Корреспондент: Клубна смерть. Чому закриваються українські футбольні клуби

Кладовище футбольних клубів України поповнюється новими мешканцями - кількість команд, які тільки в останньому сезоні не змогли звести кінці з кінцями і припинили існування, наближається до десятки, - пише Павло Глумін у № 48 журналу Корреспондент від 6 грудня 2013 року.

Майкл Одібе, 192-сантиметровий нігерійський футболіст, прилетів до Києва з рідного Лагоса, щоб остаточно розірвати трудові відносини зі своїм недавнім роботодавцем - футбольним клубом Арсенал. Він все ще живе в квартирі, яку донедавна оплачував йому в столиці клуб.

Утім, фактурний африканський захисник (чия трансферна вартість, згідно з даними британського авторитетного ресурсу transfermarkt.co.uk, становить 1,5 млн євро) говорить Корреспонденту, що вже зараз напружено шукає собі новий клуб. І не важливо, в Україні чи за її межами.

"Головне, щоб там вчасно виплачували зароблене", - розставляє пріоритети Одібе.

За останні півроку Арсенал не заплатив йому та іншим футболістам, які перебували в клубі на контракті, жодної копійки з прописаних у трудових угодах сум зарплат і преміальних.

У Києві, де у більшості вболівальників одна любов - Динамо, клуб Арсенал завжди вважався таким собі чужорідним тілом. І ось наприкінці листопада каноніри після довгих поневірянь зі зміною власника остаточно перетворилися на прах, знявшись з чемпіонату Прем'єр-ліги і заявивши про власне банкрутство.

Так цей клуб поповнив список мешканців українського футбольного кладовища - професійних клубів, які в останні пару років припинили існування з економічних причин. У сумному списку ще два мешканці елітного дивізіону - криворізький Кривбас і київська Оболонь, представники першої ліги ФК Одеса, ФК Львів, вінницька Нива, кримська Кримтеплиця з Молодіжного та інші клуби.

Мілетій Бальчос, президент професійної футбольної ліги (ПФЛ), що об'єднує клуби першого і другого дивізіонів, в розмові з Корреспондентом пов'язує випадки "смерті" колективів з економічною ситуацією в країні.

"Коли фундамент економіки хитається, футбол як соціальне явище не може бути автономним, - вважає Бальчос. - Жоден український професійний футбольний клуб не можна вважати бізнес-проектом. Усі вони - в руках багатих приватних власників".

На думку глави ПФЛ, ще з радянських часів всі клуби звикли до утриманства. Вони не вміють заробляти гроші. А отже, кожен з них перебуває в зоні ризику і може піти у небуття.

Історія іграшок

Як показує дійсність, навіть у світі зовсім небагато футбольних клубів можна назвати по-справжньому самоокупними.

"Основними джерелами доходів команд є продаж квитків, атрибутики, футболістів, комерційних і телевізійних прав, - перераховує Максим Ткачов, ліцензований агент ФІФА, що керує українським футбольним агентством Tkachoff Football Promotion. - Достатньо подивитися на наші напівпорожні стадіони, щоб зрозуміти [відсутній] попит на все це".

Збанкрутілий київський Арсенал, який кілька років тому фінансувався відомим бізнесменом Вадимом Рабиновичем, теж ніколи не міг похвалитися пристойною кількістю вболівальників на своїх домашніх матчах. Незважаючи на агресивну піар-кампанію і недешеву оренду стадіону Динамо ім. Валерія Лобановського в самому центрі Києва під свої матчі, експерти завжди вважали цей проект безперспективним.

Коли Рабиновичу набридло вкладати кровно зароблені мільйони доларів у футбол, він передав Арсенал (за його твердженням, безкоштовно, з умовою покриття новим власником боргів за трансфери та оренду тренувальної бази) Олександру Онищенку, президенту Федерації кінного спорту України і за сумісництвом газотрейдеру.

Не минуло й кількох місяців, як Арсенал став історією: Онищенко вирішив більше не тішитися настільки витратною іграшкою, що не має ні власної землі, ні стадіону. Зараз Одібе та інші екс-футболісти команди екстрено шукають собі нових роботодавців та із сумом згадують проведений у багатостраждальному київському клубі час.

"Шансів отримати назад борги у мене зараз мало, - нарікає нігерієць. - До кого звертатися по стягнення грошей, я не знаю. Таке сталося вперше в моїй кар'єрі. Дуже сумно".

Аналогічний статус вільних агентів був наданий і всім гравцям ФК Одеса, ще недавно виступав у першій лізі. Пару років клуб одноосібно фінансувався Андрієм Продаєвичем, великим одеським бізнесменом і сином екс-голови обласного господарського суду Валентина Продаєвича.

