Корреспондент: Східний експрес. Як змінилися країни Східної Європи після підписання угод про асоціацію й вступу до ЄС

У середині 1990-х країни колишнього соцтабору одна за одною уклали з Євросоюзом угоди про асоціацію, аналогічні тій, яку розраховує підписати в листопаді Україна. Це стало головним стимулом для кардинальної трансформації їхніх економік і широким кроком до вступу в ЄС, пише Олена Трибушна у №45 журналу Корреспондент від 15 листопада 2013 року.

«У 1990-х ми жартували: добре б вступити до Євросоюзу – він дасть нам грошей на розвиток, а ми поділимося з ним своїми безробітними. Так і вийшло», – не без іронії каже про вигоди, отримані Польщею від підписання в 1991-му Угоди про асоціацію з Європейським економічним співтовариством (пізніше перетвореним на ЄС), економіст Пьотр Козаржевський, старший експерт Центру соціально-економічних досліджень у Варшаві.

У 1990-х такі угоди уклали десять країн щойно розваленого соцтабору – Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина та Словенія, а також три прибалтійські республіки. В обмін на зобов'язання гармонізувати законодавство з Європою і провести структурні реформи асоційованим членам пропонувався безмитний доступ до ринків співдружності, свобода переміщення в межах єдиної Європи, а також фінансова та технічна допомога.

Законодавче та економічнаеперезавантаження в цих державах зачепило майже всі сфери життя і зайняло десятиліття. Вибудувана в них нова правова та управлінська система дозволила створити вільний ринок і чесні умови для конкуренції, пояснює Корреспонденту шведський економіст Андерс Аслунд, експерт з питань переходу від планової економіки до ринкової. А саме підписання Угоди про асоціацію стало першим кроком на шляху країн до Євросоюзу.

Ефект від проведених реформ був величезним. До моменту вступу в ЄС Польща, прибалтійські країни і Словаччина з нестабільних пострадянських країн перетворилися на держави, які стали зараховувати до європейської десятки економік, що найбільш швидко зростають. Доходи нових жителів ЄС за роки реформ подвоїлися. Лише через чотири роки після вступу до ЄС ВВП трьох країн Балтії досягав 100-150% від рівня 1989 року. Хоча й 1989-й був знаковим: саме тоді жителі Литви, Латвії та Естонії вперше відкрито продемонстрували намір вийти зі складу СРСР, створивши живий ланцюг завдовжки 700 км з 2 млн осіб.

«Тоді здавалося, що ЄС – це далеко і неправда, а сьогодні Литва головує в ЄС», –каже Корреспонденту Рітіс Мартіконіс, гендиректор одного з департаментів Єврокомісії в Брюсселі, який у 1990-х був одним з ключових парламентерів між ЄС та Литвою.

На Захід

Підписання угод про асоціацію не було частиною процесу вступу до ЄС, але стало першим кроком на цьому шляху і вираженням нового економічного курсу країн.

«З того моменту почалася серйозна робота над законодавством, – розповідає директор програми європейських досліджень в Латвійському університеті професор Тетяна Муравська. – Усередині ЄС існує єдиний ринок, свобода переміщення товарів, послуг і робочої сили, і, щоб включитися в ці процеси, мало бути гармонізоване законодавство щодо спільного ринку».

Процес виявився доволі важким. Правова система Євросоюзу, яку називають acquis communautaire і яка формувалася не одне десятиліття, за словами Аслунда, налічує 250 тис. сторінок документів. Якщо скласти їх у стопку, її висота перевищить 20 м, якщо викласти в довжину – близько 100 км.

Зміни зачепили абсолютно всі сфери – від рибальства до регіональної політики, у них були задіяні всі міністерства, і кожній країні довелося пройти через зіткнення інтересів різних груп суспільства, розповідає економіст Ігор Піменов, депутат та секретар Комісії з європейських справ сейму Латвії.

Причому підписання договорів з ЄС для цих країн не зіграло роль спускового гачка до початку реформ, а стало джерелом досвіду і стимулом до їхнього прискорення, оскільки зміни в усіх державах почалися відразу після падіння соцрежимів. Більше за інших в цьому досягла успіху Польща, яка прийняла програму перебудови планової економіки на ринкову, ініційовану віце-прем'єром Лешеком Бальцеровичем, – настільки радикальну, що її охрестили «шоковою терапією».

