Згадати 70-ті. Битва за коротку спідницю, болоньєвий плащ і зачіску під бітлів
20 вересня в Національному художньому музеї в Києві відкривається перша масштабна виставка художників-сімдесятників Тихий протест 70-х. На її підтримку на сайті Корреспондент.net проходить спецпроект, у рамках якого українці діляться спогадами про життя в 70-х роках.
Розповідає Галина Конькова, 56 років, майстер із пошиття верхнього одягу. У 70-х - майстер чоловічого верхнього одягу:
"Початок 70- х років співпав з останніми роками мого навчання в школі. Нам усім тоді хотілося краси, романтики, яскравих фарб. Хотілося обтруситися від якоїсь сірої однаковості, тим паче, що мода на той час стала вільнішою, не такою регламентованою.
70-ті. Керч
Першою модною річчю, яка з'явилася у багатьох моїх ровесниць, стала коротка спідниця. Часом коротка настільки, що неможливо було нахилитися, щоб не оголити зад. Одного разу моя однокласниця Майя прийшла на уроки в такій спідниці, але виходити до дошки відмовилася - злякалася, що коли підніме руку і почне писати, всі побачать її білизну і засміють.
Читайте також у рамках проекту Тихий протест 70-х:
Мої ж мрії про коротку спідницю довго залишалися лише мріями. Мама була жінкою старого гарту і вбранням мене не балувала, незважаючи на те, що я була єдиною дівчинкою в сім'ї, та ще й молодшим дитиною. Вона вважала: носити потрібно те, що є. Нові речі купувалися тільки тоді, коли старі вже не підлягали ремонту. Тож в один прекрасний день, зрозумівши, що спідниці не дочекаюся ніколи, я пошила її самостійно - зі старих батькових штанів. Але раділа недовго - батько вирішив, що обновка моя дуже коротка (хоча довжина її була всього до середини стегна), і спалив у грубці, яка стояла у нас надворі.
1973. Модна чоловіча стрижка
У школі з короткими спідницями вчителі спочатку намагалися боротися. Я добре пам'ятаю, як на сходах щоранку стояла наша завуч Марія Гаврилівна з довжелезною лінійкою в руках і вимірювала дівчаткам довжину спідниць. Якщо вона її не влаштовувала - відправляла додому переодягатися. Хлопчики теж проходили фейс-контроль. У той час багато старшокласників почали відрощувати волосся - хотіли бути схожими на бітлів або Висоцького. А в школі пристойними вважалися лише дві чоловічі стрижки - бокс і напівбокс. Учительско-учнівське протистояння тривало недовго - 9-й клас ми закінчували в коротких спідницях і зі стрижками аля Пол Маккартні.
Сайт Корреспондент.net пропонує читачам поділитися своєю історією 70-х із нашою аудиторією. Свої історії з фотографіями надсилайте на адресу koreditor@korrespondent.net з позначкою Згадати 70-ті.
Ще однією моторошно модною річчю в 70-і роки був болоньєвий плащ. Сашкові - старшому з нас трьох, плащ купили першому. Батьки визнали, що пора йому виглядати солідніше - 19 років все-таки. А мені довелося чекати аж до закінчення школи. Нарешті, я отримала жаданий плащ і ... відразу ж підшила поділ - плащ здався мені занадто довгим. Увечері мама помітила мої переробки і всі відпорола. Вранці я знову підшила - мама ввечері відпорола. Так ми з нею довго боролися за довжину мого плаща.
Мабуть, прагнення краще вдягатися та нерозуміння батьків і визначили мою майбутню професію - я пішла вчитися на швачку. В ательє тоді шили все - від літнього дитячого одягу до зимових чоловічих пальт. Ті наші громадяни, хто погоджувався носити одяг масового пошиття від вітчизняного легпрому, одягалися в магазинах. А ті, хто хотів виглядати стильніше, йшли до нас.
Наше ательє (а жила я тоді в Кривому Розі) займало два поверхи. На другому розташовувалися цехи, в яких шився одяг для простого трудового населення країни. А на першому - експериментальний цех. Тут народжувалася радянська мода. Художники-модельєри і закрійники працювали над створенням нових моделей одягу. Доступність матеріалу була найвища - в експериментальний цех надходили найновіші, найкращі тканини. Там же влаштовували демонстрацію моделей. Крім того, цех обслуговував забезпечених клієнток - одягатися у нас вважалося дуже престижним.
1974 Москва. ВДНГ
І ательє, і журнали пропонували безліч різних моделей. Але особливою популярністю в 70-х стали користуватися кілька речей - піджаки та штани з картатої тканини у чоловіків, штани-кльош і плісировані довгі спідниці - у жінок.
Закордонних журналів, на кшталт сьогоднішньої Бурди моден, у той час ще не було. Усі моделі одягу ми брали з радянських видань, що регулярно випускалися Київським будинком моделей і Московським будинком моделей. До сих пір пам'ятаю обов'язкову фразу, яку друкували на останній сторінці київського журналу Моди: "Моделі рекомендовані до друку художньою радою". Тоді вона здавалося такою важливою, значною , а сьогодні - просто кумедною.
Як повідомляв Кореспондент.net, 20 вересня у Національному художньому музеї відкриється виставка Тихий протест 70-х. До експозиції увійдуть понад 120 робіт, більшість яких будуть виставлені вперше.
За словами куратора виставки Євгена Березницького, це перша системна спроба дослідити феномен українського мистецтва 70-х років 20-го сторіччя і відкрити глядачеві один з найменш вивчених періодів в історії української культури.
Сімдесяті - знаковий час в українській культурі, пов'язаний з іменами Сергія Параджанова та Василя Стуса, час всесоюзних будівництв - ЧАЕС , БАМу та індустріалізації Сибіру. Це період внутрішньої еміграції радянських громадян, час фарцовників, зачісок "під бітлів", потертих джинсів і бобінних магнітофонів із записами Володимира Висоцького (чиї напівофіційні концерти збирали тисячі глядачів). "Тихий протест..." - дзеркало епохи, можливість згадати, "як це було", і зрозуміти, чим жило покоління 70-х, кажуть організатори виставки.
Художники-сімдесятники брали участь в офіційних виставках, але багато з них йшли в андеграунд, створювали власне середовище і знаходили свого глядача на "квартирних виставках" .
Тихий протест 70-х представить найкращі живописні та графічні роботи (пейзажі, портрети, сюжетні композиції) понад двадцяти авторів, серед яких один з послідовних адептів "суворого" стилю Владислав Мамсиков, майстер ліричної картини Зоя Лерман, одеський нонконформіст Олег Соколов, засновник "панічного реалізму" Петро Беленок, метр натюрморту Валентин Реунов та інші. Виставка триватиме до 20 жовтня.