Новая газета: Янукович і філософський камінь Кремля

Український президент приєднався до Європі хоча б в одному аспекті: він заявив про початок звільнення від російської газової удавки, - пише Юлія Латиніна в російській Новой газете.

Днями президент України Віктор Янукович зробив визначне повідомлення: він заявив, що до 2020 року Україна повністю позбавиться від газової залежності від Росії. У тому сенсі, що Україна не тільки розраховує за допомогою Shell і Chevron добути власний сланцевий газ, тим самим позбавивши Газпром щорічних 12-14 млрд доларів, але й почне його експортувати, потіснивши тим самим Газпром чий європейський ринок скорочується, як шагренева шкіра...

Це було сказано акурат після того, як чергова митна війна, розв'язана безстрашним Кремлем проти українських цукерок Рошен і взагалі всього українського імпорту, вкотре не призвела до бажаного результату, а саме не спонукала Україну відвернутися від інтеграції з ЄС, а, навпаки, всіляко підштовхнула ту до інтеграції.

Відверто кажучи, обіцянки українського президента, так само як і президентів Зімбабве, Бурунді, Руанди, Білорусії, Росії і тому подібних країн, слід сприймати з деякою часткою скептицизму, але проте тренд ясний. Незліченні торговельні та газові війни, регулярно розв'язувані Кремлем на просторі СНД, що не зміцнили геополітичного впливу Росії, не додали їй поваги і навіть не наповнили кишень тих, хто панує у Кремлі. Рівно навпаки - вони добили останні залишки поваги до Росії та змушують будь-які навколишні режими - демократичні, авторитарні, безладні - робити все, щоб позбутися залежності від Росії.

Путін постійно демонстрував, що зв'язки з Росією - це не процес обміну товарами. Це - залежність. Чи не дивно, що всі хочуть позбутися залежності?

Ні на чому це не видно краще, як на прикладі газу.

Газова ейфорія почалася в Кремлі 2005 року, після підписання з Німеччиною угоди про будівництво Nord Stream. Газопровід так газопровід, газ так газ - чому б не купити? Але в Кремлі після цього підписання почали раптом міркувати про "енергетичну наддержаву" і про "енергетичну зброю", явно сприймаючи газопровід як якийсь довгої форми предмет, на якому ми будемо вертіти Європу. У Кремлі стали будувати плани з тотальної скупки європейських газових мереж, і Путін на кожній зустрічі з президентом, прем'єром чи канцлером чогось європейського, прорікав: "Ми вам - родовища, ви нам - газопроводи".

Формула ця передбачала, що якщо європейці хочуть, щоб Кремль дозволив їм інвестувати гроші в наш дорогоцінний Штокман, вони повинні дозволити Кремлю скупити мережі.

У Європі вкрай здивувалися цим розмовам про зброю, і мережі нам перестали продавати, що було, погодьтеся, цілком природно. Адже якщо людина приходить в спортивний магазин і просити продати йому бейсбольну биту, то йому її продають, логічно вважаючи, що людина збирається грати в бейсбол. Але якщо людина тут ж биту піднімає і каже, що він зараз всім як дасть, то другу біту йому вже не продадуть. Бо виявилося, що звичайний товар цей дивний чоловік сприймає як зброю.

До того ж щодо "ми вам - родовища, ви нам - газопроводи" теж було незрозуміло. Хто інвестує - той і вибирає. Грошей у світі менше, ніж тих, хто хоче їх отримати, й інвестор, що вибирає, куди віддати свої гроші, не звик до такого дивного розуміння інвестицій. Це все одно неначебто людина прийшла в магазин за шматком м'яса, а м'ясник йому б сказав: якщо ти хочеш, щоб я продав тобі м'ясо, продай мені парове опалення в своєму будинку. Вибачте, я краще м'ясо куплю в іншому місці.

Років п'ять ми чули на кожному саміті "ми вам - родовища, ви нам - газопроводи", і нарешті ця гітара замовкла.

До того ж Кремль не тільки хвалився "енергетичною зброєю", але й застосовував. Нескінченними газовими війнами то з Україною, то з Білорусією ми демонстрували здивованій Європі, що трапляється з країною, яка залежить від Росії по газу. Частка Газпрому на європейському газовому ринку за час правління Путіна скоротилася з 39 до 25,6% і продовжує падати, у той час як собівартість видобутку росте і росте.

Падаючі європейські доходи Кремль спробував частково покрити за рахунок збільшення тарифів на експорт газу в країни колишнього СНД. Якщо до 2008 року ціни на газ для країн СНД були в три-чотири рази нижче європейських, то потім вони стрімко зрівнялися (свого часу Латвія, Литва, Естонія і Україна платили за газ навіть більше Німеччини). Логіка була зрозуміла: газотранспортні системи цих країн прив'язані до РФ намертво, а деякі й зовсім належать Газпрому, куди ж ти дінешся з підводного човна: пищи та плати. Однак підводний човен стрімко почав тонути: країни почали брикатися, намагаючись розв'язати газовий зашморг, Литва спробувала будувати власний термінал для зрідженого газу, Газпром у відповідь затягнув зашморг сильніше, щоб ніяких терміналів... бамс! Зашморг порвався: Литва подала на Газпром до суду і, можливо, поверне собі 1,5 млрд переплачених євро, а до того ж забере назад газові мережі, які Газпром при Бразаускас купив. Ні бабок, ні власності, ні зашморгу.

До того ж всі наполеонівські плани Кремля чомусь виходили з припущення, що газ - це такий філософський камінь, який є тільки у Росії, і його будуть купувати, за скільки Кремль заламає. А газ - це просто товар, на який ціна визначається ринком, і якщо ціна піднімається надвисоко, то ринок знаходить інший або співставний товар. У даному випадку відповіддю став сланцевий газ. США вийшли на перше місце в світі з видобутку газу, ціни на газ впали, спотові ціни на внутрішньому ринку США періодично виявляються нижче внутрішньоросійських (!), а Газпром, споглядаючи цю катастрофу, п'ять років мугикав, що сланцевий газ - це "піар", "мильна бульбашка", роздута для того, щоб насолити нашій великій енергетичній державі.

Нікого в цей момент так не нагадувала велика енергетична держава Росія, як велику колтанову державу Конго. Є, знаєте, у світі така країна, де всі протиборчі сторони громадянської війни їли один одного взагалі та пігмеїв зокрема, добували колтан (це така танталова руда, яка дуже потрібна для конденсаторів) за допомогою олдувайських знарядь і розповідали, що Конго - це велика колтанова держава, яку кляті західні імперіалісти в особі Sony, Nokia і взагалі всіх, кому потрібні в комп'ютерах і мобільниках батареї, намагаються поставити на коліна, щоб забрати необхідний їм колтан. Поки суд та діло, криваві імперіалісти знайшли інші джерела колтану, і з'ясувалося, що це не кляті імперіалісти не можуть жити без великої колтанової держави Конго, а конголезькі племінні вожді, з автоматами в руках та із застряглою в зубах чоловічиною, не можуть жити без покупців колтана: не буде на що купувати Мерседеси.

***

У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.