ВВС: Історія успіху повної моделі

Нова рекламна кампанія H&M, у якій знялася пишнотіла модель Дженні Ранк, отримала чималий резонанс у суспільстві. Дженні написала для BBC статтю, в якій закликає жінок менше комплексувати через вагу.

Я поняття не мала, що моя пляжна фотосесія для H&M отримає стільки розголосу. Адже я не публічна особа, а звичайна тиха людина, яка любить читати, грати у відеоігри й обожнює свого кота.

Тому вся ця увага спершу мене здивувала. Я просто не розуміла, чому стільки людей обговорюють те, як я виглядаю в бікіні.

Але отримавши за добу у Facebook близько 2000 лайків, я вирішила використати цю несподівану популярність, щоб надихнути повних жінок і таким чином хоч трошки змінити цей світ на краще.

Я отримала чимало листів подяки. Дехто написав, що завдяки мені вперше за багато років наважився одягнути купальник. Саме цього я завжди хотіла: показати жінкам, що можна почуватися впевнено, навіть якщо ви не відповідаєте загальноприйнятому "ідеалу".

Особливо важливо це зрозуміти юним дівчатам. Підлітковий період – чимале випробування, і дівчат у цей час необхідно всіляко підтримувати.

Наше тіло раптом міняється, однолітки починають виглядати по-різному і водночас – прагнуть бути однаковими. А це неможливо, і я б дуже хотіла почути це у тринадцять років. Я тоді мала зріст 175 сантиметрів і восьмий американський розмір (український 46-48. – Ред.) і неймовірно заздрила подругам, чиї хлопці могли носити їх на руках.

Уроки фізкультури були кошмаром. В той час як худенькі дівчата носили шорти, я вдягала штани, бо мої стегна були завширшки як їхні талії. До того ж, ці штани були мені закороткі – маючи зріст дорослої людини, я все ще купувала одяг в дитячому магазині Limited Too.

Також я носила брекети й окуляри в потворній оправі, а моє густе кучеряве волосся лише привертало до мене зайву увагу. На довершення всього, я була незграбна, тож сказати, що моя юність була важкою – це нічого не сказати.

Переживши все це, я вважаю своїм обов'язком сказати дівчатам, що бути інакшою – це нормально. Ви переростете цей стан гидкого каченяти. Просто зосередьтесь на тому, як стати найкращою версією себе, і перестаньте перейматися своїми стегнами – з ними все в порядку.

Я ніколи не думала, що стану моделлю. Але одного разу, коли я у своїх коротких штанях займалася волонтерством у зоомагазині Petsmart, мене помітили рекрутери.

Вони запропонували мені або схуднути до четвертого розміру (40-го українського), або набрати кілька кіло і розпочати кар'єру у галузі "моди плюс" – моди для повних. Я знала, що моє тіло не створене для четвертого розміру, тому вибрала друге.

Дехто вважає, що "жінки плюс" – жирні, а отже потворні. Це абсурд, тому що багато жінок, які потрапляють у цю категорію, мають насправді середню по країні вагу (американські 12-14 розміри, українські 48-50).

Я не вірю, що різним розмірам відповідають різні стилі.

Виробники ділять одяг на категорії "стандарт" і "плюс" лише для зручності покупців, щоб людям легше було знайти потрібні речі. Компанії не намагаються когось цим образити.

Однак за терміном "розмір плюс" все ж закріпилися негативні асоціації. Хоча у тому, щоб мати розмір середньої американської жінки, немає нічого поганого. Ба більше – деякі жінки чудово себе почувають, маючи 16 розмір (український 52).

Зрештою, худорлявість також може мати негативні асоціації. У той час як великих жінок називають жирними чи товстухами, худих можуть обізвати кістлявими чи дошками.

Не треба підносити один тип конституції і принижувати інший. Треба зупинити хвилю ненависті до тіл іншого розміру. Ця ненависть просто безглузда.

________________________

Про автора

Дженні Ранк – 24 роки. Вона народилася в штаті Джорджія, а юність провела в Міссурі. Рекрутери помітили її у 2000 році, перші зйомки вона здійснила у 2001 році.

Джерело: ВВС Україна