Корреспондент: Тюремний роман. Цитати з книги Михайла Ходорковського

Тюрма і воля Михайла Ходорковського – сповідь колись найбільшого на пострадянському просторі бізнесмена, який водночас втратив капітал і свободу через свою політичну позицію. Корреспондент представляє 15 витягів з роботи людини, вирок якій різко змінив сприйняття сучасної Росії, пише Дмитро Громов у №26 видання від 5 липня 2013 року.

Багато великих письменників свого часу були тюремними в'язнями, і багато в'язнів ставали письменниками – атмосфера ув'язнення сприяє літературній творчості.

Найвідоміший на сьогодні російський політв'язень – Михайло Ходорковський, який десятий рік відбуває термін у колонії, – у 2012-му випустив свою першу книгу Тюрма і воля, написану у співавторстві з журналісткою Наталією Геворкян.

У ній нинішній зек розповідає про своє сходження на вершину російського бізнес-олімпу, арешт у 2003 році та розгром нафтової компанії ЮКОС, що йому належала.

Ходорковський був вельми самостійною фігурою на політичній карті Росії, дозволяв собі відкрито виступати проти корупції державного масштабу

Причиною фатального фіналу олігарха багато хто називає його конфлікт з чинною владою – президентом РФ Володимиром Путіним і його оточенням. Ходорковський був вельми самостійною фігурою на політичній карті Росії, дозволяв собі відкрито виступати проти корупції державного масштабу.

Його незалежність укупі з ласим активом, який являв собою ЮКОС на початку 2000-х (він входив до десятки найбільших компаній Росії), зіграли з бізнесменом злий жарт: сам він опинився у в'язниці, а його ключові активи після нескладної комбінації перейшли під контроль державної Роснефти.

Автобіографічні нотатки у книзі супроводжують міркування про життя в неволі, про політику, про владу в Росії і співробітництво з нею великого бізнесу, а також про перспективи розвитку пострадянського суспільства. Завдяки всім цим роздумам Тюрма і воля перетворюється на сповідь бізнесмена, який побудував свою імперію на хвилі постсоціалістичної приватизації.

Екс-власник колишньої найбільшої нафтової компанії Росії і до арешту притримувався філософії, згідно з якою людина, що накопичила гігантські статки, повинна перейти у нову якість – припинити колекціонувати яхти і палаци, залишити підприємництво і почати займатися суспільно корисною діяльністю.

1

"Занурившись у практичну політику, я з деяким, можливо наївним, подивом переконався, що моралі тут дійсно не місце, що тут не вітається навіть елементарна порядність, а зрада і брехня – лише звичайні норми поведінки"

- Про правила і норми сучасної російської політики

2

"[Путін] звичайна нормальна людина, на яку наклало серйозний відбиток виховання – і дворове, і за місцем служби – нікому не вірить окрім "своїх". "Своїм", втім, думаю, теж не дуже.

Прихильник "теорії змови", вміє слухати і підлаштовуватися під співрозмовника, легко навчається, але втискує чужу точку зору у свою внутрішню модель. Іноді у нього з'являється подив від занадто очевидних розбіжностей його моделі з реальною дійсністю. Він це бачить, але пригнічує в собі сумніви.

Птолемей так добудовував геоцентричну модель Сонячної системи, замість того, щоб перейти до геліоцентричної. Путін – ідеальна фігура лідера застою"

- Про те, що собою являє світогляд російського президента Володимира Путіна

3

"Путін вірить, що шляхом мобілізації, контролю, порядку можна створити країну, яку поважатимуть сусіди і де громадяни будуть ситі, а отже – задоволені. Я переконаний, що це є вірним для отари овець чи для суспільства схожого на отару овець"

- Про принципи управління Путіна

4

"Я не люблю силовиків саме за те, що вони вважають насильство ефективним способом вирішення проблем, причому нав'язують його і владі, і суспільству. А наші "мачо" ведуться"

- Про ставлення до насильства як спосіб розв'язання державних проблем

5

"Безсумнівно, люди від Путіна почали втомлюватися. Його "великий політичний цикл" наближається до кінця. У сучасному світі – це 15 років. Система "костеніє", стає все менш здатною до змін. Власні управлінські помилки починають "наздоганяти", і продовжувати списувати їх на "лихі дев'яності" все складніше.

