Огонек: Гра в асоціацію
Через пару тижнів рада міністрів закордонних справ країн ЄС ухвалить рішення про підписання з Україною угоди про асоціацію. Втім, можливі сюрпризи: ціна питання велика, і це добре розуміють і в Брюсселі, і в Києві, і в Москві, - пише Валерій Калниш у російському журналі Огонек.
Сама церемонія вже запланована: якщо сторони домовляться, вона відбудеться 27-28 листопада у Вільнюсі, в ході саміту Східного партнерства. Саміт цей чекають, до речі, не тільки в Києві, а й у Кишиневі й Тбілісі - з Молдавією і Грузією Євросоюз має намір парафувати таку ж угоду.
У сучасній історії України було небагато дат, з якими українці пов'язували б настільки завищені очікування. Крім виборів (та й то не всіх) до них можна віднести 2-4 квітня 2008 року, коли в Бухаресті відбувся саміт НАТО, де, як очікувалося, Україна мала б отримати План дій щодо членства в альянсі (не надали). З не меншою напругою чекали 9 квітня 2007-го - тоді стало відомо, що Україна (разом із Польщею) отримала право проведення чемпіонату Європи з футболу (його провели і, як зазначають експерти, на високому рівні).
За і проти
Кожен український політик, незалежно від його поглядів, приблизно на третьому реченні в розмові в ці дні неодмінно вставляє формулу "як того від нас вимагає Європа". Європейське майбутнє України обговорюють на ринках і кухнях, виміряючи вигоди, які обіцяє асоціація з ЄС чи приєднання до Митного союзу. При цьому - от парадокс! - відсоток українців , готових до вступу в Євросоюз, за два роки більшим не став. Натомість зменшилася кількість тих, хто за Митний союз із Росією, Казахстаном і Білорусією. За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), в лютому 2010 року за вступ до ЄС на референдумі віддали б свої голоси 43,5 відсотка українців, у вересні 2013 року - 43,2. А ось охочих вступати до Митного союзу, навпаки, в лютому 2010-го було 67,5 відсотка, а у вересні 2013-го - 39,9.
Втім, те, що тема ЄС на слуху, зовсім не означає, що простим смертним ясно, що вона їм обіцяє. Мало хто читав саму угода (у ній більше 900 сторінок), а масштабна роз'яснювальна кампанія почалася всього пару місяців тому. Вигоди українцям намагаються пояснювати голосніше і конкретніше. Наприклад: після вступу угоди в силу до відпустки українців додасться 4 дні; жінки отримуватимуть зарплати нарівні з чоловіками; споживачам буде легше отримати компенсацію із виробників за неякісний товар. (Треба сказати, що 80 відсотків угоди стосується саме торговельних відносин). А ось про мінуси говорять упівголоса. Хоча і вони, на жаль, можуть виявитися наочні: потік товарів із ЄС вдарить по місцевим виробникам, деякі не витримають конкуренції, почнуть закривати підприємства, а безробіття зростатиме.
Політичні аргументи теж у ходу. Прихильники зближення з Євросоюзом напирають на шанс просунути демократію в Україну й говорять про справедливі суди, контроль із боку суспільства та ЄС за правоохоронними органами, боротьбу із корупцією. Противники (їх явно менше) тиснуть на те, що в Україні почнеться пропаганда секс-меншин і погіршаться відносини з нинішніми партнерами, насамперед із Росією, а отже, зростуть ціни на газ.
Підігріваючи відносини газом
У відносинах із Москвою енергетичні питання - як і раніше камінь спотикання. Україну не влаштовує ціна яку вона платить за російський газ за контрактами, укладеними 2009 року, - близько 500 доларів за тисячу кубометрів. Тому, ще до того як переговори про угоду ЄС стали набувати обриси документа, Київ зробив низку кроків, які повинні привести до зменшення енергозалежності від Москви.
