Lenta.Ru: Нічого помаранчевого
Український Євромайдан - серія акцій протесту проти відмови керівництва країни від приєднання до Європейського союзу - розпочався спонтанно. Як тільки в мережі з'явилася новина про припинення підготовки до євроінтеграції, соціальні мережі заповнилися закликами виходити на центральні площі міст країни.
Від самого ранку люди почали збиратися біля пам'ятника Тарасу Шевченку на однойменному проспекті. Зазвичай пустельна станція метро «Університет» була заповнена людьми, чимало здивованими числом однодумців. Щоправда, схвальні вигуки змінювалися куди менш добродушними з наближенням до ескалатора: на станції утворилася якщо не тиснява, то досить серйозна штовханина.
Тих, хто витримав випробування метро, на вулиці були нагороджені задовільною погодою (хмарно, плюс шість, безвітряно) і приємною компанією: більшість становили представники середнього класу і молодь. З розмов із цими людьми слідувало, що для них інтеграція в ЄС несе цілком конкретне і навіть прикладне значення: всі, як один, скаржилися на візи (це, мабуть, головне) і повну безперспективність нинішньої моделі розвитку країни. На уточнюючі питання слідувала відповідь: «Так-так, ну і європейські цінності, звичайно, теж». Хоча відвертих прихильників мультикультуралізму та толерантності до секс-меншин кореспонденту Lenta.Ru відшукати не вдалося.
Оскільки організаторами мітингу виступили місцеві опозиціонери, серед мітингувальників було чимало людей з партійними прапорами, що викликало незадоволення багатьох учасників. Найбільше учасники «майдану» не хотіли, щоб їхній захід перетворився на чергову політичну акцію. Дійсно, переважна більшість тих, хто прийшов на мітинг були простими громадянами, чия позиція була позначена лише різноформатними прапорами ЄС та України, а також саморобними плакатами не завжди цензурного змісту, на кшталт «Україна - в Європу, Януковича - в ****». Батьки, посміюючись самі, забирали дітей від подібних творінь подалі.
Втім, загальний настрій було веселим і трохи злим. Українці зазнали страшне розчарування через дії своєї влади, яка заявили про призупинення процесу інтеграції з ЄС. Один зі студентів Київського університету пояснив це так: «Це як якщо б у посольстві замість австрійської візи вклеїли російську. Так, типу, для України буде краще».
Число незадоволених таким поворотом подій швидко зростало. Незабаром вже неможливо було зрозуміти, скільки навколо людей. Ясно було, що мова йде про десятки тисяч. Організатори швидко зметикували, що пора діяти. Вони сформували колону, яка рушила по бульвару Шевченка вниз, до Бессарабської площі. На одній смузі руху люди не вмістилися: мітингувальники йшли і по центральній алеї, і по другій смузі. На початку основної колони активісти несли два величезних прапора - ЄС і України. Тут же мерехтіли обличчя лідерів української опозиції, серед яких з незрозумілих поки причин був відсутній Віталій Кличко.
На підході до пам'ятника Леніну, який стоїть на перетині Хрещатика і бульвару Шевченка, відбувся перший інцидент. При наближенні колони з сусідніх дворів вискочили кілька десятків бійців спецпідрозділу Беркут. Фотожурналісти, помітивши рух, кинулися слідом за спецназівцями, очікуючи, що почнеться «вінтілово». Однак міліціонери не стали нікого затримувати, а лише взяли в щільне кільце пам'ятник вождю світового пролетаріату. Мітингувальники, втім, і не намагалися пошкодити пам'ятник, але від душі потішалися над беркутівцями, обзиваючи їх образливими словами. Менше пощастило комуністам, у яких під Леніним ніс варту черговий намет. Українські націоналісти зайшли з тилу і знесли намет, розірвали на частини і потоптали. Одного з комуністів, який намагався його захистити, виштовхнули у натовп. На обличчі захисника намету застиг жах. Однак нічого страшного з ним не сталося: учасники ходи дружно закричали «Не чіпайте його!», після чого комуніста, який отримав кілька стусанів, віддали міліції.