Що робити? Сталінськими методами змінювати еліту? Неможливо. Вона і є путінська опора. Отже, маскувати зростання неефективності. Проходили, знаємо.

Скінчиться все раптово. Закостеніла система пропустить якусь кризову ситуацію, яка і підірве котел. Локально-палацовий переворот або глобально-масові страйки, що переростають у революцію. Це – підручник"

- Про можливість революції в Росії, викликаної закостенінням державної системи

6

"Якщо ти не віриш в країну – продавай бізнес, йди і їдь. Нічого іншого людством для бізнесменів не придумано. Боротьба на силовій арені – зовсім інша професія. Лобіювання своїх інтересів – для бізнесу нормально. Силове протистояння – ні"

- Про існування великого бізнесу при авторитарній владі

7

"Те, що буде так жорстоко, – не передбачав ніхто. Вихід наших опонентів "за межі ігрового поля". Буває, коли суперники перевертають дошку. Ось і ці – перевернули ...

Свою провину перед тими, хто "не підписувався" [менеджерами ЮКОСу, які були посаджені у в'язницю разом з Ходорковським], відчуваю постійно. Виправдання одне – я дійсно не вірив, що таке можливо. Не припускав, що правил не буде настільки, що репресії будуть настільки надмірними"

- Про наслідки розгрому ЮКОСу

8

"Будь-яка корупція – погано. Але коли вона супроводжує звичайні, нормальні бізнес-рішення, "відщипуючи шматочок" від прибутку, ситуація не є критичною. Набагато гірше, коли масштаби поборів зростають настільки, що бізнес-рішення приймаються, виходячи з корупційної складової. Але і це лише проміжна стадія.

Повністю системною корупцію я називаю тоді, коли вона стає метою бізнес-проектів. Їх єдиним реальним сенсом. Чи йде мова про дорогу, трубу або родовище – вони лише привід для чергового "розпилу". Така корупція не гальмує, а знищує економіку"

- Про глобальні масштаби корупції в Росії

9

"Нам усім було зрозуміло [на початку 2000-х]: у великому бізнесі наш час закінчується. Вже нецікаво [займатися бізнесом], потрібні професіонали, більш молоді та освічені. Тому кожен став вибудовувати власне майбутнє на післябізнес-період. У політиці, в освіті чи, як я, у громадській діяльності.

Людям, які не мали доступу до по-справжньому великих грошей, буває важко зрозуміти: великі гроші – це велика відповідальність. Від неї втомлюєшся. А задоволення, які можна купити за великі гроші, потрібні далеко не всім. Ну не всім потрібні яхти, футбольні клуби, палаци в різних кінцях світу або золоті унітази!

Навіщо ж триматися за гроші, де ти вже досяг своєї стелі? Хочеться займатися тим, що цікаво.

До слова, місце президента і навіть прем'єра – велика відповідальність і важка ноша для більш-менш порядної людини. На таку ношу можна погодитися, тільки відчуваючи власне покликання, якого, наприклад, у мене немає. Не хочу я розгрібати авгієві стайні, відчуваючи загальну "нелюбов"

- Про кризу відповідальності, яка приходить з великими грошима чи серйозною державною посадою

10

"Сьогодні в західному світі залишається, а у всьому іншому приймається так звана споживча парадигма. Тобто метою і критерієм розвитку вважаються обсяги матеріального споживання. Це майже трьохсотлітня традиція, але традиція, що стала шкідливою.

