Ъ-Деньги: Виросла рента велика-превелика

Чим загрожують Україні високі соціальні витрати при непродуктивних доходах.

Пошук та вилучення ренти набагато привабливіше майже будь-якої продуктивної діяльності. Це вірно не тільки для Росії з її нафтогазовими доходами, а й майже для всіх пострадянських економік. Однак в Україні цей тип поведінки прийняв гіпертрофовані форми, - пише Павло Кухта в статты для росыйського журнала КоммерсантЪ-Деньги.

Економісти знають десятки, якщо не сотні, прикладів, коли рентоорієнтована поведінка (rent seeking behavior) стає гальмом економічного зростання. Сучасна Росія, мабуть, увійде в підручники як приклад "нафтового прокляття", що загнало країну в стагнацію на десятиліття, якщо вірити прогнозу до 2030 року Мінекономіки РФ.

Інший яскравий приклад рентоорієнтованості - Україна. Тут у витягання ренти - непродуктивних доходів - залучені й владні еліти, і ширші верстви населення.

"В Україні ми маємо залізний трикутник з уряду, бізнесменів і парламенту  зацікавлених у максимальній зарегульованості й державному втручанні в економіку з метою максимального вилучення ренти та корупції. Населення мало на що впливає і частково кооптовано і включено в ту ж діяльність" - відомий шведський економіст і фахівець зі східноєвропейських економік Андерс Аслунд сказав це ще 2000 року, але за 13 років ситуація принципово не змінилася. Навіть посилилася.

Всі грані корупції

Як і майже в усіх пострадянських країнах, один з найприбутковіших "активів" в Україні - кабінет чиновника. Тобто опис проблеми рентоорієнтованої поведінки хочеш не хочеш доводиться починати з корупційною ренти, яку витягують з економіки працівники держапарату і наближені до них особи.

За рівнем індексу сприйняття корупції Transparency International Україна займає 144 місце в світі, ділячи його з такими країнами, як Сирія, Конго і Камерун ( Росія - на 133-му разом із Казахстаном, Іраном і Гондурасом). Таке погане становище підтверджують і інші показники. Наприклад, згідно Worldwide Governance Indicators Світового банку, за здатністю до приборкання корупції Україна входить в 16% найслабших країн, з -1 балом за шкалою від -2,5 до +2,5. Такий же бал має і Росія.

Приклади хабарництва українських чиновників різноманітні. Найбільший з виявлених правоохоронними органами 2012 року хабарів дорівнював $11 млн. Саме стільки вимагав один із директорів Інституту педагогіки Академії педагогічних наук України за сприяння в питанні про оренду в Києві державного приміщення площею 2,29 тис. кв. м. Втім, серед найбільших виявлених хабарів оренда приміщень стоїть дещо окремо: з першої десятки справ половина пов'язана із землевідведенням.

Хабарами корупція чиновників зовсім не обмежується. За оцінками Служби безпеки України (СБУ), збитки від однієї тільки корупції при державних закупівлях рівні 35-52 млрд гривень, тобто близько 10-15% всіх витрат держбюджету. Як сказано в тексті листа керівника СБУ прем'єр-міністру, який потрапив у пресу, "від 50% до 75% бюджетних асигнувань під час процедури держзакупівель освоюється з численними порушеннями".

 Проте корупція при держзакупівлях яскраво ілюструє той факт, що проблема значно глибша, ніж просте хабарництво, розкрадання або махінації з бюджетними коштами.

 

Теоретично проблема хабарництва вирішується шляхом підвищення традиційно низьких заробітних плат чиновників і поліпшенням контролю їхньої діяльності. Проблеми розкрадань і махінацій - шляхом підвищення прозорості держуправління і того ж поліпшення контролю.

На практиці, однак, часто відбувається зовсім інше. Однією з основних причин високих втрат при держзакупівлях СБУ називає "звільнення значної частини держпідприємств від обов'язкового використання процедур закупівель під час придбання товарів, робіт і послуг". Це нововведення було привнесено в українське законодавство на початку 2012 року, коли, нібито щоб полегшити господарську діяльність держструктур і держпідприємств, була повернута непрозора система держзакупівель, що діяла до 2010 року. Певне лобі виявилося достатньо сильним, щоб внести на розгляд на рівні кабінету міністрів і протягнути (більшістю голосів!) через парламент закон, який полегшує і стимулює отримання корупційних доходів.

За фактом це означає, що якась корумпована група впливу володіє значним контролем над державним апаратом аж до здатності створювати для себе з його допомогою додаткові (і дуже масштабні) джерела отримання ренти з економіки. У кінцевому рахунку держбюджет служить тут лише посередником, що вилучає за допомогою податків гроші у тих, хто заробляє їх продуктивною діяльністю, і перерозподіляє на користь не зайнятих нічим продуктивним корупціонерів.

Безумовно, як в Україні, так і в інших пострадянських країнах ця проблема має давню історію. Можна згадати ще приписувану то Карамзіну, то Салтикову-Щедріну, то В'яземському фразу "Строгість російських законів пом'якшується необов'язковістю їхнього виконання". Фактично вона описує саме штучно створену можливість отримання корупційної ренти.

Втім, від Російської Імперії і Україні, і Російської Федерації дісталася скоріше історична пам'ять. А ось спадкоємність по відношенню до широкої системи адміністративних ринків і неформальних ділових відносин, яка правила бал в СРСР, у пострадянського вилучення ренти державним апаратом явно є.