Тим часом хода повернула на Хрещатик. У міру наближення до Майдану в нього вливалися нові учасники. Вся головна вулиця української столиці виявилася заповнена людьми, причому хвіст колони все ще тягнувся по бульвару Шевченка. На майдані до колони приєднався ще десятки тисяч, що чекали початку заходу біля центральної стели. На Європейську площу, де мала відбутися центральна подія дня - «віче», прийшло вже не менше ста тисяч осіб. У якийсь момент організатори усвідомили, що справа може обернутися тиснявою, тому стали просити людей виходити на навколишні вулиці й забиратися на прилеглий до площі пагорб, щоб уникнути непотрібних ускладнень. Учасники досить швидко розібралися, в чому справа, в результаті місця вистачило майже всім.
Перед початком політичної частини заходу мітингувальників розважали українські музиканти, що виконували патріотичні пісні. На їхні виступи, правда, люди реагували мляво: не за тим вони прийшли на площу. Єдиним винятком стала Червона Рута, яку із задоволенням підспівували всі. Організатори, намагаючись завести публіку, показали фільм про те, як Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк та Віталій Кличко щосили тягли Україну до Європи, але злий Віктор Янукович так і не дав їм виконати задумане. Видовище, щоправда, виявилося таким жалюгідним, що ніякого ентузіазму у присутніх не викликало.
Виступи, які послідували за цим, виявилися ще гіршими. Низка промов про те, що «Україна - це Європа», «Янукович - зек», а « Юлі - волю!» була неймовірно сумною. Декларації змінювалися обіцянками, обіцянки - погрозами, погрози - новими деклараціями. Не чути було тільки одного - пропозицій діяти. А саме цього, судячи з настрою людей, вони й хотіли. Промовці були очевидно до цього не готові.
У результаті в натовпі зазвучало розчароване «зливають протест». Після декількох годин безглуздого стояння люди почали потроху розходитися. Тут-то один з лідерів опозиції Олександр Турчинов, відчувши зміну настроїв, запропонував присутнім «пройтися» до будівлі уряду, розташованому за півкілометра від Європейської площі. Умовляти людей двічі не довелося: відразу ж утворився колона, яка сунула вгору по вулиці Грушевського. Біля Кабінету міністрів на мітингувальників вже чекали кілька сотень «беркутівців» і ноу-хау української влади: звезені з усієї країни «молоді люди спортивної статури», в простолюдді - гопники.
Сили врівноважувалися тим, що в рядах мітингувальників матусі з дітьми і хіпстери з айфона змінилися такими ж здорованями в камуфльованих штанях і армійських черевиках. Зіткнення було неминучим.
У такій ситуації важко було сказати, хто першим почав, та й великого значення це не мало. У міліціонерів полетіли кругляки, по їхнім каскам почали лупити держаками прапорів. Відповіддю стали гумові кийки та сльозогінний газ. Балончики з газом знайшлися і у демонстрантів: вони з ентузіазмом взялися поливати ним правоохоронців. Ефекту, щоправда, великого не було: майже всі «беркутівці» були в протигазах. У будівлі уряду повисла чимала хмара сльозогінного газу, яка стала неприємним сюрпризом для журналістів і простих демонстрантів, що не збиралися битися.
Взяти уряд штурмом не вийшло: людей, готових йти під кийки, цього разу виявилося недостатньо. Крім того, серйозну відсіч надали «спортивні» захисники будівлі. Колона, підкоряючись якійсь внутрішній логіці, попрямувала до будівлі адміністрації президента на вузькій і короткій Банковій вулиці. Влада завбачливо перегородила її декількома рядами автобусів, перед якими щільною стіною стояв батальйон «Беркута». Завдання було ясне: до адміністрації не повинен пройти жодна стороння людина. Проте в якийсь момент здавалося, що хвиля демонстрантів змете обидві перешкоди: людей було багато, а настрій у них був дуже рішучий.
Що саме врятувало офіс Януковича, не дуже ясно. Схоже, влада пішла на військову хитрість. У якийсь момент у натовпі з'явилися люди з мегафонами, які хорошою українською мовою почали переконувати присутніх, що вони необхідні на Європейській площі. «Ми повинні бути кулаком, а не розчепіреними пальцями! Все головне зараз на Європейській», - говорили ці суб'єкти. На здивоване запитання кореспондента «Ленты.Ру» один з них сказав по-російськи: «Просто так треба». Натовп, якому хтось задав вектор руху, відразу ж розвернувся і попрямув геть від адміністрації президента. На місці залишилися лише кілька сотень людей, які ніякої небезпеки для «Беркута» не становили.
