Генетики розгадали "таємницю огірка"

Міжнародна група дослідників вивчила історію вирощування огірка і з'ясувала ключові генетичні особливості, які дали можливість людині вживати його в їжу. Праця опублікована в Nature Genetics, резюме наводить Пекінський університет геноміки (BGI).

Зазначимо, що дикі родичі огірків непридатні в їжу - у них дуже гіркий смак. Культивування овочів виявилося можливим лише після зниження гіркоти, яке, як з'ясували дослідники, гарантується роботою генів у локусі Bt на хромосомі номер п'ять. Саме це, з точки зору авторів, стало важливим кроком до поширення огірків. У цьому локусі є 67 генів, однак не всі вони відповідають за смакові властивості овоча.

У цій же роботі вчені досліджували раніше невідомі варіанти ферменту (гідроксилази β-аротину), який гарантує значно підвищений вміст каротину у плодах. Сорти з подібними варіантами ферменту можуть застосовуватися для отримання "вітамінізованих" помаранчевих огірків.

Додамо, що зразки генетичного матеріалу були отримані зі 115 сучасних ліній в 3342 точках у всьому світі. Загалом  ученим вдалося виявити в геномі огірка 3,3 мільйона однонуклеотидних поліморфізмів (SNP), - варіацій послідовності. На базі присутності тих чи інших поліморфізмів, вставок та інших генетичних особливостей вчені змогли реконструювати філогенетичне дерево сучасних культурних огірків.

Серед усіх вивчених сучасних варіантів вчені виділили три основні групи огірків - євразійські, східно-азіатські і ті, що  походять з китайського регіону Сишуанбаньна. Кожна з груп є монофілетичною, тобто має одного предка. Як і очікували біологи, найдавнішою з них виявилася азіатська (індійська) група.

Вкажемо, що геном огірка був досліджений в 2009 році, проте генетичні особливості різних сортів тоді не аналізувалися . Геном томата був вивчений тільки в 2012 році. Тоді ж учені з'ясували, що робота селекціонерів із виведення більш привабливих помідорів призвели, зрештою, до погіршення їхнього смаку.

Нагадаємо, що Нобелівську премію з хімії могли дати Полу Алівісатосу, Чаду Міркіну і Надріану Зіману, які працюють у США, за створення нанобіотехнологічних методів, що дозволяють збирати різні конструкції з молекул ДНК.