Lenta.Ru: Нехай австріяк, аби не москаль
Українські націоналісти згадали про своїх героїв Першої світової війни, - пише Петро Бологов у статті для російського видання Lenta.Ru.
31 травня стало відомо про те, що депутат Верховної Ради України Олег Панькевич, який представляє націоналістичну партію Свобода, зареєстрував у парламенті законопроект Про проголошення 2014 Роком пам'яті жертв Першої світової війни. Цей документ, як пояснили у прес-службі Свободи, передбачає святкування на державному рівні 100-ї річниці початку "першої невдалої спроби людства накласти на себе руки", як називав ту війну американський письменник Курт Воннегут.
Автор законопроекту пропонує, зокрема, створити організаційний комітет, розробити план заходів і виділити кошти на їхні проведення з державного та місцевих бюджетів. Крім того, передбачається широко висвітлювати урочисті заходи, присвячені початку війни, у засобах масової інформації.
Олег Панькевич, який представляє націоналістичну партію Свобода, зареєстрував у парламенті законопроект Про проголошення 2014 Роком пам'яті жертв Першої світової війни
"У 2014-му році виповниться 100 років від початку Першої світової війни, що спричинила розпад чотирьох імперій: Австро-Угорської, Німецької, Османської та Російської, - йдеться у поясненнях Панькевича. - Сотні тисяч українців загинули під час військових дій у складі армій Австро- Угорської і Російської імперій. На території України є місця поховань загиблих під час Першої світової війни. Ці воїни - представники понад п'ятнадцяти народів сучасної Європи та Азії". У зв'язку з останнім твердженням депутат пропонує почати пошукові заходи для виявлення і благоустрою могил солдатів Першої світової, причому залучаючи до цих робіт представництва держав, громадяни яких брали участь у військових діях на території сучасної України.
"Переконаний, що прийняття такого документа у Верховній Раді сприятиме реалізації євроінтеграційного курсу України, вихованню патріотизму, національної свідомості та відновленню історичної пам'яті українського народу", - каже депутат. Ну і, звичайно, з нагоди річниці війни пропонується випустити ювілейні монети та поштові марки.
На перший погляд, причина такого пильного інтересу "свободівців" до наслідків вбивства австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда викликає запитання. Але досить згадати часи попереднього президента України Віктора Ющенка, і стає зрозуміло, що деякі події Першої світової дають місцевим націоналістам привід черговий раз протиставити себе Росії, а це, попри всю зовні конструктивну риторику, схоже, є ідеєю фікс справжнього українського патріота.
Деякі події Першої світової дають місцевим націоналістам привід черговий раз протиставити себе Росії
8 червня 2010 Ющенко підписав указ про вшанування українських січових стрільців, що билися в роки Першої світової війни на боці Австро-Угорщини проти Російської імперії. Президент, зокрема, розпорядився провести урочисті заходи в Києві, Львові, організувати наукові конференції, патріотичні збори і знову-таки випустити з нагоди поштову марку. Так тодішній глава держави вирішив відзначити 95-річчя битви на горі Маковка (або Маківка) в Карпатах, де наприкінці квітня - початку травня 1915 стрільці у складі 130-ї піхотної бригади 55-ї піхотної дивізії австро-угорського корпусу Гофмана вели бої проти російської армії в рамках Карпатської операції останньої.
Січові стрільці (УСС, або усуси), про яких йдеться, - це військові формування, створені в клаптикової Австро-Угорської імперії з етнічних українців, в основному галичан. Відразу після початку Першої світової більшість українських націоналістичних організацій Австро-Угорщини були об'єднані в Головну Українську Раду, яка в 1914 році і прийняла рішення про створення з добровольців стрілецьких загонів. Одночасно Рада та Українська бойова управа заявили про те, що виступають у війні на боці країн Троїстого союзу. Згодом, вже після війни, стрільці склали кістяк армії Української народної республіки.
Власне, битва за Маківку завершилася "перемогою" російської армії - гора була взята, але, як виявилося згодом, ця перемога, досягнута ціною багатьох жертв, була марною. Армія Російської імперії після успіху Горлицького прориву німецько-австрійської армії була змушена почати відведення військ з позицій в Карпатах, і Маківка була залишена через дев'ять днів після її взяття.
Історики не схильні розділяти захоплення українських націоналістів щодо епічності боїв на Маківці - на розклад сил на фронті в цілому це вплинуло мало, бо це локальний бій, хоч і мав вкрай запеклий характер
Історики не схильні розділяти захоплення українських націоналістів щодо епічності боїв на Маківці - на розклад сил на фронті в цілому це вплинуло мало, бо це локальний бій, хоч і мав вкрай запеклий характер. Правда, деякі фахівці говорять, що саме тут був відзначений один з перших випадків використання вогнеметів (які, до слова, застосовувалися ще в часи Балканських воєн), але головне, що в битві за Маківку з обох сторін брали участь в основному брати-слов'яни - січовим стрільцям, зокрема, протистояв Овруцький полк (Овруч - місто в Житомирській області). Втрати стрільців на горі склали 42 людини убитими (за іншими даними, 47 осіб) і понад 70 пораненими.
Згадане вище розпорядження Ющенка побачило світ за лічені дні до чергових президентських виборів, на яких чинний глава держави зазнав нищівної поразки і не пройшов у другий тур, набравши лише 5,4 відсотка голосів. Нова влада в особі Віктора Януковича і його Партії регіонів про епічну битву на горі Маківка воліла забути. У тому числі і про анонсовану Ющенком "патріотичну акцію молоді" прямо на місці битви. До речі, там ще в 1999 році був встановлений меморіал на честь загиблих стрільців.
1 травня 2011 Свобода організувала на цій горі урочисті заходи, присвячені черговій річниці битви. Тоді активістів партії обурило, що в околицях меморіалу були вирубані ялини і розкидане сміття. Щодо цього "свободівці" написали запит Львівському губернатору, в якому зазначили, що загиблі стрільці "поклали свої голови на вівтар свободи України в роки Першої світової війни". При всьому поважному ставленні до патріотичних настроїв в українському суспільстві нічого, крім здивування, подібне твердження викликати не може, оскільки воювати під прапором Австро-Угорщини і вважатися при цьому борцем за чиюсь свободу - речі слабо сумісні. Складно вітати і сам факт участі у війні на боці агресора, тим більше такого малопочесного, як Австрійська імперія того часу.