Корреспондент: Наступ на Сан-Марко. Українські митці приголомшили поціновувачів головного арт-форуму планети

Українські художники займають нові площі і канали Венеції, завойовуючи серця експертів та цінителів бієнале. Павільйони з берегів Дніпра тепер можуть кинути виклик країнам з давніми традиціями в мистецтві, пише Оксана Мамченкова у №22 журналу Корреспондент від 7 червня 2013 року.

Якщо у допитливого європейця раптом виникне бажання дізнатися, чим займаються художники в Україні, він цілком задовольнить свою цікавість в ході невеликої прогулянки по центру Венеції.

Почати подорож треба з палаццо Лоредан, що на площі Санто-Стефано в центральному районі Сан-Марко. Тут на першому поверсі будинку епохи Відродження в рамках найбільшого міжнародного арт-форуму, 55-тої Венеціанської бієнале, що відкрилася 1 червня, розмістився український національний павільйон.

Головний куратор київського комплексу Мистецький арсенал Олександр Соловйов, розпорядившись виділеним державою бюджетом у 100 тис. євро, відібрав роботи трьох молодих і вже відомих на батьківщині і за кордоном художників

Представлений проект – Пам'ятник пам'ятника, для якого головний куратор київського комплексу Мистецький арсенал Олександр Соловйов, розпорядившись виділеним державою бюджетом у 100 тис. євро, відібрав роботи трьох молодих і вже відомих на батьківщині і за кордоном художників.

Потім європейцеві варто вирушити в напрямку Гранд-каналу, де розкішний палац XV століття на березі головної водної артерії Венеції обжив куратор столичного PinchukArtCentre Бйорн Гельдхоф. Він представив оновлену версію виставки Future Generation Art Prize, яку жителі Києва вже бачили минулої зими. Учасники проекту – 21 молодий художник, в тому числі українці Микита Кадан і група Р.Е.П., що стали фіналістами міжнародної премії, яку заснував бізнесмен і філантроп Віктор Пінчук для художників, яким не виповнилося 35 років.

На півдорозі між цими точками розташувався інший інтернаціональний проект, Glasstress, у якого в цьому році теж українське обличчя. Для виставки, яка вже втретє влаштовується у Венеції з метою популяризації виготовленого тут таки муранського скла, цього разу відібрали роботу українки Оксани Мась.

Скульптура Мась Квантова молитва – розплавлене скло, вилите на автомобільний двигун і застигле в химерних формах, – стала головною для проекту. Тепер її зображення представлене на всіх інформаційних матеріалах проекту Glasstress. Загалом Мась зробила п'ять таких об'єктів, що коштувало спонсорам ідеї 200 тис. євро.

І це ще не все. У головному кураторському проекті бієнале, автором якого виступив 40-річний італієць Массіміліано Джоні, також не минулося без України. В одному із залів венеціанського Арсеналу, де розмістилася ключова виставка арт-форуму, Енциклопедичний палац, серед розвішаних на стінах робіт обізнаний відвідувач відразу помітить логотип журналу Огонек.

Це цикл уродженця Кривого Рогу Сергія Зарви, який використовував обкладинки флагмана радянської преси як своєрідну розмальовку, перетворюючи зображені на ній обличчя громадян СРСР на демонічних істот і розкриваючи тим самим справжню сутність радянської влади.

За сформованою традицією, центрами бієнального життя є саме приміщення Арсеналу, а також сади Джардіні, де розташовуються основний проект арт-форуму та павільйони країн, що давно приєдналися до нього. З цієї точки зору зайняті українцями виставкові майданчики перебувають трохи осторонь і приваблюють, як правило, не масових, а більш вимогливих глядачів.

Презентувати сучасне мистецтво у Венеції, та ще й від країни – справа непроста, визнає в розмові з Корреспондентом Соловйов. Але представлене в цьому році різноманіття вдало складається в єдиний пазл.