Опозиція цьому курсу вже існує, і я відношу себе до її прихильників. Постіндустріальна економіка, економіка знань не потребує потужностей з масового тиражування індустріальних товарів, стимулювання громадян до демонстративного, безглуздого споживання матеріальних ресурсів.

Ми можемо і повинні на доходи від продажу сировини створювати не стільки заводи третьої технологічної хвилі, скільки університетсько-наукові центри, організовані і розташовані так, щоб стати дійсно центрами тяжіння найкращих умів планети"

- Про безвихідність моделі економіки споживання і необхідності переходу до економіки знань

11

"Упевнений, що отримання "дійсної" вищої освіти для 80% громадян – досягнення більш важливе і потрібне, ніж 80-процентна автомобілізація"

- Про важливість освітнього рівня суспільства

12

"У колишній парадигмі до нового верстата потрібна людина з двома класами освіти, тому ставити туди історика, мистецтвознавця – нерозумно. А впихати цим людям новий гамбургер, нову шубку, нову, настільки ж ненажерливу, автомашину – "розумно", це "правильний стимул", від нього ВВП зростає! Так ось цю парадигму треба міняти"

- Про парадигму суспільства споживання

13

"Адаптація до свободи після п'яти років зони важка, після десяти – у більшості випадків неможлива. Людська психіка перекручується в більшості випадків необоротно"

- Про можливість адаптації в'язнів

14

"Людина у в'язниці, безсумнівно, змінюється. В'язниця схожа з інвалідністю, коли одні неактивні системи сприйняття поповнюються загостренням інших, приходить велика чутливість. Ті, хто довго перебуває у в'язниці, набагато тонше відчувають оточення. Ті, хто виходив після довгої відсидки на волю, розповідають, що перші кілька місяців читають людей як відкриту книгу. Потім "надчутливість" проходить"

- Про вплив, який чинить в'язниця на психіку людини

15

"Я заборонив собі думати про вихід на свободу вже п'ять років тому і звикся з цією думкою. Тепер мене нічого не нервує. Що ж стосується ставлення [тюремників до Ходорковського], то і тут все стало простіше. Мене знають як спокійну людину, готову йти як на загострення, так і на компроміс, що має підтримку на волі. Останнє – дуже важливо. Ніхто не хоче непотрібних проблем. Буде команда – будуть "пресувати", немає команди – не будуть.

А все інше тут мало кого цікавить. Винен – ​​не винен ...  Не маніяк, то й добре. Одвічна російська тюремна дійсність"

- Про в'язницю і про себе

Михайло Ходорковський

У 1987-му, через рік після отримання диплома, коли в СРСР дозволили займатися підприємницькою діяльністю, Ходорковський створив один з перших міжгалузевих центрів науково-технічної творчості молоді (НТТМ). Через такі центри, що стали паростками капіталізму в Союзі, пройшло багато нинішніх українських та російських мультимільйонерів і мільярдерів.

Центр НТТМ Ходорковського успішно займався імпортом комп'ютерів, і вже в 1989 році молодий підприємець створив перший в Союзі комерційний банк – Менатеп.

Після краху СРСР Ходорковський деякий час продовжував займатися банківською діяльністю, поки в 1996-му не придбав на заставному аукціоні нафтову компанію ЮКОС, яка зробила його мільярдером.

Бізнес не був єдиним сенсом життя Ходорковського – починаючи з 1991-го і до свого арешту у 2003-му, він працював у різних урядових структурах, а також фінансував російські опозиційні політичні партії – зокрема, Яблоко і КПРФ.

Десять років тому Ходорковського заарештували і засудили на дев'ять років за звинуваченням у шахрайстві і несплаті податків. У 2006 році проти нього завели нову справу – про розкрадання нафти, яка обернулася для екс-мільярдера новим терміном – 14 років.

Ходорковський повинен вийти на свободу 25 жовтня 2014 року.

***

Цей матеріал опубліковано в №26 журналу Корреспондент від 5 липня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.