ВВС Україна: Врадіївська хода. Фініш

Піша хода, яка десять днів тому вирушила з Врадіївки, нарешті дісталася до Києва. Фінішні десять кілометрів з колоною протестувальників "проти свавілля міліції" пройшов кореспондент ВВС.

Піша хода, яка десять днів тому вирушила з Врадіївки, нарешті дісталася до Києва. Фінішні десять кілометрів з колоною протестувальників "проти свавілля міліції" пройшов кореспондент ВВС.

Вказати точну кількість учасників заходу під назвою "Врадіївська хода" – завдання фактично непосильне.

7 липня з центру селища на Миколаївщині вирушило близько двох десятків демонстрантів, однак 18 липня до столиці прийшли всього троє, власне, мешканців Врадіївки та околиць.

Під час маршу до нього долучалися та відходили окремі учасники: з Білої Церкви у складі ходи вирушало 20 людей, зате у четвер зранку від Національного комплексу "Експоцентр України" на фінальний ривок акції йшли вже близько двохсот людей.

Більша частина з них долучилися до заходу лише в четвер зранку.

Ході виділили окрему смугу руху, а за безпекою протестувальників "проти свавілля міліції", які несли відповідного змісту транспаранти, стежило кілька міліціонерів.

Партійні прапори

Колона, що входила до Києва, помітно відрізнялася від тієї, що десять днів тому відходила з центру Врадіївки – не лише кількістю учасників, але й своїм зовнішнім виглядом.

У столицю марш входив з великим транспарантом "Врадіївська хода проти свавілля міліції" на чолі та з кількома депутатами парламенту від опозиції на чолі колони.

Сергій Каплін з УДАРу пройшов з "врадіївцями" всю дорогу і навіть власним коштом допомагав її учасникам – купував спальники та їжу, взуття на зміну стертому та воду.

Його колеги з "Батьківщини" - Микола Катеринчук, Роман Забзалюк, Леонід Ємець та Павло Петренко – долучилися до ходи лише на її "київському етапі".

"Нам стало відомо, що проти ходи у Києві можливі провокації, тому ми як депутати прийшли, аби захистити її від них", – пояснює ВВС Україна різкий сплеск інтересу депутатів до маршу Павло Петренко.

Понад половина учасників маршу тримали в руках партійні прапори "Батьківщини" та УДАРу.

"Це – захід простих людей, але якщо вони виражають свій протест, підтримуючи акції опозиції, то ми не можемо їм цього заборонити", – розповідає пан Петренко.

"Сонце сильно світить"

Частина залучених партіями активістів, видавалося, були випадковими людьми на цьому заході.

"Що написано на транспаранті, який ви несете?" – питаюся у двох юнаків у футболках "Батьківщини".

"Те саме, що й на футболках, мабуть", – відповідає один з них, показуючи на напис "ВО Батьківщина" на грудях.

Другий піднімає очі вгору і читає: "Захарченка – не у відпустку, а у відставку"… Ну, можливо. Сонце просто сильно світить, а я не дуже вчитувався".

Втім, вже після перших кількох пройдених кілометрів більшість менш мотивованих учасників акції скупчились у хвості колони та почали потихеньку нарікати один одному на те, що довго нести партійні стяги – боляче.

В голові було більше тих, хто мав що сказати керівництву української міліції.

"Спалити те МВС!"

"Нас тут четверо. Ми тут ні від яких партій – ми самі по собі", – Валерій, огрядний чоловік у червоній футболці, разом з колегами несе транспарант з написом "Повстала Врадіївка – повстане Україна".

Каже, що приєдналися до ходи вчора, – приїхали напередодні з Кременчука: "Сиділи учотирьох за столом, вечеряли. Подивилися на цей безлад і вирішили їхати".

"Якщо ніхто на вулиці не виходитиме, то нічого у країні і не зміниться", – пояснює він мотиви своєї участі у ході.