Насамперед Україна вирішила піти на порушення принципу take-or-pay ("бери або плати"). Контракт 2009 року передбачає, що Україна повинна щорічно закуповувати у Росії 52 млрд кубометрів газу. Якщо закупить менше, то незатребуваний газ вона все одно повинна оплатити. За підсумками 2012 року Газпром виставив Україні штраф в 7 млрд доларів за недобір майже 17 млрд кубометрів. Як його погашати, який розмір штрафу за підсумками 2013 року - невідомо. Експерти кажуть: якщо Росія наполягатиме на його сплаті, Україна може вимагати дотримання іншої умови - РФ зобов'язана забезпечити прокачування українською газотранспортною системою не менше 110 млрд кубометрів газу на рік. А за підсумками 9 місяців прокачування склало близько 55 млрд кубометрів.
Втім, це в теорії. На практиці Росія завжди знаходить спосіб тримати Україну в тонусі. Так, минулого тижня глава "Газпрому" Олексій Міллер заявив, що "Нафтогаз України" не заплатив 882 млн доларів за поставлений у серпні газ. За його словами, Нафтогаз отримав відстрочку до 1 жовтня, але так і не погасив борг, і тепер Газпром за умовами контракту 2009 року може перейти на передоплату. Заява ця прозвучало через пару днів після того, як відбулася закрита зустріч президентів Путіна і Януковича в Сочі. Про її результати нічого не повідомлялося, але, якщо Газпром згадав про несплату після цієї зустрічі, значить, роблять висновок у Києві, зустріч пройшла не найліпшим чином.
Побоюючись, що це не останній бій на газовому фронті, Київ форсував диверсифікацію поставок: зараз газ на Україну йде, зокрема, з Угорщини, Польщі, а також від німецької компанії RWE. І це тільки початок. "Ми розраховуємо, - заявив міністр енергетики Едуард Ставицький, - що будуть відпрацьовані два нових маршрути: TANAP - трубопровід, який пройде через Азербайджан до Центральної Європи, і коридор ADRIA - це споруджуваний LNG-термінал (для зрідженого природного газу. - "О") в Хорватії в зв'язці із системами Європи, а також нашої ГТС". Україна пішла за газом на Захід з однієї причини - там дешевше, в середньому на 100 доларів. За підрахунками Міненерго, на польсько-угорських поставках Київ може заощадити близько 100 млн доларів на рік.
Нарешті, є і третій шлях - активізація власного видобутку газу, насамперед сланцевого. Київ уже уклав угоди про розробку трьох ділянок. Переможцем конкурсу на розробку Олеської ділянки (Івано-Франківська та Львівська області) стала американська компанія Chevron. Юзівської (Донецька і Харківська області) - англоголландська Shell. Скіфської (шельф Чорного моря) - консорціум на чолі з американською ExxonMobil (увійшли також Shell і OMV Petrum). Ніхто не може точно сказати, які запаси сланцевого газу в Україні - називають цифри від 1,5 до 7 трлн кубометрів. Але влада розраховує: якщо видобуток почнеться, Україна з імпортера може перетворитися на експортера газу. Більше того, до місцевих бюджетів вже закладається 10 відсотків "газового доходу". Плани настільки райдужні, що Київ просить МВФ відмовитись від вимоги, яка висувалося Україні для отримання чергового траншу - підвищення внутрішніх тарифів на газ.
- Ви зрозумійте, - пояснює міністр економрозвитку і торгівлі України Ігор Прасолов, - просто так Shell, Chevron і ExxonMobil не приходять. Вони прийшли в Україну, знаючи, що тут є газ... Тому, якщо у нас 2015 року піде перший газ, питання про підвищення тарифів відпадає автоматично... Це один з аргументів, який ми намагаємося, щоб почув МВФ.
Що ж натомість може запропонувати Росія? Нещодавно в інтерв'ю Коммерсантъ-Украинерадник президента Росії Сергій Глазьєв пояснив: "Для України вартість газу буде близька до тієї, за якою його отримують білоруси, тобто мова йде про дво- або трикратне зниженні. Так, нинішнього року Білорусь отримує газ за ціною 166 доларів за тисячу кубометрів". Але є одне але: Україна повинна вступити до Митного союзу і забути про інтеграцію з ЄС. Як підрахував пан Глазьєв, тільки отримання газу за внутрішніми цінами Митного союзу "означає для Києва 7-8 млрд доларів економії щорічно".