Основні вимоги ЄС були пов'язані з функціонуванням спільного ринку. Щоб стати його учасниками, нові економіки повинні були в першу чергу скасувати механізми ручного регулювання, відправивши у минуле держмонополії, ліцензії, концесії та держсубсидії, перейти до вільного ціноутворення і забезпечити незалежність нацбанків від урядів.

Приміром, у Польщі до середини 1990-х серед іншого залишалася держмонополія національної пошти, і, якби не вимоги ЄС, вона, можливо, існувала б досі, каже Козаржевський.

Створювалася і стимулювалася конкуренція на інших ринках, включаючи паливний та енергетичний. Була впорядкована і модернізована система держзамовлень і тендерів, встановлені вимоги до прозорості публічного витрачання коштів. Тоді ж поляки заклали законодавчу базу для створення фондового ринку, що став сьогодні найбільш розвиненим у Європі.

«Стало простіше почати бізнес у деяких сферах, спростився доступ до дотацій ЄС, зросла підтримка фермерів, рівень доходів і пенсій зріс, хоча і зараз все ще нижчий, ніж у «старій» Європі», – описує Корреспонденту переваги Чехії від кінцевого результату, вступу в ЄС, Наталія Гаруштіакова, яка керує сімейним бізнесом у Празі.

Водночас для більшості чеських бізнесменів відкриття національного ринку для іноземних виробників обернулося катастрофою. Багато хто не витримав конкуренції з європейськими компаніями, що прийшли на ринок, і змушений був закритися. Ця доля спіткала чеських виробників взуття та одягу, а також скла та порцеляни, згадує Гаруштіакова.

«Шок» пережили не лише економіки новачків – реформи істотно перекроїли систему правосуддя, органи правопорядку та служби безпеки.

«Сам перехід від політично залежного правосуддя до системи, в яку політики не можуть втручатися, до чесного судочинства, зробив Естонію абсолютно іншою державою – сучасною й ефективною», – каже віце-президент Європейської комісії Сийм Каллас, який наприкінці 1990-х – початку 2000-х був міністром фінансів Естонії, а потім главою її кабміну.

У всіх державах зазнали змін міліцейські відомства. Так, у Чехії ця служба зазнала повного ребрендингу та кадрової революції, розповідає чех Давид Стулік, прес-аташе представництва ЄС в Україні.

«У поліцію прийшла молодь, – згадує Стулік. – Сьогодні в Празі підійди до будь-якого поліцейського – він знає англійську і навіть трохи німецьку. Поліцейські щорічно проходять фізичну атестацію: ви не побачите в Чехії міліціонера «з пузом».

У Польщі замість служби безпеки було створено управління охорони держави. Колишній колектив відомства розпустили, а ті, хто прагнув залишитися, мали пройти складну процедуру перевірки. Зважилися на неї 14 тис. з 24 тис. колишніх співробітників, а пройшли близько 10 тис.

З чистого аркуша

Прогрес, досягнутий за десять років реформ, дозволив майже всій обоймі країн колишнього соцтабору у 2004-му вступити до Євросоюзу, що висував досить жорсткі умови щодо економічних показників нових членів. Тільки Болгарія і Румунія через недоробки потрапили до ЄС трьома роками пізніше.

Також ледь не зірвалася євроінтеграція Словаччини – через прихід до влади в 1994-му авторитарного прем'єра Володимира Мечьяра, з чиєї ініціативи країна відокремилася від Чехії. Правління Мечьяра відзначилося згортанням свободи слова, непрозорою приватизацією і зростанням корупції, і таким чином держава опинилася в ізоляції. Європейські ЗМІ рясніли заголовками на кшталт Або Мечьяр – або ЄС.

Сам політик підтримував ідею євроінтеграції: за нього країна подала заявку на членство в ЄС. Проте зважаючи на «дефіцит демократії» переговори були припинені і поновилися лише після його відходу, в 1998-му. При цьому словакам вдалося наздогнати сусідів, які випередили їх, і вступити в ЄС разом з ними.