"Тут різне мистецтво – і значне, і об'ємне, і мінімалістичне, і таке негучне", – куратор втілює у слова представництво України на Венеціанській бієнале.

Пам'ятати все

У невеликій темній кімнаті на першому поверсі орендованого для українського павільйону палаццо Лоредан увага глядачів прикута до голографічного зображення постаменту з монументом, з якого нібито ось-ось знімуть покрив. Втім, чекати цього не варто: покрив створений з цементу й облицьований кахлем.

Це Пам'ятник нового пам'ятника – задокументоване українкою Жанною Кадировою життя реального пам'ятника, який художниця встановила чотири роки тому в містечку Шаргород, що у Вінницькій області.

"У той час як у зв'язку з історичними змінами одного лідера змінюють на іншого, поставивши на той самий постамент, замазавши чуже ім'я, мій пам'ятник завжди актуальний, завжди новий", – пояснює Кадирова Корреспонденту суть своєї роботи.

Саме цей мультимедійний твір художниці, яка регулярно виставляється в галереях України та Європи, а в минулому році стала лауреатом престижної російської нагороди в сфері сучасного мистецтва, Премії імені Сергія Курьохіна, стало відправною точкою концепції українського павільйону в рамках Венеціанської бієнале – 2013, уточнює Соловйов.

У нинішньому році найстаріший і найважливіший міжнародний арт-огляд присвячений проблемі культурної пам'яті та систематизації знань. Що логічно – адже ще давні греки матір'ю всіх муз вважали богиню пам'яті Мнемозину, міркує куратор.

Рухаючись в унісон з головним проектом бієнале, Україна представила експозицію про примирення з минулим і пошук героїв нового часу. Втілювати кураторський задум покликали молоде покоління трударів мистецтва.

Вибір учасників Соловйов пояснює просто: настав час. Адже з 2001 року, коли країна приєдналася до багатолюдної компанії венеціанських експонентів, тут вже встигли продемонструвати свої напрацювання багато класиків українського contemporary art на кшталт художника Арсена Савадова або фотографа Бориса Михайлова.

Молоде покоління інакше сприймає минуле, що визначило наше сьогодення, продовжує аргументацію куратор. Йому, мовляв, не властивий зайвий пафос і моралізаторство.

З інсталяціями Кадирової тут межують співзвучні відеотвори молодого харків'янина Миколи Рідного, в чиєму послужному списку зазначена співпраця з галереями Росії, Європи і США. Його Монумент – знятий художником процес демонтажу пам'ятника Героям революції 1917 року, що стояв на центральній площі Харкова.

Згадуючи історію створення ролика, Рідний розповідає Корреспонденту, що в ході підготовки до футбольного чемпіонату Євро-2012 міська влада надумала позбутися частини багажу, що дістався у спадок від СРСР.

"Влада вирішила, що серед всього радянського це те ганебне, що потрібно знести, прибрати, стерти, що не можна показувати туристам", – обурюється Рідний. Так з'явилася робота про труднощі перехідного періоду.

Трохи інакше до питання пам'яті та систематизації підійшов третій автор українського павільйону – харків'янин Гамлет Зіньковський. Учасник численних проектів у Мистецькому арсеналі, PinchukArtCentre та інших українських виставкових просторах, Зіньковський відомий публіці завдяки своїм малюнками, зробленим звичайною ручкою.

Художник ідеально вписався в загальний задум павільйону, стверджує Соловйов: його роботи містять пам'ять поколінь і водночас підсумовують певні особисті спостереження за подіями.

Повний інтернаціонал

Парадний фасад побудованого в XV столітті триповерхового палаццо Контаріні-Поліньяк виходить на Гранд-канал. У найближчі півроку він буде прикрашений жовто-блакитним прапором: на цей час тут розташувався другий великий проект з українським паспортом у програмі бієнале – міжнародна виставка, складена куратором PinchukArtCentre Гельдхофом з робіт фіналістів минулорічної премії Future Generation Art Prize.