Оскільки на Європейській площі, звичайно, нічого не відбувалося , найактивніші повернулися до будинку уряду на Грушевського. Всі підступи до нього були окуповані «Беркутом», кілька тисяч людей стояли навпроти, час від часу скандуючи, що саме вони зроблять з Януковичем, коли до нього доберуться (нічого доброго не обіцяли). Незважаючи на повисле в повітрі відчуття гострого протистояння, бійка не розпочиналася. Кілька разів демонстранти бралися скандувати «Всі сюди!», що недвозначно вказувало на їхній намір влаштувати новий штурм, однак тих, що підійшли, було явно недостатньо, щоб прорвати оточення. Від нудьги мітингувальники почали кидатися в міліціонерів курячими яйцями, проте запас «снарядів» швидко вичерпався.
Єдиним гострим епізодом цього етапу протистояння став момент, коли на голови «беркутівців» з триметрового парапету звалився необережний оператор одного з українських телеканалів. Не чекаючи на атаки з повітря, правоохоронці спочатку трохи остовпіли, але швидко оговталися і почали лупити чужака кийками. Йому на допомогу прийшла кореспондентка того ж каналу: з інтонаціями пожежної сирени вона почала пояснювати, що оператор випадково оступився, а зовсім не збирався йти на штурм державної установи. Це допомогло: через півхвилини неабияк пом'ятого оператора повернули його колезі. Інцидент викликав бурхливе захоплення підбіглих на шум коротко стрижених хлопців у спортивних штанях, які до цього мирно курили в стороні.
Після того як будинок уряду витримав облогу вдруге, з нудьги демонстранти вирушили на Європейську площу, де, за чутками, їхні соратники збиралися встановлювати намети. Ця історія викликала підвищений інтерес через те, що місцевий суд суворо заборонив споруджувати в центрі Києва «малі архітектурні форми». В Україні жартують, що сильніше, ніж Тимошенко, Янукович боїться тільки одного - наметів. Всі чекали, що за наметами та їхніми мешканцями прийдуть «беркутівці». Розрахунок виправдався лише частково.
Уже було проти ночі, коли активісти розбили два намети біля стели на майдані Незалежності. Міліцейська атака почалася через лічені хвилини. Бійці «Беркута» швидко прорвалися до «малих архітектурних форм», не дуже дбайливо звільнили їх від мешканців і відступили. Серйозної бійки вдалося уникнути, оскільки опозиціонери не зуміли навіть толком зрозуміти, що відбувається. Єдине, що могло втішити активістів - це кілька шоломів, збитих із міліціонерів у запалі боротьби.
На Європейській площі люди підготувалися ґрунтовніше: наметовий табір вони обнесли залізним парканом, який пізніше зміцнили до стану невеликої стіни. Першу атаку «Беркута» вдалося відбити майже без втрат: постраждала лише одна палатка. Влада взяла невелику паузу, після якої в розташування мітингувальників прийшли кілька офіцерів міліції. Судячи з усього, вони збиралися зачитати постанову суду про незаконність табору, проте зробити їм цього не дали. Опозиціонери вирішили, що бачать перед собою авангард нової хвилі «Беркута», тому тут же почали крити офіцерів останніми словами, штовхати і штовхати їх. Один з міліціонерів спробував дістати балончик зі сльозогінним газом, що викликало справжню лють: з нього збили кашкет, балончик відібрали і пригостили його ж власним газом. Вкрай агресивно налаштований натовп навколо жменьки міліціонерів швидко зростав, здавалося, що їм зараз доведеться зовсім несолодко. Проте їхній командир, зрозумівши, до чого йде, бігом повів своїх людей до своїх, в спину їм летіли образи і прокльони.
Після цього інциденту наметове містечко на Європейській площі остаточно набуло рис військового табору: в паркані з'явилися ворота, біля яких встали суворі охоронці, всередині відкрився пункт роздачі їжі та гарячого чаю, а по периметру чергували патрульні. Гучномовець постійно транслював мови невідомих ораторів, що рясніли військовою лексикою. Десятки різнобарвних прапорів, що майоріли у небі, завершували картину.
У Києві наступала ніч, але в центрі міста як і раніше залишалися тисячі людей. Судячи із загальному настрою, розходитися вони нікуди не збираються. Вранці понеділка мітинги поновилися, а до центру міста потяглися люди з прапорами і стрічками.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст даних матеріалів.