За словами Калласа, проведення структурних реформ повністю змінило національні економіки і направило їх на шлях зростання. Нові члени єдиної Європи стали швидко наздоганяти старих. Економічне зростання новачків у перші роки після розширення ЄС перевищило темпи зростання старих ринків: економіка Польщі, прибалтійських держав і Словаччини зростала на 4-10 % на рік.

Реформи фінансових ринків, корпоративного та антимонопольного законодавства, стандартів фінзвітності та регулювання в галузі інтелектуальної власності сприяли поліпшенню ділового клімату, а сам факт зближення з ЄС став сигналом для іноземних інвесторів.

Так, у 2002 році Чехія і Польща отримали прямих іноземних інвестицій в десять разів більше, ніж у середньому на початку 1990-х, а Словаччина – у 30 разів. Великими інвесторами в нові країни виступили старі члени ЄС, передусім Німеччина, а також США. Однією з головних переваг, отриманих державами Центральної та Східної Європи, став доступ до структурних фондів ЄС: до новачків потекли гроші в рамках політики вирівнювання рівня розвитку регіонів ЄС.

«Виявилося, що в Польщі рівень доходів нижчий на 75% за середній по ЄС – після цієї межі можна було сподіватися на допомогу», – пояснює механізм надання матеріальної допомоги Козаржевський.

Намагаючись згладити розрив у соціально-економічному розвитку, Брюссель виділяв мільярди на розвиток освіти, підтримку підприємництва, модернізацію інфраструктури та сільського господарства. Протягом 2004-2010 років ЄС виділив на ці цілі 243 млрд євро.

Результат капіталовкладень не змусив себе довго чекати: у перші п'ять років після вступу до ЄС середня розмір ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності в країнах Вишеградської четвірки (Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина) збільшився з 14 тис. до 17 тис. євро, а розрив у доходах між новими членами і середнім показником по Євросоюзу скоротився майже на 10%.

До неоднозначних результатів привело відкриття кордонів. Доступ до сусідніх ринків праці спровокував масштабний відтік рук і мізків з країн-новачків, і часом там не вистачало, наприклад, звичайних зварювальників. Латвію залишили 13 % громадян – для держави з населенням меншим, ніж у Києві, це стало загрозою національного рівня.

Втім, прості громадяни вітали зміни: до кінця 1990-х безробіття на периферії Європи досягало рекордних цифр, без роботи опинився в середньому кожен п'ятий. Відкриття кордонів дозволило багатьом жителям Східної та Центральної Європи працевлаштуватися в більш успішних регіонах континенту, що знизило безробіття на їхніх малих батьківщинах, а також сприяло вирівнюванню рівня оплати праці в розширеному ЄС. Тільки з моменту підписання Угоди про асоціацію до вступу в ЄС середній розмір зарплат у цих державах зріс з позначки $ 300 більш ніж удвічі.

А коли вдарила економічна криза 2008 року і країни ЄС одна за одною стали вводити жорсткі заходи економії, свобода пересування пом'якшила протестні настрої.

«Людям простіше було купити квиток до Лондона, ніж скидати уряди», – міркує Піменов.

Втрати виробництва

Економічна еміграція виявилася далеко не єдиною складністю – новачки несли болючі втрати в багатьох галузях економіки, оскільки загальні інтереси часто суперечили національним. Так, Польщі з її на 95% залежною від вугілля електроенергетикою після вступу до ЄС довелося істотно скоротити енерговитрати, і це привело до часткового згортання галузі і подорожчання енергоносіїв. З тією самою проблемою зіткнулася Литва, яку Єврокомісія зобов'язала закрити АЕС.

Одночасно старі економіки ЄС завдяки зникненню митних бар'єрів могли дозволити собі продавати на нових ринках товари дешевше, ніж локальні виробники. Це позбавляло нові економіки мотивації до зародження власної промисловості і перетворювало їх на ринки збуту.

Окремою проблемою стало квотування випуску різних продуктів, через які, наприклад , Латвія позбулася всієї цукрової промисловості і змушена була скоротити вилов риби в Балтійському морі. Це вдарило по одній з головних статей її експорту – виробництву рибних консервів.

«Закрили заводи, що залишилися: квоти у них європейські, Латвія не має права! – згадує мешканка Риги Еріка Герман. – Народ без роботи залишився. Цукор і згущене молоко купуємо чужі».

Також Герман розповідає, що її чоловік «завдяки» європейським перетворенням потрапив під скорочення і більше двох років не міг знайти роботу.

