Знаменитий композитор Ейнауді пояснив, чому класична музика привабливіша від популярної

Один з найбільш продаваних класичних композиторів Європи Людовіко Ейнауді, який пише музику до картин Клінта Іствуда і Даррена Аронофскі, розповів журналу Корреспондент про те, як створюються саундтреки і звідки береться попит на сучасну класику.

Що стосується написання саундтреків до фільмів, то, перш за все, для Ейнауді створення такої музики, за його словами, - це співпраця, "в ході якої необхідно правильно вловити емоцію, адаптувати звук під картинку".

"Часто головним критерієм (вибору фільму для створення саундрека - ред.) є сама історія, іноді - раніше побачені мною фільми режисера. Іноді сам режисер виявляється цікавою людиною, з якою захоплююче працювати", - зізнався він.

Ейнауді пише саундтреки вже 25 років, проте стверджує, що, незважаючи на досвід, щоразу приступаючи до нового фільму, він нібито починає все спочатку.

"Кожного разу, коли я закінчую чергову картину, думаю, мовляв, все, більше ніколи не буду цього робити. Тому що стрес сильний. Ніколи не хотів займатися цим на постійній основі" - сказав композитор.

Він вважає, що за останні роки у сфері кіно в плані музики з'явилося більше простору для чогось незвичайного або ексцентричного.

"Раніше партитури для кіно були дуже багатими і пишними, тепер же частіше зустрічаються мінімалістичні партитури з обмеженою кількістю звуків. Часом це звичайний шум або ж електроніка. Стало набагато більше експериментів", - сказав композитор.

Відповідаючи на запитання, що люди знаходять у сучасній класичній музиці, композитор відповів: "Думаю, справа у непередбачуваності класики. Поп-музика більш доступна, зате з класикою ви нібито відправляєтеся в неймовірну подорож, вона складніша. У ній, як і в житті, набагато більше варіацій, ніж у тих піснях, які ви слухаєте по радіо і в яких можете передбачити, що буде далі. Класика міцніше пов'язана з емоціями".

Сам Ейнауді, за його словами, слухає і класику, і поп, і рок, і джаз, і фольк, і африканську музику.

"Скажімо, я великий фанат (британських рокерів - ред.) Radiohead, і в той же час - шанувальник (російського композитора Ігоря - ред.) Стравінського"​​, - сказав він.

Композитор вважає, що не можна виділяти будь-які тренди у сучасній класичній музиці, адже це "явище набагато більш глибоке".

"Я ж не люблю, коли музика робиться на продаж, тому вважаю, що розумніше слідувати за внутрішніми відчуттями", - вважає він.

Корреспондент зустрівся з Ейнауді після його концерту в столичній Національній опері. Сольний виступ композитора, що грає тиху і вдумливу фортепіанну музику, пройшов при повному аншлагу і закінчився двома виходами на біс.

Італієць Людовіко Ейнауді мав усі шанси стати політиком і вершити долю країни, адже його дідусь за батьківською лінією Луїджі в 1948-1955 роках обіймав посаду президента Італії. Але Людовіко пішов стопами другого дідуся, головним захоплення якого була музика.

За 25 років музичної кар'єри Ейнауді випустив більше десяти альбомів, які незмінно посідали верхні рядки в списках найбільш продаваних платівок Британії та Італії.

Також він уже чверть століття працює над музичним оформленням картин видатних європейських і американських режисерів. Наприклад, на рахунку італійця звукові доріжки для фільму (2012) Клінта Іствуда і драми (2010) Даррена Аронофскі.

Найбільш вдалою стала співпраця Ейнауді з французькими режисерами Олів'є Накашем та Еріком Толедано в роботі над фільмом . Стрічка про випадкову дружбу прикутого до інвалідного крісла багатія і чорношкірого неробу, що доглядав за ним, зібравши у світовому прокаті $420 млн, стала найкасовішим французьким фільмом в історії. А композиція , написана для нього, зміцнила італійця у статусі одного з найкращих творців кіномузики на планеті.