Корреспондент: До панів на заробітки. Економічні проблеми женуть сотні тисяч українців на найбруднішу роботу до Польщі

Економічні напасті на батьківщині женуть сотні тисяч співгромадян на найбільш брудну і важку роботу до Польщі. Українські трудові мігранти XXI століття одержимі єдиною метою – зібрати грошей і повернутися додому, пише Катерина Панова у №29 журналу Корреспондент від 26 липня 2013 року.

Навколо польського візового центру в Києві стоять фургони, як у кемпінгу. У них пропонують різноманітні послуги – торгують страховками, заповнюють анкети, продають запрошення на роботу або просто місця в черзі до візового центру. Найдорожчий товар, виклик на роботу до Польщі, коштує близько 1.500 грн.

З таких візових центрів і починаються подорожі українських гастарбайтерів до Європи. Польща відкрила їх у 14 містах України. Для порівняння: Іспанія та Італія – ​​тільки в п'яти. Ці цифри показові. Олексій Позняк з Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України підтверджує: Польща стала найпопулярнішим напрямком для українських трудових мігрантів, обігнавши інші європейські країни. Попереду лише Росія.

В останні роки в Польщі працюють 168 тис. українців, зазначає Позняк, посилаючись на підрахунки Державної служби статистики. Насправді заробітчан з України в Польщі значно більше, до 1 млн, підправляє експерта Йоана Конечна-Саламатін, соціолог з Варшавського університету. В основному це жінки з п'яти західних областей України, 80% яких працюють у Варшаві, стверджує вона. Їхати до польської столиці деяким з них ближче, ніж до Києва.

Головною причиною таких масових виїздів на заробітки експерти називають посилення економічних проблем України в цілому та її заходу зокрема. Ті, хто наважується поповнити армію заробітчан, зізнаються, що на батьківщині можуть заробити не більше 2.000-3.000 грн. на місяць

Головною причиною таких масових виїздів на заробітки експерти називають посилення економічних проблем України в цілому та її заходу зокрема. Ті, хто наважується поповнити армію заробітчан, зізнаються, що на батьківщині можуть заробити не більше 2.000-3.000 грн. на місяць, тоді як у Польщі – у два-три рази більше.

Ця різниця настільки істотна для виживання небагатих сімей співгромадян, що змушує навіть людей з вищою освітою й амбіціями перетворюватися на низькокваліфіковану робочу силу в сусідній державі. Причому основна маса співвітчизників не прагне інтегруватися в польське суспільство – вони роками відкладають гроші, щоб вивчити дітей, побудувати на батьківщині будинок і відкрити там свій невеликий бізнес.

Працьовитість українських гастарбайтерів і їхнє прагнення заробити викликає у поляків тільки повагу, наголошує Конечна-Саламатін. Водночас експерт констатує: "Стереотипне сприйняття українців поляками – це низькокваліфікована робоча сила".

На Захід

Автобус Львів – Варшава забитий міцними чоловіками і жінками з величезними баулами. Кожен день зі Львова вирушає чотири таких рейси. Ще десятки "бусиків" збирають тих, хто їде до Польщі, у маленьких містах і селах Західної України.

Квиток на таку поїздку коштує в касі 270 грн. Огрядна пасажирка, поторгувавшись з водієм, вмовляє відвезти її за 80 грн. Сплативши, вона розпихає пачки сигарет по сумках інших пасажирів: у Польщі куриво дорожче. Потім заговорює з попутницею – остання називає себе Марією.

Про що вони говорять, не відразу розбереш, мова пересипана польськими словами: "ніц" – "нічого", "фіранки" – "штори", "пристанок" – "зупинка". Таким українсько-польським суржиком розмовляють майже всі співвітчизники, які працюють у Польщі, а от читати і писати польською з них не вміє практично ніхто.

"Не було мене у Варшаві три місяці, син ногу зламав, доглядала, – розповідає в дорозі Марія. – Залишати [клієнтів] на когось з подруг собі на заміну страшно: повернешся, а вони твою роботу забрали".

