Lenta.Ru: Суперечка багатого з бідним
Росія, намагаючись не допустити євроінтеграції України, за останні кілька місяців перепробувала мало не всі засоби переконання, але ні батіг, ні пряник брюссельського настрою місцевих політиків не змінили, - пише Олександр Поливанов у російському виданні Lenta.Ru.
Наприкінці жовтня справа дійшла до застосування останньої – і милої серцю російського керівництва – зброї: газової. Втім, цього разу українські чиновники можуть нарікати лише на себе - вони самі прострочили платежі за газом в настільки відповідальний момент, тож тепер Газпром не так виконує політичну волю Кремля, скільки діє в повній відповідності із бізнес-логікою.
Прийнято вважати, що Газпром щодо України діє дуже жорстко. Підстави для такої точки зору дійсно вагомі: 2009 року російський газовий концерн змусив Нафтогаз підписати кабальний контракт на десять років вперед, постійно загрожує Україні судами і багатомільярдними штрафами за недобір газу і, нарешті, намагається припиняти всі спроби Києва отримати газ не зі сходу, а із заходу.
І все ж таки мають рацію і ті деякі аналітики, які стверджують, що Газпром і Кремль (в даному випадку це одне і те ж) зовсім не прагнуть до відкритого протистояння з Україною. Зрештою, ніхто не примушував Росію підписувати Харківські угоди, які передбачають знижку на газ у сто доларів за тисячу кубометрів. Як акт доброї волі можна сприйняти і знижку на закачування газу в підземні сховища 2013 року, несподівано подаровану президентом Володимиром Путіним. Ніяк не в'яжеться із жорсткістю позиція Газпрому через недобір газу: так, російська компанія настрахала Нафтогаз штрафом у вісім мільярдів доларів (він утворився через прописаний в контрактах принципу take-or-pay, коли споживач змушений платити за заздалегідь обумовлені обсяги палива, навіть якщо він їх і не вибрав), але ніяких юридичних процедур на підтримку цієї загрози не запустили. Нарешті, тим же спробам України домовитися про імпорт газу з Європою Газпром перешкоджає, але не дуже активно: є тільки один (та й то непрямий) доказ того, що Москва дійсно втручається в газові відносини Києва з сусідами.
Загалом, Газпром діє відносно Києва за принципом "одна рука дає, інша відбирає", підтримуючи тим самим певну рівновагу: одні лише поступки без жорсткої риторики були б неправильні з політичного та економічного погляду, а послідовне посилення позицій Газпрому на Україну призвело б до банкрутства країни, рятувати яку довелося б, в тому числі, і Росії. І все ж, коли мова заходить про євроінтеграцію України, російські чиновники вважають незайвим нагадати, звідки Києву надходить настільки необхідний йому енергоресурс.
Грошей немає і не буде
29 жовтня на селекторній нараді за боргами російських підприємств за оплату газу глава Газпрому Олексій Міллер несподівано торкнувся української тематики. Він оголосив, що борги існують не тільки у російських підприємств, а й у Нафтогазу, який не сплатив серпневі поставки. Міллер підкреслив, що у Газпрому була спеціальна домовленість з українською держкомпанією про оплату боргів до 1 жовтня, але пройшов вже майже місяць, а гроші Газпрому так і не надійшли.
Обурення Міллера розділив і прем'єр-міністр Дмитро Медведєв. Він оголосив, що якщо Україна не платить за боргами, то резонно буде переключитися у стосунках із нею на авансові платежі. Зараз Нафтогаз платить за газ за фактом постачань, але у випадку прострочення (вона вважається від сьомого числа кожного місяця) Газпром має право зажадати від Києва аванс - так, принаймні, повідомлялося 2009 року, коли ЗМІ очікували прострочення платежів чи не кожен місяць.