Фактично можна говорити про те, що в низці пострадянських країн, включаючи Україну, бюрократичний апарат не є бюрократією в класичному сенсі, як його описував Макс Вебер. Замість виконання раціонально організованих формальних процесів і процедур він працює в умовах розмитих повноважень і завдань та засиллі неформальних відносин. Замість підпорядкування політикам і мас-медіа він сам (і досить успішно) намагається контролювати і тих і інших. Замість чіткої відокремленості від бізнесу цілком успішно з ним зливається. Modus operandi ж пострадянського держапарату великою мірою полягає у витяганні ренти за рахунок інших учасників економіки.

У таких обставинах тяжкість положення суспільства важко перебільшити. Високі бар'єри для входу в ринок нових гравців, придушення підприємницької активності й утрата інвесторів, неякісне держуправління, вкрай неефективне використання ресурсів - ось ціна, яку та ж Україна платить за корупційну ренту. Зацікавленість такого значущого гравця, як держапарат, у перерозподілі добробуту замість його нарощування не може не позначатися вкрай згубно на економічному зростанні, від якого вигравало б все суспільство в цілому.

У черзі за рентою

На жаль, не один держапарат займається вилученням ренти в Україні та пострадянському просторі. Існує значно ширша категорія осіб, що також отримують щось схоже на ренту - тільки не корупційну, а соціальну.

З погляду частки відповідних витрат в економіці Україна - цілком соціальна держава. Частка соціальних витрат (за класифікацією ОЕСР) в її ВВП у 2012 році дорівнювала 25%. Це перевищує середній показник у розвинених країнах-членах ОЕСР - 21,7%, серед яких за відносними соціальними витратам Україну випереджають тільки Австрія, Данія, Франція та Німеччина. Східноєвропейські сусіди й соратники за колишнім соцтабором - Польща, Угорщина, Чехія - витрачають менше, близько 20% ВВП. Традиційно ж менш соціальні неєвропейські країни, що розвиваються - Корея, Мексика, Чилі, Туреччина - витрачають на соцвитрати в два і більше разів меншу частину ВВП.

Таким чином, соціальні видатки становлять високу частку в економіці України, ненабагато меншу, ніж у найбільш соціально орієнтованих (і значно багатших) економіках світу.

Втім, є і показник, за яким Україна випереджає всі країни ОЕСР і, цілком можливо, весь світ. Це частка у ВВП державних пенсійних виплат.

В Україні цей показник дорівнює 16%, на третину вище, ніж в найбільш соціальній із розвинених країн - Франції. Країни-члени ОЕСР відстають у середньому більш ніж удвічі, Корея - у вісім разів.

Як вийшло, що пенсійні витрати в одній з найбідніших країн Європи розрослися до таких гігантських щодо масштабів економіки цієї країни розмірів? Більше того, цей ріст відбувся за одне десятиліття. У 2000 році частка пенсій у ВВП України приблизно дорівнювала середньому по ОЕСР показником 7%.

Під час подальшого економічного буму, що накрив весь світ, що розвивається і зачепив також Україну, пенсійні витрати зростали темпами, що перевищують 30% на рік і приблизно вдвічі випереджають темпи зростання економіки в цілому (у номінальному - без вирахування інфляції - вираженні).

Цьому є просте пояснення. У 2005 році в країні почалася інтенсивна політична боротьба, в ході якої спраглі до влади групи, безпосередньо включені в процес вилучення корупційної ренти, поводилися вкрай безвідповідально. Підвищення соціальних виплат без огляди на економічні реалії стало в цей період основним інструментом політичної конкуренції.

По суті, корумповані групи еліти - вибухова суміш з політиків, чиновників і бізнесменів - отримували від населення індульгенцію на витяг корупційної ренти в обмін на свого роду соціальну ренту для цього самого населення.

 
Природно, соціальна рента, що забирає ресурси у зайнятих продуктивною діяльністю працівників і підприємців, повисла на економіці важким вантажем. Зокрема, саме високий рівень оподаткування заробітних плат (за рахунок якого фінансується Пенсійний фонд) виштовхує їх у тінь. За словами колишнього віце-прем'єра і міністра соціальної політики Сергія Тігіпка, обсяг тіньової заробітної плати в Україні 2011 року дорівнював 145 млрд гривень - 36% офіційного показника.

Україна в підсумку опинилася в своєрідній пастці "поганого рівноваги". Далекоглядною корупційною рентою державний апарат ділиться із соціально орієнтованою частиною населення, яке у відповідь його підтримує, - виходить такий собі союз рентошукачів. Андерс Аслунд стверджує: "Проблема полягає в тому, що ця модель самопідтримуваного вилучення ренти близька до рівноважного стану і через це вкрай стабільна. Вона нагадує розподіл влади в стагнованій африканській країні".

У країнах з високою природною рентою обидві категорії витягують значні доходи з природних ресурсів, заважаючи використовувати ресурсне багатство для розвитку економіки. Там, де ситуація з ресурсами гірше, як в Україні, страждають зайняті продуктивною діяльністю працівники та підприємці, що в кінцевому рахунку ще гірше. І з роками рентний зашморг на шиї економіки затягуватиметься все тугіше.

***