У цьому році для програми Двотижневик режисерів обрали 30 фільмів із трьох тисяч.
Фестиваль, керівним органом якого є Адміністративна рада, і який, згідно з французьким законодавством 1901, був утворений у вигляді асоціації, в 1972 р. був визнаний культурним заходом суспільного значення.
У 1972 р. був змінений принцип відбору конкурсних стрічок - якщо раніше їх обирали самі країни-учасники, то з цього моменту стрічки почали відбиратися безпосередньо керівництвом фестивалю.
У 1975 р. з'являються три офіційні позаконкурсних програми. Програма Винахідливі очі (Les Yeux fertiles) представляє фільми, присвячені іншим видам мистецтва; Дух часу (L'Air du temps) - картини на сучасні теми, і Складне минуле (Le Passe compose) - змонтовані з архівних матеріалів фільми про кіномистецтво.
У 1978 р. з ініціативи Жиля Жакоба (Gilles Jacob), в той час виконавчого директора фестивалю, була заснована премія Золота камера за найкращий дебютний фільм, представлений в одній з трьох конкурсних програм. Жилю Жакобу належить також ідея створення програми Особливий погляд, що не відноситься до конкурсу. З того часу в Каннах проходять три фестивальні покази: Основний конкурс, Двотижневик режисерів та Особливий погляд.
У 1998 р. Жиль Жакоб створює програму Сінефондасьйон, у рамках якої демонструються короткометражні та середньометражні фільми, зняті студентами кіношкіл різних країн. Програма покликана виявляти і заохочувати молоді таланти.
Восени 2000 р. в рамках Сінефондасьйон у Парижі був заснований проект Residence, завдяки якому молоді режисери отримали можливість створити особисту кінороботу за межами своєї країни. У 2005 р. виникає ідея Ательє: після попереднього відбору двох десятків проектів їхнім авторам забезпечуються на фестивалі найсприятливіші умови для пошуку додаткового фінансування.
У 2004 р. виник проект Producers Network, який дозволяє продюсерам усього світу обговорити свої проекти, а також Short Fim Corner – майданчик для зустрічей авторів короткометражних фільмів.
У 2005 р. була відкрита нова програма Все кіно світу (Tous les Cinemas du Monde), присвячена кінематографу різних країн. У рамках цієї програми країни отримують можливість представити досягнення національних майстрів.
У 2010 р. нова програма Каннські короткометражні фільми (Cannes Court Metrage) об'єднала конкурсну програму короткометражних фільмів та проект Short Film Corner, представивши повну панораму досягнень майстрів короткого метра у всьому світі.
Головна нагорода Каннського кінофестивалю - Золота пальмова гілка (Palme d'Or) вручається з 1955 року, а до цього (у період з 1946 по 1954 рік) найпрестижніша нагорода фестивалю називалася Гран-прі. З 1997 р. гілка поміщається у футляр із синього сап'яну разом з цілим шматком огранованого кристала. Сама гілка виконана з 24-каратного золота.
Зараз Гран-прі фестивалю вважається другою за престижністю нагородою.
Золота пальмова гілка присуджується за найкращий повнометражний і найкращий короткометражний фільми.
Існують ще й інші нагороди: Великий спеціальний приз журі, нагороди за найкраще виконання чоловічої і жіночої ролей, приз за найкращий сценарій, найкращу режисуру, найкращу операторську роботу, за найкращий дебют. Журі може також присудити ще одну премію повнометражному фільму і дві - короткометражним фільмам.
За всю історію кінофестивалю жодному кінорежисерові не вдалося завоювати головний трофей тричі. У той же час невеликій групі режисерів вдалося завоювати почесну нагороду двічі. До цієї групи входять: Альф Шеберг (1939, 1951, Шеберг обидва рази був лауреатом ще до започаткування Золотої пальмової гілки і отримував Гран-прі фестивалю), Френсіс Форд Коппола (1974 - Гран-прі фестивалю, 1979), Білле Аугуст (1988, 1992), Емір Кустуріца (1985, 1995), Сехей Імамура (1983, 1997), брати Жан-П'єр Дарденн і Люк Дарденн (1999, 2005).
Журі кінофестивалю особливо ретельно оберігають від всіх тих, хто може хоч якось на нього впливати. На фінальну зустріч членів журі вивозять у відокремлене секретне місце, іноді на острів. Останнім часом у них навіть відбирають мобільні телефони, щоб виключити просочування інформації завчасно.
Один з головних принципів фестивалю - секретність того, як проголосував той чи інший член журі. Кожен з них дає підписку про нерозголошення внутрішніх таємниць голосування.
Цього року головою журі став американський режисер Стівен Спілберг. Разом з ним конкурсантів судитимуть американська актриса Ніколь Кідман, австрійський актор Крістофер Вальц, румунський режисер Крістіан Мунджу, французький актор Даніель Отей, тайванський режисер Енг Лі, японський режисер Наомі Кавасе, британський режисер Лінн Ремсі, індійська актриса Відью Балан.
До 1983 р. фестиваль проходив у будівлі на набережній Круазетт (зараз готель Noga Hilton). У 1983 р. відбулося урочисте відкриття нового Палацу фестивалів на площі Жоржа Помпіду.
У 2002 р. в Каннах з'явився кінозал просто неба Cinema de la Plage, де широкій публіці демонструються картини із золотого фонду кіномистецтва та проводяться спеціальні покази.
Бюджет Каннського кінофестивалю складає близько 20 млн євро. Половина цих коштів надходить з державних фондів через Міністерство культури (Національний центр кінематографії), з бюджету і від органів місцевого самоврядування (Ради регіону Прованс-Альпи-Лазурний берег і Генеральної ради департаменту Приморських Альп). Додаткове фінансування складається з надходжень від професійних спілок, різних установ і приватних компаній - офіційних партнерів фестивалю.
Президентом Міжнародного Каннського кінофестивалю є Жиль Жакоб. Нещодавно стало відомо, що він збирається піти з посади в 2015 році.
Виконавчий директор - Тьєррі Фремо.