Корреспондент: Особливості підпільного шлюбу. Як складалося сімейне життя бійців ОУН та УПА
Згода командира, таємні вінчання, кохання на відстані, сімейне життя на очах в інших підпільників – таким був шлюб в українських повстанців у 1940-1950-х роках, пише Володимир Гінда у №36 журналу Корреспондент від 13 вересня 2013 року.
"Дозвіл на одруження видає тільки окружний провідник [керівник]. Майбутня дружина підпільника обов'язково повинна пройти перевірку Служби безпеки, бути морально стійкою і не заважати в роботі підпільнику", – з таких слів починається інструкція Служби безпеки (СБ) Української повстанської армії (УПА) , яку стали поширювати серед підпільників наприкінці 1940-х років.
Це коротке повчання виникло у відповідь на дії радянських спецслужб, які намагалися всіма засобами, в тому числі і за допомогою жінок, послабити сили націоналістів, які переховувалися в лісі.
Інструкція для борців з радянським режимом точно відображає складності, якими супроводжувалися кохання і шлюб на нелегальному становищі. Бути сімейною парою за таких умов – це була не розкіш, а важке випробування, пов'язане зі смертельним ризиком для подружжя та їхніх дітей.
Жінки на військовому становищі
Ні Організація українських націоналістів (ОУН) , ні УПА ніколи не були чернечими орденами – в обох організаціях перебували жінки, які працювали або воювали нарівні з чоловіками.
Навіть більше, за даними Оксани Кісь, дослідниці повстанського руху, після того як у Західній Україні в 1944 році відбулася зміна влади – радянські війська вибили звідти німців, – керівництво ОУН-УПА прийняло низку рішень про більш активне залучення представниць прекрасної статі до роботи.
У результаті до лав підпілля влився значний жіночий контингент. "Призовниці" ставали лікарями, медсестрами, кур'єрами, зв'язковими, штабними службовцями, пропагандистками, а деякі з них доростали навіть до командних посад.
З урахуванням того що основну частину повстанців складали молоді люди у віці від 16 до 30 років, такий наплив жінок дав поштовх до виникнення в середовищі лісових воїнів амурних стосунків і, як наслідок, створення сімейних союзів.
Керівники націоналістів, особливо командування повстанської армії, не надто вітали "нестатутні відносини": дисципліна на війні була для них понад усе
Керівники націоналістів, особливо командування повстанської армії, не надто вітали "нестатутні відносини": дисципліна на війні була для них понад усе. Тому у вже згаданій інструкції СБ УПА знайшлося місце і для таких настанов: " Чоловік-підпільник не повинен ходити до жінок в особистих справах. Якщо ж йде до жінок у службових справах, то повинен брати із собою свідка. Друкарок і пропагандисток частіше перевіряти щодо чесності та моральної стійкості".
Фінал цієї "заповіді" був до пари її початку: "Чоловік, якого деморалізує жінка, буде покараний пониженням у посаді". Однак життя брало своє – підпільники і вінчалися, і грали весілля.
У цьому сенсі у членів ОУН були переваги перед бійцями УПА – керівництво організації дозволяло їм проводити церковні та цивільні обряди, якщо з'являлася така можливість. Та й вести спільне сімейне життя теж не заборонялося. Хоча першим особам ОУН все ж доводилося бути обачними і приховувати свої стосунки: будь-які родинні зв'язки могли використати вороги.
Свій шлюб приховували поет Олег Ольжич-Кандиба, видатний діяч ОУН (м), та його дружина Катерина Білецька. У серпні 1943-го вони повінчалися, після чого Кандиба взяв із дружини і свідків одруження обіцянку не розповідати стороннім про їхній союз. Молодята навіть жити стали роздільно, на людях не спілкуючись один з одним.
Обережність виявилася не зайвою: коли німці в січні 1944-го заарештували голову ОУН (м) Андрія Мельника, його місце зайняв Ольжич, теж незабаром затриманий нацистами на приватній львівській квартирі. А ось Білецька уникла арешту, напередодні виїхавши до батьків у Прагу.
Там наприкінці липня, через півтора місяці після загибелі чоловіка в нацистському концтаборі Заксенхаузен, вона і народила сина. Новонародженого записали на дівоче прізвище матері, і лише після закінчення Другої світової війни, надавши шлюбне свідоцтво, багато років приховуване від чужих очей, Білецька повернула синові батьківське прізвище – Кандиба.
Таємні узи
Тим часом бійці повстанської армії, які переховувалися в лісах або таємних схованках – "кріївках", через своє становище часто не могли собі дозволити навіть вінчання, не кажучи вже про таку розкіш, як нормальне сімейне життя.
Будь-які шлюбні союзи в умовах лісу переставали бути приватною справою – дозвіл на них члени УПА повинні були отримувати у начальства. Рядовим бійцям і командирам нижчої ланки його міг видати окружний провідник УПА, а більш високому начальству – крайовий.
Керівники окремих Проводів схвалювали весілля без особливих проблем, якщо мова йшла про шлюб між повстанцями – чоловіками і жінками "лісової армії". Куди важче було домогтися дозволу начальства, якщо мова йшла про "змішаний" шлюб
Керівники окремих Проводів схвалювали весілля без особливих проблем, якщо мова йшла про шлюб між повстанцями – чоловіками і жінками "лісової армії". Куди важче було домогтися дозволу начальства, якщо мова йшла про "змішаний" шлюб, коли наречений був воїном-підпільником, а його обраниця перебувала на легальному становищі.
Такі пари Провід УПА перевіряв з особливою ретельністю, намагаючись з'ясувати, чи не стане наречена вмовляти майбутнього чоловіка вийти з підпілля, чи не є вона таємним інформатором радянського Міністерства держбезпеки (МДБ).