Як і тисячі українок, Марія прибирає квартири і будинки поляків. Таку роботу зазвичай знаходять за рекомендацією і через "сарафанне радіо"

Як і тисячі українок, Марія прибирає квартири і будинки поляків. Таку роботу зазвичай знаходять за рекомендацією і через "сарафанне радіо".

Тим часом автобус під'їжджає до пропускного пункту Рава-Руська; пасажири, очікуючи перевірки, перемовляються. Польська прикордонниця заводить у салон похмурого чоловіка, якого зняли з попереднього рейсу: його запрошення на роботу викликало у прикордонників сумніви. Серед ночі чоловік дзвонив роботодавцю і просив його вислати повторний факс, і це спрацювало.

"Я зібрався було запропонувати [прикордонникам] 100 злотих [250 грн.], але мене інші українці відрадили", – розповідає заробітчанин.

О 06:30 автобус прибуває на станцію Варшава Західна. Над станцією – реклама польського мобільного оператора українською мовою. Пасажири автобуса швидко розходяться. Багато хто з них зустрінеться знову – у неділю, на службі у варшавській греко-католицькій церкві, на вулиці Медовій.

Один одному вовки

Як і в інших світових столицях, для українських трудових мігрантів цей храм у Варшаві відіграє роль своєрідного соціального клубу. Тут навіть продають пресу з батьківщини і рідною мовою – Український тиждень, Дзеркало тижня.

Настоятель церкви – отець Петро, він у Польщі вже десять років і розмовляє українською з легким акцентом. Отець Петро розповідає, що в його храмі є дошка оголошень, яка особливо допомагає українцям-заробітчанам перший час.

Після служби люди товпляться біля оголошень. Українка шукає роботу: прибирання, прасування, миття вікон, покупки. Енергійна, відповідальна, порядна, є рекомендації; Візьмемо на квартиру двох жінок; Прибирання полуниці, 8 злотих на годину. Парафіяни переписують з оголошень телефони.

На розпитування Корреспондента про її роботу у Варшаві львів'янка Анелія, яка прийшла на службу в капелюшку з трояндочками, розповідає, що три роки тому почала доглядати за психічнохворою дівчинкою і займається цим до цього часу.

"Відтоді як чоловік помер, довелося сюди приїхати на заробітки. А я філолог, була викладачем", – зізнається співвітчизниця.

Анелія працює цілодобово, тому їй не треба платити за житло. Але і цей "бонус" не робить її життя легшим: доглядати за невиліковно хворою дитиною їй більше несила – Анелія каже, що хоче займатися прибиранням.

Українці "один одному вовки", каже Анелія про місцеву конкуренцію. І застерігає: і поляки недовірливі, перевірятимуть – покладуть на видне місце гроші і коштовності

"Чи немає у кого роботи?" – запитує вона. Але без будь-якої надії – українці "один одному вовки", каже Анелія про місцеву конкуренцію. І застерігає: і поляки недовірливі, перевірятимуть – покладуть на видне місце гроші і коштовності.

Щоб посадити сад

У крихітній квартирці в спальному районі Мокотов обстановка спартанська – два стільці, стіл, ліжка, а весь вільний простір заставлено упаковками з різноманітними продуктами. Правда, в квартирі є плита, туалет і навіть ванна – розкіш для багатьох заробітчан, що живуть у гаражах і гуртожитках без опалення.

Тут живуть будівельник Олег з дружиною Оксаною, чорнява Леся, а також мати і дочка – Ольга і Наталія. Кожен з них платить за житло по 875 грн. в перерахунку на українські гроші. Олег поки не знайшов постійної роботи, а всі жінки – прибирають.

Маленьку дочку 27-річної розлученої Наталії, блакитнооку Ілонку, яка залишилася на батьківщині, вже чотири роки ростить прабабуся. А бабуся і мама Ілонки у Варшаві перед сном цілують її портрет. Наталія звертається до своєї матері на ви, і вони сплять на одному ліжку – так дешевше.

Леся, Оксана та Олег родом з маленьких сіл в Івано-Франківській області і нічого у своєму житті, крім рідних місць, Польщі та щоденної рутинної роботи не бачили.