На питання, що робитиме він і його колеги далі, після того, як дійдуть до будинку МВС і віддадуть вимогу про відставку міністра тамтешнім клеркам, бере паузу.

"Спалити те МВС!" – відповідає за нього чоловік з прапором міста Черкаси в руках. Перед цим він уважно вслуховувався в нашу розмову і час від часу закликав простих перехожих приєднуватися до ходи.

"Не говоріть дурниць, – різко обриває його Валерій. – Увечері вийдемо на Майдан, подивимось, як воно далі буде".

На акцію "врадіївців" на Майдані Незалежності збирається і Назарій, священик УАПЦ з Черкащини.

"У мене донька – майже ровесниця тої зґвалтованої дівчини з Врадіївки. А що б я зробив, якби це з нею сталося? Тому треба виходити наперед, щоб такого не сталося", – каже він.

Отець Назарій з кількома десятками товаришів брав участь у власній ході: її учасники вийшли з Черкас і через Канів та Ржищів дійшли до Києва напередодні.

"Якщо влада творить безчинства, то тим вона коїть гріх. Проти такого потрібно протестувати", – обґрунтовує він свою участь у марші.

На чолі колони

Попереду ходи йдуть дві жінки.

Одна з них несе портрет свого сина у чорній рамці: каже, що його, спортсмена, бобслеїста-олімпійця сім років тому у селі Зазим’я під Києвом вбив тамтешній депутат, а правоохоронці розслідували справу упереджено. Від міністра хоче лише справедливості та покарання винних.

Друга – налаштована рішучіше. Це – Ольга Дьоміна, мати одного з засуджених у справі про вибух у Запоріжжі у 2010. Впевнена, що справу проти її сина сфабрикували, а обвинувачених три дні катували, аби вони визнали свою вину.

"Вони й мене дві доби тримали у відділку: хотіли, щоб я зізналась, що я організатор теракту", - каже вона.

"Я хочу, щоб зняли міністра і покарали всіх причетних до фальсифікацій міліціонерів та суддів", – додає жінка.

Шансів на виконання цих вимог мало, визнає пані Ольга, але каже, що краще робити хоч щось, ніж не робити зовсім нічого.

"Справжні" врадіївці

Почесні місця у голові колони, поруч, а часом і перед депутатами парламенту отримали троє врадіївців, які дійшли до столиці.

"Чому так мало? У людей робота. Я і сам тільки в Білій Церкві приєднався", – каже один з них, Микола Тидинян.

На мої питання відповідає однотипно: не знаю, побачимо, далі буде видно.

Його земляк Ігор Антинескул з Сирового – саме у це село неподалік Врадіївки вранці 27 червня дісталася побита і зґвалтована Ірина Крашкова – говорить більше.

Він показує криваві мозолі під шльопанцями, але завіряє, що не жалкує про збиті ноги.

"Я тут – за справедливість. Щоб усіх винуватих міліціонерів наказали по совісті, щоб вони запам’ятали назавжди", – каже він, коли хода нарешті доходить до міністерства.

Він згадує про те, як на Київщині біля ходи зупинився чорний джип, і його водій дав протестувальникам банкноту у сто євро зі словами: тримайтеся, мовляв, за вами правда.

І про те, як учасникам маршу всіляко допомагали мешканці сіл і містечок, через які вони проходили.

І про те, що у Врадіївському районі "завжди такий безлад був, все життя, а зараз – то, може, і у всій Україні щось поміняється".

Хода зупиняється. Біля будинку МВС її чекають ще кілька десятків протестувальників і приблизно стільки само журналістів. Починається мітинг.

Ігор стоїть осторонь і тримає в руках синьо-жовтий прапор України.

"Будемо тут бунтувати, поки їх всіх не посадять. Поки влада не поміняється", – каже Ігор, тоді робить паузу і додає: "Будем добиватись, щоб зняли президента".