Лише деякі з тих, хто отримав згоду на шлюб, могли дозволити собі церковний обряд. Він якщо і відбувався, то лише в глухих селах або у випадках, коли священик погоджувався прийти в ліс.
Весілля командирів УПА проходили під посиленою охороною. Так, вінчання полковника Василя Галаси і його обраниці підпільниці Марії Савчин охороняли дві сотні бійців.
До слова, "лісові воїни", як правило, не реєстрували союзи в офіційних органах влади, що й не дивно для повстанців, які воювали.
Після весілля, яким би воно не було, випробування для молодих не закінчувались. Зважившись жити разом у лісі, вони вже не могли покинути компанію бойових
товаришів і змушені були постійно залишатися у них на виду
Після весілля, яким би воно не було, випробування для молодих не закінчувались. Зважившись жити разом у лісі, вони вже не могли покинути компанію бойових товаришів і змушені були постійно залишатися у них на виду. А спроби "пожити окремо" сприймалися керівництвом як зрада.
Підпільниця Дарія Малярчишин-Шпиталь у своїх спогадах описала історію однієї молодої пари повстанців. Хлопець і дівчина вирішили перезимувати окремо від свого підрозділу і пішли до родичів, у яких завчасно викопали криївку. Коли з настанням весни пара повернулася до лісу, нею відразу зацікавилася СБ, підозрюючи, що молодят могли завербувати радянські спецслужби. Малярчишин-Шпиталь писала, що їй було по-людськи шкода молодих людей, яких СБ, ймовірно, ліквідувала: парочка занадто швидко зникла після свого повернення.
З 1950 року повстанці стали ще суворіше ставиться до любовних союзів, вирішивши, що шлюб на війні – це зайвий ризик
З 1950 року повстанці стали ще суворіше ставиться до любовних союзів, вирішивши, що шлюб на війні – це зайвий ризик. Саме в цей час радянські спецслужби почали активно практикувати репресії щодо родичів підпільників. Зокрема, співробітники МДБ активно обробляли жінок, які підтримували стосунки з "лісовими братами", намагаючись їх якщо не завербувати, то допомогти переконати чоловіків у необхідності вийти з підпілля. Особливою увагою спецслужби "обдаровували" дружин повстанських ватажків.
Савчин у своїй книзі спогадів розповіла, як після другого арешту її обробляли представники МГБ.
"Вплинути на нього так, як може жінка, коли вона постарається, – описувала підпільниця довірливу бесіду зі співробітниками спецслужб, які пропонували їй переконати чоловіка вийти з лісу. – Зробите це – забезпечимо вас гарною квартирою і влаштуємо на роботу".
Емгебісти відразу обмовилися, що якщо Савчин, пішовши до чоловіка, залишиться з ним в лісовому бункері, життя сімейної пари буде недовгим.
Підпільниця завдання не виконала – повернувшись до лісу, вона відразу розповіла повстанцям про своє "вербування" і приєдналася до чоловіка.
Смертельні стріли Амура
Кохання і шлюб у підпіллі, як попереджали Савчин співробітники МДБ, і справді були недовгими – війна не залишала шансу підпільникам на довге щасливе життя, зате в надлишку підкидала найсуворіші випробування.
Кохання і шлюб у підпіллі справді були недовгими – війна не залишала шансу підпільникам на довге щасливе життя, зате в надлишку підкидала найсуворіші
випробування
Знаходилося місце навіть фатальній пристрасті. З таким зіткнулася Марія Штепа, колишня зв'язкова УПА з міста Чорткова Тернопільської області. Під час війни вона покохала свого земляка, і хоча молоді люди зберігали свої почуття протягом кількох років, їх шлюбу не судилося відбутися. У 1946 році Штепу заарештували і засудили на десять років. Виявилося, що видав підпільницю батько нареченого.
"Хлопець був з багатої родини, дуже красивий – вони [його батьки] хотіли багату невістку", – згадувала тернополянка.
Ця історія виглядає майже щасливою, якщо порівнювати її з долями багатьох повстанських дружин.
Так, Антоніна Король, дружина командира УПА Ярослава Мельника, не залишала чоловіка в його боротьбі, пройшовши з ним через всі тяготи повстанського життя. Навіть близнюків, сина і дочку, вона народила в таємному лісовому "схроні". Малюки були такими ж слабкими, як і мати, виснажена бойовими буднями.
Розуміючи, що в лісі немовлятам не вижити, Король, переодягнувшись у селянський одяг, спробувала перенести сина до родичів, що жили неподалік, але в дорозі хлопчик помер. А дочку вона змогла передати сільській рідні. Сама ж Король застрелилася разом з чоловіком восени 1946 року, оточена в таємному бункері бійцями МГБ.
Савчин розповідає іншу історію – повстанця Нечая та його дружини Галини. Обидва ховалися у заблокованих радянськими військами карпатських лісах, коли в одній з хатин у них народився син. Деякий час дитина росла в лісі, без молока і всього необхідного новонародженому. Пізніше його мати перебралася в одне з довколишніх сіл, забравши із собою малюка. При цьому Галина періодично вибиралася в підпілля на побачення до чоловіка.
Під час одного з таких виходів до лісу "схрон", де Галина з маленьким сином чекала на чоловіка, несподівано блокували співробітники МГБ. Бійці спецзагону закидали криївку повстанців гранатами. Всі, хто перебували в ньому, включаючи однорічну дитину, загинули.
***
Цей матеріал опубліковано в № 36 журналу Корреспондент від 13 вересня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.