Все про неї
У відносинах з ЄС камені спотикання, втім, теж є: щоб підписати у Вільнюсі угоду про асоціацію, Україна повинна, зокрема, провести реформу юстиції, посилити боротьбу з корупцією, реформувати суди. Всі ці питання в різному ступені в основному вирішені. Але є проблема, яка може поставити хрест на всіх потугах Києва зблизитися з Брюсселем. І ім'я їй Юлія Тимошенко.
ЄС зажадав від України припинити практику вибіркового правосуддя. Демонстрацією такого були названі три кримінальні справи - екс-глави МВС Юрія Луценка, колишнього в.о. міністра оборони Валерія Іващенка та екс-прем'єрки Юлії Тимошенко. Всім трьом ставилося в провину зловживання службовим становищем. У підсумку навесні цього року Луценко був помилуваний президентом Януковичем. Влітку суд змінив міру покарання для Іващенка і відпустив його на волю (колишній керівник Міноборони опинився в Данії, де і отримав політичний притулок). У ЄС очікували, що так само Янукович вчинить і з Тимошенко, яка відбуває семирічний термін ув'язнення. Але цього не сталося.
Для вирішення проблеми Європарламент створив комісію, чиїм членам, з одного боку, повинні довіряти євродепутати, з іншого - президент і екс-прем'єр України. До неї увійшли дві людини: екс-президент Польщі Олександр Кваснєвський та екс-президент Європарламенту Пет Кокс. За рік з невеликим вони побували в Україні 23 рази, кожен раз за однією формулою. Ось вона: відвідування Юлії Тимошенко у харківській лікарні (вона проходить там курс лікування, залишаючись під вартою); потім переїзд до Києва для спілкування з представниками опозиції і Віктором Януковичем. Мета місії була в тому, щоб знайти взаємоприйнятний варіант. І здавалося, що він уже знайдений.
"Пет Кокс і Олександр Кваснєвський передали мені пропозицію щодо виїзду на лікування до Німеччини. Я публічно приймаю цю пропозицію", - повідомила через свого захисника, Сергія Власенка, Юлія Тимошенко на початку жовтня. Адреса не випадкова: як тільки Юлія Тимошенко почала скаржитися на болі в спині, спостереження за нею встановили лікарі берлінської клініки Шаріте. Українська влада опинилися в патовій ситуації. Якщо відпустити, то на якій підставі? В Україні не було практики, щоб ув'язнені лікувалися за кордоном. Почалася підготовка відповідного законопроекту, причому в Партії регіонів, чиїм лідером є президент Янукович, відмовилися писати закон "під одну людину".
Зараз таких законопроектів три. На думку депутатки Анжеліки Лабунської, рішення про лікування за кордоном (і про звільнення від відбування покарання через хворобу) має приймати суд на підставі довідки та заяви від медустанови, в якій ув'язнений проходив безперервне стаціонарне лікування. Депутат Сергій Міщенко, навпаки, пропонує розглядати лікування як відстрочку від відбування покарання (і наполягає, що влада сторони-приймача повинна відправити ув’язненого на батьківщину, якщо суд цю відстрочку скасує).
Є свій варіант і в опозиції. Він пропонує надати Верховній раді право на "індивідуальну амністію" і застосувати її до Тимошенко, "звільнивши її від відбування покарання, призначеного Печерським райсудом 11 жовтня 2011 року". "Вважати судимість Юлії Тимошенко знятою", - так і говориться в законопроекті.