Перше, що зустрічає відвідувачів, які потрапили всередину палаццо, – інсталяція Євроремонт про ілюзорність проведених владою країни реформ, створена групою молодих українців Р.Е.П. Втім, неуважні глядачі роботу часто пропускають, приймаючи блискучу білу стелю з підсвічуванням і нібито підготовлені для встановлення гіпсокартону стіни за незавершений ремонт будівлі.

Зате твір іншого українського автора, монумент Бабуся (Мавзолей забезпечення) Микити Кадана, байдужим не залишив нікого. З одного боку встановлений у дворі палаццо об'єкт нагадує звичайний, хоч і масивний, бетонний пам'ятник. Але глядачеві, який подивився на роботу з іншого боку, відкривається несподіване видовище – сотні буханок хліба, складених одна на одну і закритих склом.

Британця індійського походження Аніша Капура, світову зірку скульптури та лауреата престижної премії Тернера, який зайшов на відкриття виставки, робота надзвичайно захопила.

"На бієнале часто доводиться ходити скрізь, щоб знайти одну хорошу річ. А тут куратором зібрані разом справді приголомшливі роботи з різних країн", – так само позитивно оцінює привезене на бієнале PinchukArtCentre редактор британського видання The Times Рейчел Кемпбелл-Джонстон.

На думку арт-критика, одна із сильних сторін проекту – вдале поєднання сучасного мистецтва з ренесансними інтер'єрами будівлі.

Наприклад, перформанс китайця Ян Ксіна Солодке кіно навряд чи виглядав би десь більш виграшно, ніж в антуражі колишньої розкоші венеціанських дожів, впевнена Кемпбелл-Джонстон. Одну з кімнат палаццо Ян Ксін перетворив на майданчик для зйомок порнофільму. Тут зібралися режисер, освітлювачі, оператор і лише один актор, якому доводиться самотужки зображати томну пристрасть перед камерами.

Сильний бік багатонаціональних проектів на зразок Future Generation Аrt Prize полягає в тому, що вони часом представляють більш сильних художників, ніж національні павільйони, продовжує розмірковувати британський критик. Вона наводить приклад Чехії, яка цього року показала досить бляклий основний проект. При цьому чимало цікавих чеських художників можна відшукати в паралельній програмі. Таких, як Ева Котаткова і її Театр об'єктів, що говорять, представлений в одній з кімнат зайнятого українським арт-центром палацу.

Інший аргумент на користь успішного добору художників – представлені на виставці живописні полотна британки Лінетт Ядом-Боак’є. Ядом-Боак’є, яка отримала минулого року головну премію Future Generation Art Prize у розмірі $ 100 тис., зараз опинилася в центрі міжнародної уваги. Вона учасниця не тільки експозиції в Контаріні-Поліньяці, а й головного кураторського проекту бієнале.

Навіть більше, молода художниця увійшла в шорт-лист премії Тернера і, як стверджує Кемпбелл-Джонстон, має шанси перемогти. Співак Елтон Джон, який зазирнув на відкриття виставки Future Generation Art Prize, вже прицінився до однієї з вивішених там її робіт.

У розмовах з Корреспондентом фахівці єдині: проекти, які привозить до Венеції столичний PinchukArtCentre, так само як і вечірки на їхньому відкритті, вже ввійшли до числа очікуваних подій арт-форуму. У 2007-му британська газета The Daily Telegraph навіть включала проект PinchukArtCentre у п'ятірку найбільш цікавих на бієнале. Сусідами українців у рейтингу тоді стали традиційні фаворити заходу – США і Великобританія.

"Це дуже різноманітне і важливе шоу бієнале", – підсумовує новий проект київського центру Кемпбелл-Джонстон. Уми критиків учасники українського арт-процесу вже завоювали. Щоб завоювати і симпатії тисяч звичайних відвідувачів бієнале, потрібні наполегливість і трохи часу.

***

Цей матеріал опубліковано в №22 журналу Корреспондент від 7 червня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.