The Guardian: Україна, Росія та ЄС: чи неминуча конфронтація?
Застаріла конфронтаційна ідеологія робить шлях України до Євросоюзу важким і небезпечним процесом.
Через більш ніж 20 років після закінчення холодної війни можна було б сподіватися, що схід і захід вироблять нові підходи до решти взаємних спорів. Але ні. На тлі більш гучних подій - хімічних атак в Сирії, спроб зближення з Іраном і спустошливого тайфуну на Філіппінах - невблаганно наростає рідкісно неприємний і вкрай старомодний конфлікт між Брюсселем і Москвою. Він зачіпає майбутнє України і повинен досягти вирішальної стадії наступного тижня на саміті Східного партнерства у литовській столиці Вільнюсі, - пише Мері Дежевські в британській газеті TheGuardian.
Обидві сторони не скупляться на високі слова. Україна, стверджують вони, стоїть зараз перед найзначнішим вибором відтоді, як вона проголосувала в 1991 році за незалежність від Радянського Союзу. Вона повинна вирішити, де лежить її майбутнє - на сході (що означає відновлення альянсу з Москвою) або на заході (що означає перспективу, зрештою, вступити в Європейський Союз). І вирішувати їй потрібно зараз. Саміт, який має відбутися у Вільнюсі 28-29 листопада, називають крайнім терміном. Після того, як у понеділок зустріч міністрів закордонних справ ЄС не привела до певних результатів, очікується, що рішення буде прийнято в останній момент.
Конкретне питання, що стоїть перед Україною, полягає в тому, підписати їй запропоновану ЄС угоду про розвиток торгівлі або приєднатися замість цього до московського проекту так званого Євразійського митного союзу. Такий вибір був запропонований не тільки Україні, а й деяким іншим державам серед колишніх радянських республік. Спочатку таких країн було чотири. У підсумку Вірменія вирішила обрати угоду з Москвою, а Молдова і Грузія чітко дали зрозуміти, що вони мають намір орієнтуватися на Євросоюз.
Однак з цієї четвірки Україна - найбільша, найпотужніша економічно та найбільш символічно значуща. І зрозуміло, йдеться не тільки - і не в першу чергу - про торгівлю. Якщо Москва "втратить" Україну, заявляють з обох сторін, вона більше не зможе претендувати на роль великої держави. Україна вважається ключовим фактором для планів президента Путіна воскресити Радянський Союз у вигляді простору вільної торгівлі. Якщо Україна поступиться тиску Москви, чи не буде означати, що Росія отримає право вето у політичних питаннях? А в такому випадку, чого коштуватиме український суверенітет?
При цьому крім майбутньої ролі Москви суперечка зачіпає і внутрішні проблеми ЄС. Як чинний голова Євросоюзу, Литва сподівалася одночасно продемонструвати дипломатичні успіхи, які могли б збільшити вплив цієї невеликої країни, і зіграти роль благодійника для України - своєю набагато більшої сусідки. Крім того, вибір України сприймається як показник того, чи хоче - і чи може - Євросоюз розширюватися.
Саме тому обидві сторони зайняті лобіюванням. З самого літа їхні представники, а також представники самої України ледь не щотижня зустрічалися в Лондоні та інших столицях, щоб обговорити це питання. Із заходу звучали завуальовані - а часом і відверті - погрози навіки залишити Україну в орбіті Москви, а Росія, у свою чергу, розмірковувала про холодне і самостійне майбутнє, яке буде чекати Київ, якщо він буде досить дурний, щоб покластися на Євросоюз.
Росія, що взагалі для неї характерно, скотилася в підсумку до відкритого залякування, заборонивши експорт певних товарів з України і Молдови під фіктивними приводами зі сфери охорони здоров'я. Таким чином, вона продемонструвала, які незручності можуть чекати сусідів у разі невірного вибору. ЄС теж влаштував Україні проблеми, піднявши тему «вибіркового правосуддя», під яким він в основному розуміє перебування у в'язниці лідера опозиції Юлії Тимошенко. «Не будь її, вони знайшли б іншу підставу причепитися», - зазначив зачеплений цим український чиновник.
Але невже захід і схід навіть зараз обов'язково повинні вести справи саме так, незважаючи на те, що Радянський Союз розвалився покоління тому? Невже це було розумно - дозволити питанню національної гідності Литви так переплестися з питанням про рішення, яке повинен прийняти Євросоюз? Невже Росії неодмінно слід було відразу ж вдаватися до торгової зброї? Невже конфронтації, сердитим заявам і принципу «все або нічого» немає ніякої альтернативи?
По суті, цей спір заснований на ймовірній несумісності російського митного союзу та лібералізації правил торгівлі з ЄС. І Брюссель, і Москва вважають, що одне відкидає інше. Це ставить Україну перед неможливим вибором. Тим часом, невже при більш вільних тимчасових рамках не можна було б виробити перехідні домовленості, що не заганяли б країну в кут? Зрештою, Росія вступила у Світову організацію і вже давно в багатьох випадках нишком перейшла на стандарти ЄС. Це могло б стати основою для рішення.
На тлі насування крайнього терміну - мабуть, абсолютно штучного - ні в якому разі не можна забувати про один факт: Україна єдина в питанні про свою незалежність, але розколена в питанні про напрямок розвитку. І хоча вона стає менш залежною від Росії, особливо, в енергетичній сфері, торгові схеми, що склалися в радянську епоху, збережуться ще надовго і до того ж - принаймні, в сільському господарстві - можуть бути як і раніше корисні для України. Відносини змінюються, але від географії нікуди не дітися.
Обстановка напередодні вільнюського саміту стала такою напруженою, що якщо ЄС не укладе угоду з Україною, Москва може почати торжествувати перемогу в перевіреному часом дусі холодної війни. Однак Євросоюзу слід змиритися з цією короткостроковою поступкою і почати роботу над менш жорстким договором, створення якого зажадає більше часу і в якому буде набагато менше застарілої ідеології.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.