Сам Газпром, який платить Нафтогазу за транзит свого палива до Європи, регулярно виписував українському контрагенту чеки авансом, причому не на місяць, а на кілька кварталів вперед. Всього з 2012 року Газпром заплатив Києву авансом більш ніж п'ять мільярдів доларів, чого повинно вистачити принаймні до січня 2015 року. Далі в російській компанії не загадують, у зв'язку з чим авансові платежі влітку вирішено було припинити. Це цілком вписується в бізнес-логіку Газпрому: монополія всіма засобами намагається знизити свою залежність від України, розвиваючи експорт за білоруським напрямком і Північним потоком, а також будуючи Південний потік.
Авансові платежі від Газпрому Нафтогаз міг використовувати в тому числі для того, щоб розрахуватися за куплене в Росії паливо. Інших надійних джерел доходу в державної компанії немає: з політичних причин населення України платить за газ нижчу ціну, ніж та, за якою Нафтогаз купує його у Росії; електростанції та постачальники гарячої води для населення накопичили перед Нафтогазом величезні борги, а у держави в умовах економічної рецесії просто немає грошей на те, щоб компенсувати підприємству збитки.
Все це до восени 2013 року призвело до вельми дивною конфігурації: газ в підземні сховища замість Нафтогазу стали закачувати структури місцевого бізнесмена Дмитра Фірташа, які отримали карт-бланш на спілкування з Газпромом, минаючи Нафтогаз. Той же Фірташ зміг вибити з російської компанії вже згадану знижку на паливо, а з українського уряду - можливість продавати своє паливо промисловим підприємствам без будь-якої участі держави. Це вирішило проблему закачування газу в ПСГ у короткостроковій перспективі, але позбавило Нафтогаз ще одного мало-мальськи прибуткового бізнесу: від промисловців держкомпанія отримувала хоч якісь живі гроші.
Щоб допомогти Нафтогазу, уряд України зобов'язав електростанції сплатити борги за газ. Ті відповіли, що не можуть віддати гроші, поки сам уряд не перерахує їм гроші, обіцяні чиновниками за те, що компанії поставляють споживачам електрику за цінами нижче ринкових. В уряду живих грошей не виявилося, і тоді чиновники придумали таку схему: видати компаніям, що працюють на ринку ЖКГ, спеціальні векселі з погашенням в найближчі п'ять років та зобов'язати їх погасити борги по газу саме цими векселями. В результаті Нафтогаз отримає папірці, за якими гроші прийдуть коли-небудь потім, а поки залишиться один на один зі своїм важким фінансовим становищем.
Фактично зараз Нафтогаз – це підприємство, близьке до банкрутства, або вже банкрут, підтримуваний на плаву винятково за рахунок держави. Про давно назрілі реформи ЖКГ, після яких населення, нарешті, почало б платити за газ за ринковими цінами, найближчим часом говорити не доводиться: в умовах рецесії в економіці така реформа означала б крах усіх надій на швидке відновлення. До того ж політичні цикли ніхто не відміняв - непопулярні реформи в Україні ніхто не може провести вже третє десятиліття.
Для Газпрому оформити фактичне банкрутство Нафтогазу не складе великої складності - досить згадати хоча б усе той же восьмимільярдний борг за 2012 рік. Газета Ведомости підрахувала, що з урахуванням недобору 2013-го заборгованість може зрости до 20 мільярдів, а це вже загроза не просто Нафтогазу, а всьому бюджету України. Однак вимога грошей від Києва поставить під загрозу постачання російського газу до Європи, тож швидше за все Газпром чекатиме і не стане вживати якихось радикальних кроків до того, як буде побудований Південний потік.
Якщо це припущення вірне, то виведення чергової газової суперечки в публічне поле варто сприймати як одне з нагадувань про те, що Нафтогазу потрібно знати межу і не відмовлятися хоча б від плати за вже отриманий газ. Швидше за все, ніякої газової війни за цими заявами не послідує - тим більше що в Україні вже пообіцяли домовитися з Газпромом щодо боргу за серпень у найближчі дні.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.