На момент підписання номера переговори зайшли в глухий кут. Євросоюз дав зрозуміти: або Тимошенко випускають і реабілітують, або ніякого підписання угоди про асоціацію не буде. Ніяких компромісів, на зразок тих, що винаходять в Раді, в Брюсселі не сприймають. "Якщо Україна потім (після лікування. - О) буде вимагати, щоб її екстрадували і повернули назад у в'язницю, я поставився б до цього рішення дуже скептично", - попередив глава МЗС Швеції Карл Більдт. "Часу залишається мало. Буде трагедією, якщо Україна провалиться, перебуваючи в ста метрах від фінішу", - заявив глава МЗС Польщі Радослав Сікорський.
Але і Віктор Янукович, у свою чергу, демонструє, що не збирається йти на поводу не тільки у Росії, але й і в Євросоюзу. Можливість просто помилувати Тимошенко він категорично відкидає, посилаючись на те, що стосовно неї як і раніше ведуться слідчі дії. Втім, упевнений один з лідерів тимошенківської партії Батьківщина, Арсеній Яценюк, все не так складно: "Президенту треба просто взяти ручку, листочок, підписати це рішення і відкрити нову сторінку української держави і наших відносин із західними партнерами".
Втім, як запевняють джерела, близькі до глави держави, правові міркування так важливі для глави держави, що заради них він навіть готовий пожертвувати перспективою угоди з ЄС. У його оточенні є експерти, які доводять: підписання документа вигідніше Євросоюзу, ніж Україні. Адже у випадку, якщо воно набуде чинності, ЄС отримає новий ринок збуту в 46 млн споживачів. І навряд чи ЄС готовий відмовитися від цього заради одного українського політика. Крім того, у разі непідписання Янукович швидше за все збереже перспективу переобратися на другий термін 2015 року. Адже палкі прихильники євроінтеграції - не його ядерний електорат. Ця ідея близька швидше заходу і центру країни. А його електорат - на сході й півдні, де сильніші настрої на користь зближення з Росією. Тож, якщо Вільнюський саміт провалиться, там це сприймуть або байдуже, або і зовсім позитивно.
Український пазл
З цієї логіки випливає, що президентська кампанія в Україні вже почалася. До того ж ще як мінімум два політики також заявили про свої амбіції - Юлія Тимошенко і Віталій Кличко. І якщо висунення екс-прем'єрки в грудні минулого року партією "Батьківщина" носило скоріше символічний характер, то заяву чемпіона світу з боксу можна вважати вимушеною.
Справа в тому, що Кличко довго минав прямої відповіді на питання про участь у виборах-2015. Він "думав", "вивчав", обіцяв "прийняти рішення". Але 24 жовтня хід подій змусив лідера партії УДАР перейти в напад. У цей день парламент прийняв, здавалося б, пересічну поправку до Податкового кодексу - "у разі якщо особа має право постійного проживання на території іноземної держави, вона вважається такою, що не проживає на території України". Нюанс у тому, що згідно статті 103 Конституції проживання на Україні протягом 10 років поспіль до дня президентських виборів є однією з вимог до кандидата на пост глави держави. У Віталія Кличка є вид на проживання в Німеччині. Іншими словами, якби виборча кампанія йшла зараз, йому на підставі поправки можна було відмовити в реєстрації. Саме цей факт і змусив боксера піти ва-банк і заявити, що влада намагається позбутися від нього як від конкурента. Причому не просто як від конкурента, а як від послідовного прихильника євроінтеграційного курсу.
Заява Кличка, невирішене питання з Тимошенко, невизначеність із підписанням угоди з ЄС, торговельні війни з Росією - все це фрагменти загальної картини. Назвемо її "Думи про курс". Україна намагається знайти себе, перестати бути статистом у європейській політиці. Парадокс, і його люблять підкреслювати навіть у Партії регіонів, що все це заварив Віктор Янукович, якого на початку президентства вважали не більше ніж маріонеткою в руках Москви. Проте він і його радники спробували вибудувати події таким чином, щоб на першому плані опинилися українські інтереси. Без перебільшення, в Києві зараз твориться історія. От тільки чим вона завершиться, як водиться, не знає ніхто.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.