Все буде ЄС

Проте експерти, опитані Корреспондентом, одностайні: за численних "але" вони оцінюють входження в загальноєвропейський ринок як велике, якщо не головне досягнення своїх країн. Естонці сьогодні живуть набагато краще з точки зору добробуту, свободи пересування та безпеки, переконаний Каллас.

«Литва стала частиною найбільш просунутого об'єднання у світі. Ми виграли», – стверджує Мартіконіс.

«Ми виграли», – погоджується з ним поляк Козаржевський.

Перебільшеними виявилися і страхи, які пов'язували з розширенням ЄС у 2004 році старі держави-члени. Перетворення ЄС-15 на ЄС-25, а незабаром і на ЄС- 27 було найбільшим в його історії об'єднанням. Число жителів Євросоюзу зросло з 380 млн до 485 млн, причому влилися в нього набагато бідніші регіони. Зарплата в державах-кандидатах була нижчою у п'ять-вісім разів, ніж у Західній Європі, середній показник ВВП на душу населення у «старих» країнах перевищував 20 тис. євро, тоді як у нових був на рівні 3-7 тис. євро.

Не дивно, що від нових членів сім'ї європейські старожили чекали загострення соціального розшарування, неконтрольованого нашестя мігрантів з бідних східних країн до багатих західних, а також зростання безробіття.

Значною мірою ці застереження не підтвердилися. За даними Eurostat, до 2008 року число мігрантів зі сходу досягло 1,8 млн осіб, і, за оцінками економістів, більшість з них заповнили на Заході саме ті ніші ринку праці, які були порожніми. Крім того, «старі» держави на кілька років ввели загороджувальні заходи проти трудових мігрантів зі сходу, які скасовувалися поступово. У підсумку частка «нового» населення в більшості «старих» країн, за винятком Великобританії та Ірландії, не перевищує 1%.

З іншого боку, виграв західноєвропейський бізнес, що отримав в особі нових членів ЄС додаткові ринки збуту. Торгівля між старими і новими членами ЄС менш ніж за десять років зросла втричі – зі 175 млрд євро у 1999-му до майже 500 млрд у 2007-му.

Водночас загальними проблемами ЄС стали проблеми нових членів – наприклад, висока злочинність у Болгарії та Румунії, вразливість східних кордонів співдружності і фінансові негаразди, що загострилися після кризи 2008 року.

Незважаючи на всі ці мінуси, ЄС має намір приростати новими територіями.

«Розширення залишається однією з найефективніших стратегій Євросоюзу", – заявив у жовтні, представляючи план розширення на 2014 рік, єврокомісар з питань розширення і політики сусідства Штефан Фюле, наголосивши, що так зміцнюється економічна і політична стабільність як країн, що прагнуть до ЄС, так і самого ЄС.

Вустами Фюле Єврокомісія рекомендувала надати офіційний статус кандидата на вступ Албанії, а також розпочати переговори про приєднання до ЄС з Македонією.

Велика перерва

Країни п'ятої хвилі розширення ЄС напередодні вступу отримали рекомендації щодо приведення національного законодавства у відповідність з європейським. Список змін включав такі аспекти:

1 . Свобода пересування товарів

2 . Свобода пересування осіб

3 . Свобода надання послуг

4 . Свобода руху капіталу

5 . Акціонерне право

6 . Політика в галузі конкуренції

7 . Сільське господарство

8 . Рибальство

9 . Транспортна політика

10 . Оподаткування

11 . Економічний і валютний союз

12 . Статистика

13. Соціальна політика та зайнятість

14. Енергетика

15 . Промислова політика

16 . Малий і середній бізнес

17. Наука та дослідження

18 . Освіта та навчання

19. Телекомунікаційні та інформаційні технології

20 . Культура та аудіовізуальна політика

21 . Регіональна політика

22. Довкілля

23 . Права споживачів й охорона здоров'я

24 . Співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ

25 . Митний союз

26. Зовнішні зв'язки

27. Спільна зовнішня політика та політика безпеки

28 . Фінансовий контроль

29. Фінансові та бюджетні положення

30 . Інститути

31 . Інші питання

***

Цей матеріал опубліковано в № 45 журналу Корреспондент від 15 листопада 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.