Наталія та Ольга з Тернопільщини, в обох вища освіта. Колись у них був сімейний бізнес – пилорама і виробництво дерев'яних меблів. "А потім ми погоріли. Буквально – була пожежа. Відбудувалися, потім прийшла криза, і нас задушили податки", – розповідає Ольга.

За прибирання у Варшаві зазвичай платять по 25-30 грн. на годину. Мати і дочка прибирають будинки і квартири поляків по десять годин на день сім днів на тиждень, отримуючи, таким чином, по 7.000 грн. на місяць

За прибирання у Варшаві зазвичай платять по 25-30 грн. на годину. Мати і дочка прибирають будинки і квартири поляків по десять годин на день сім днів на тиждень, отримуючи, таким чином, по 7.000 грн. на місяць. Життя в польській столиці дешевше не тільки порівняно з Києвом, а й з українською глибинкою, та й заробітчани у всьому собі відмовляють, тому рівно 2.500 грн. у них йде на оренду, мізерну їжу (переважно макарони і картоплю), проїзд і дзвінки додому.

Решта йде на заощадження. Ще кілька років, і в Ольги з Наталією буде достатньо грошей, щоб здійснити мрію – повернутися додому, купити землю, саджанці і вантажівку, посадити сад і вирощувати фрукти на продаж.

Життя без свят

26-річна українка Ганна розповідає Корреспонденту, що офіси вона не прибирає – тільки будинки.

"Соромно їм в очі дивитися, адже там люди мого віку, в костюмах, – пояснює Ганна. – І я хто – спшонтачка [прибиральниця]. А за освітою – фармацевт. Знаєте, що фармацевт у Cамборі [Львівської області] отримує 2.500 грн.? А щоб взяли на роботу, треба заплатити хабар 5.000 грн.".

День для українців у Варшаві починається рано, а закінчується пізно.

"Підйом о шостій, перша квартира, переїзд, друга квартира, прибирання і в певні дні прасування, ввечері ще дитячий садок чи лікарню прибираю, будинки в десять", – розповідає Руслана, сестра Ганни, яка працює у Варшаві вже вісім років. У сестер своєрідний сімейний підряд: якщо одній треба виїхати додому, інша підхоплює і її ділянку.

Увечері перед сном в квартирі в Мокотові Наталія задумливо нюхає пакет зі спеціями для традиційного польського супу з білою ковбасою. "Ось поїду на базар, куплю там все і зварю суп", – каже вона, засинаючи.

Її мати перед сном шепоче: "Як вже додому хочеться. Приїдеш – там себе хоч людиною відчуваєш".

Більшість українських мігрантів не розглядають Польщу як країну постійного проживання

Більшість українських мігрантів не розглядають Польщу як країну постійного проживання, підтверджує їхні слова Марта Ярошевич, провідний спеціаліст Центру досліджень Сходу у Варшаві. Вони не шукають можливостей інтегруватися в польське суспільство, живуть замкнуто й ізольовано і навіть не знають, хто зараз президент Польщі і що відбувається в політичному житті їхньої батьківщини.

Коло інтересів заробітчан обмежене їжею, працею і життям роботодавців. Для них похід в McDonald's – свято, бо там дорого. Вечорами вони говорять тільки про те, як побачать рідних. А головні заробітчанські розваги – це вишивання, алкоголь і, нарешті, українська дискотека.

Коло інтересів заробітчан обмежене їжею, працею і життям роботодавців

Про неї знають всі українці Варшави і називають просто – Ригаловкою. Це клуб біля станції метро Вілановська, без вивіски і назви. Усередині ніде яблуку впасти. Під українську музику і російський "блатняк" у страшній задусі витанцьовують заробітчани від 20 до 60 років, частіше за все сильно напідпитку, іноді – у вишиванках.

Є тут і поляки, явно не з вищого суспільства, які прийшли сюди у пошуках пригод.

Полуничні місця

Станція метро Вілановська відома українцям і з іншого приводу – звідси відходить автобус у варшавське передмістя Пясечно. Якщо вийти на передостанній зупинці, опинишся на українському "ринку праці" на вул. Млечарській.