Коли ноша стала фінансово непосильною для власника, він звернувся до власника головного одеського клубу, Чорноморця, Леоніда Климова з пропозицією створити на базі Одеси фарм-клуб чорно-синіх. Климов не зацікавився цією пропозицією.

"З багатьма [місцевими підприємцями] зустрічався, багатьом пропонував [взяти ФК Одеса на забезпечення]", - говорить Продаєвич про свої спроби зберегти професійну команду.

Однак, за його словами, ніхто з багатих одеситів не захотів її підтримати фінансово. У підсумку одесити, до розчарування ПФЛ, вийшли з числа клубів цієї організації і втратили професійний статус. Зараз Продаєвич вірить у свій новий проект - дитячу футбольну академію, розраховану на 400 студентів, яка готуватиме гравців для професійних клубів України.

Зарплатне питання

Просторий офіс ПФЛ розташований за десяток метрів від Європейської площі в Києві. Утім, глава організації Бальчос проводить мало часу в своєму робочому кабінеті. Нерідко його можна застати в тих містах, де перебувають проблемні клуби першої та другої ліг.

"Середній бюджет клубу першої ліги становить у поточному сезоні 8-10 млн грн. , - говорить Бальчос. - При подібному рівні фінансування можна бути впевненим у завтрашньому дні".

Він зазначає, що найбільш стабільні зараз ті клуби ПФЛ, які належать аграрним холдингам або металургам, - це Олександрія, УкрАгроКом, свердловський Шахтар. Але більшість команд змушені перебувати в постійному пошуку засобів до існування.

Особливе побоювання президента ліги викликає майбутнє тих клубів, що формально фінансуються з бюджетів місцевої влади. Наприклад, хмельницьке Динамо не отримало з початку поточного фінансового року з обласної скарбниці жодної копійки.

Утім, і зовні благополучні клуби ПФЛ теж намагаються жити за коштами. За інформацією Корреспондента, середня зарплата гравця основного складу в клубі першої ліги становить у нинішньому сезоні $1.500. І власники "робітничо-селянських" клубів, на відміну від олігархів національного масштабу, що фінансують команди Прем'єр-ліги, воліють рахувати кожну копійку.

Так, днями Сергій Кузьменко, президент Олександрії, публічно висловив невдоволення тим, що йому доводиться спонсорувати відразу дві команди дивізіону - окрім Олександрії також УкрАгроКом.

"Жоден найманий працівник [в інших сферах діяльності] не отримує такі [великі] гроші, по суті, за дві години роботи в день", - говорить агент ФІФА.

Усі експерти, з ким спілкувався Корреспондент, в один голос стверджують, що горезвісний ринок зарплат гравців в Україні фантастично перегрітий. Зароблені футболістами величезні гроші переважно не відповідають рівню їхньої майстерності.

"Так юний хлопчина, який не потрапляє в заявку команди-аутсайдера Прем'єр-ліги, може отримувати $5-10 тис. на місяць", - наводить приклад Ткачов.

У цій "гонці озброєнь", на думку фахівців, винні переважно власники клубів - всесильні олігархи, які так, за допомогою своїх футбольних іграшок, демонструють один одному власні можливості.

Святослав Сирота, екс-президент ПФЛ і футбольний експерт, упевнений, що для уникнення почастішання випадків зняття клубів з чемпіонату прямо посеред сезону назріла необхідність прийняти певні обмеження/закони, які нівелювали б залежність команд від бажання власника/інвестора припинити фінансування протягом сезону.

"Такі напрацювання існують, - стверджує Сирота. - Однак, щоб їх прийняти, потрібне бажання і чинних функціонерів Федерації футболу".

Дмитро Селюк, скандально відомий українсько-іспанський футбольний агент, переконаний: через те, що багато власників клубів України (насамперед у Прем'єр- лізі) вкрай далекі від футболу, їхні топ-менеджери, що безпосередньо керують командами, мають можливість нереально роздувати бюджети і банально "пиляти" чималу їхню частину.

"Федерація [футболу України] до недавнього часу ліцензувала клуби, у яких була прописана зарплата гравцям лише в пару тисяч гривень", - обурений Селюк.

Агент вважає, що за такої нерозумної політики управлінців вітчизняного футболу мильні бульбашки у вигляді клубів, не забезпечених реальними фінансовими засобами на здійснення операційної діяльності, будуть продовжувати лопати і надалі.

***

Цей матеріал опубліковано в № 48 журналу Корреспондент від 6 грудня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.