З п'ятої ранку тут збираються ті, хто шукає роботу на один день. Чоловіки – по один бік дороги, жінки – по інший. Кожні 10-15 хвилин під'їжджає машина, її обступають щільним кільцем. Водій виходить і пояснює, що йому потрібно, голосно і чітко: далеко не всі сині комірці володіють польською.

Зазвичай пропонують збір овочів та фруктів, прибирання, будівельні роботи або миття вікон. Українці намагаються торгуватися, але вище звичайного тарифу – 20-25 грн. на годину – тут не платять. Почувши слово "огрудек" ("город") і "25 грн. на годину", жінка в золотих сережках сідає в стареньку Skoda до повного поляка із сивиною у волоссі. Вона встигла першою.

У Наталії, матері Ілонки, сьогодні "пани" відмовилися від прибирання. Щоб не втрачати заробіток, вона в компанії Корреспондента приїхала в Пясечно. Смаглявий фермер пропонує їй їхати збирати полуницю. 3 грн. за кошик, куди поміщається 2,25 кг. Праця важка і платять мало, тому чоловіки на таку роботу не йдуть. А Наталія і ще чотири українки беруться, і їх саджають у вантажівку. Одна з них Людмила – невисокого зросту, з темним волоссям, стягнутим косинкою, яка приїхала на роботу до Польщі з Коломиївського району Івано-Франківської області.

Усередині чекають ще три перелякані жінки, закутані в хіджаби. "Я з цим гаремом не поїду!" – напівжартома каже Наталія. "Гарем" виявився чеченками, які працюють в теплицях фермера. Сонні і брудні, вони більше не промовили жодного слова. Як і в українок, на екранах їхніх телефонів – фотографій дітей.

Не розгинаючи спини, багато годин поспіль усі вони збирають ягоди, не відстаючи один від одного, щоб можна було розмовляти. Людмила розповідає про своїх п'ятьох дітей.

- А де ваш чоловік?

- Помер, слава богу.

- Що?

- Пив, мене і дітей бив, гроші відбирав.

- Так чому ви не розлучилися? – останнє питання Корреспондента розсмішило всіх до сліз.

- Куди ж піти з дітьми? Адже будинок чоловіка! – нарешті відповіла Людмила.

День у полі закінчено, українки зібрали по 315 кг полуниці кожна. Наталія випросила кошик ягід, щоб взяти із собою. Але вдома полуницю ніхто їсти не став – заморозили в старенькому холодильнику Мінськ.

Повернутися додому

У Польщі в оголошеннях про пошук низькокваліфікованого персоналу часто уточнюють, що шукають "бажано українку". У поляків стійка асоціація з Україною як з країною – постачальником дешевої робочої сили. Так само колись "польський сантехнік" став прозивним ім'ям у Франції.

Більшість роботодавців вважають українців хорошими працівниками. Вони пригощають їх чаєм, навіть намагаються нагодувати, віддають старі речі і допомагають з документами. Хоча є й такі, кому не дають спокою історичні трагедії.

"Прибирала я якось у пані, яка так мені і казала, що ненавидить українців, бо ми вішали поляків, – згадує Оксана. – Але наймає, каже, бо ми добре працюємо".

У двох народів не тільки спільна історія, а й культурна і навіть зовнішня схожість. До того ж поляки ще не забули ціну власного заробітчанського хліба.

"Я чудово знаю, яка важка фізична праця в незнайомій країні, – розповідає Роберт, який приїхав за працівниками на ринок праці в Пясечно. – Сам працював нелегально на будівництві в Англії. Мови, звичайно, не вивчив".

Тепер навіть місцева молодь з глибинки не хоче працювати за вісім-десять злотих на годину. Невлаштовані поляки їдуть у ті європейські країни, де платять більше. Їхні місця з готовністю займають українці – щоб потім з грошима повернутися на батьківщину.

Наталія згадує, як одного разу її роботодавець, дізнавшись про явно польську назву рідного Наталчиного села і пильно придивившись до її світлих очей, сказала: "Та ти ж полька!". На що Наталія відповіла: "Ні, я українка і коли-небудь повернуся додому".

***

Цей матеріал опубліковано в №29 журналу Корреспондент від 26 липня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.