Чи стане "Майдан" "Солідарністю"?

Всеукраїнське об’єднання "Майдан", створене минулої неділі прямо на головній сцені київського протесту, не має аналогів у вітчизняній історії. Самі його учасники закликають шукати аналогії з новим рухом в історії не України, а її сусідів – поляків.

Всеукраїнське об’єднання "Майдан", створене минулої неділі прямо на головній сцені київського протесту, не має аналогів у вітчизняній історії.

Учасники єдиного схожої за масштабами акції – "помаранчевого" Майдану 2004 року – не змогли чи не захотіли об’єднатися в одну структуру.

Активісти Майдану-2013 закликають шукати аналогії новоствореному руху в історії не України, а її сусідів – поляків.

Протягом останнього тижня одразу кілька опозиційних політиків та експертів провели аналогії між "Майданом" та "Солідарністю" – об’єднанням польських профспілок, яке упродовж десяти років протистояло комуністичній владі Польської Народної Республіки.

Таке порівняння має лестити українським опозиціонерам – адже поляки, зрештою, перемогли у боротьбі з системою.

ВВС Україна з’ясовувала, наскільки правомірно порівнювати польський рух, який поклав початок краху комуністичної системи у східній Європі, і українську організацію, яка зараз лише формується, хоча і проголошуючи вкрай амбітні цілі.

Не профспілка

Відмінність між "Солідарністю" та "Майданом", яка одразу впадає в око, – це їхня організаційна форма.

"Солідарність" засновувалась та функціонувала насамперед як об’єднання профспілок. В умовах повністю контрольованої державою економіки саме захист прав робітників був першочерговим завданням кожного, хто прагнув суспільних змін, пояснює публіцист і член ради "Майдану" Віталій Портников.

Відповідно, соціальною базою "Солідарності" були передусім працівники промислових державних підприємств. А ключовим методом їхнього впливу на владу були різні форми трудових страйків: припинення роботи підприємств – протягом цілого робочого дня або кількох годин, свідомі запізнення на роботу тощо.

Загальнопольські страйки або страйки на окремих великих підприємствах країни було неможливо не помічати, тому польська влада була просто змушена реагувати – або переговорами з "Солідарністю", або закручуванням гайок. Про свідоме ігнорування вимог страйкарів навіть не йшлося.

Український "Майдан", який формально буде громадською організацією, функціонуватиме в інших реаліях.

Політолог Михайло Погребинський каже, що ця відмінність є принциповою, тому порівняння "Майдану" з "Солідарністю" не витримують жодної критики.

"Солідарність була перш за все соціальним протестом. Це був союз ліберальної інтелігенції і профспілкового руху. У нас же ніякого профспілкового руху немає, ніякий соціальний протест теж і поруч не стоїть. Жодного слова проти олігархів з трибуни Майдану ми не чули", - каже він.

В пошуку методів

Якщо "Солідарність" активно використовувала у своїй діяльності страйки, то питання про те, якими саме будуть "козирні" методи роботи "Майдану", залишається відкритим.

"Зараз говорити про загальноукраїнський страйк було б наївним. Поки що до цього ми не готові", – говорить професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань, який теж входить до ради "Майдану".

Що вдається активістам новоствореної організації відносно добре – це тривалі мирні протести у центрі Києві та в низці інших українських міст. Але видається, що зараз влада обрала тактику їхнього свідомого ігнорування.

Як зможе змусити рахуватися з собою "Майдан"? Віталій Портников закликає відповісти на це питання тоді, коли стане зрозуміло, хто саме увійде до новоствореної організації.

"Все залежатиме від ініціативи людей… Якщо цьому об’єднанню вдасться стати масовим – будуть і студентські страйки, і акції непокори, і майдани, і пікетування органів влади", – погоджується з ним Олексій Гарань.

Ідеологія "широкими мазками"

Втім, за своєю суттю "Майдан" замислюється саме як своєрідне повторення "Солідарності".

"Йдеться про ідею створення масового громадянсько-політичного руху, який би об’єднувався на дуже загальних базових засадах", – пояснює Олексій Гарань.

Боротьба за права трудящих, прагнення до демократизації суспільного життя, повага до католицької церкви – ці постулати ідеології "Солідарності" дозволяли їй залучити до своїх лав одночасно клерикалів і анархістів, опозиційно налаштованих інтелігентів і навіть членів ПОРП (польського аналогу КПРС).

Український "Майдан" наразі лишень починає виписувати свою ідеологію - теж максимально широкими мазками.

Уже зараз можна говорити, що його "китами" будуть зміна Конституції, перезавантаження влади і асоціація з Євросоюзом. Під цими тезами справді могли б підписатися десятки партій і громадських організацій, а також тисячі індивідуальних членів, каже Олексій Гарань.

Але чи застрахований "Майдан" від того, що його верхівка не пересвариться між собою, коли дискусія зайде далі цих загальних постулатів?

Михайло Погребинський ставиться до можливостей співпраці між протилежними політсилами на цьому майданчику прохолодно: він нагадує про те, що свого часу на Майдані побили лівих активістів.

"Головна тенденція зараз полягає в координації. Думаю, (якщо її буде налагоджено – Ред.), можна буде йти далі й висувати єдину команду на вибори. Ми всі маємо усвідомлювати – якщо у нас не буде єдності, то й виборів не буде", – припускає, своєю чергою, Олексій Гарань.

Питання лідера

Для того, щоб виходити єдиною командою на президентські вибори, потрібно мати готового кандидата на пост глави держави, кажуть скептики. А у "Майдана" з лідерством – якась плутанина: склад ради постійно міняється, єдиного лідера немає.

"Солідарність", як відомо, протягом усієї своєї боротьби з владою соціалістичної Польщі мала чітко визначеного лідера – Леха Валенсу, яккий згодом і став президентом Польщі.

Чи має перспективу громадсько-політичний рух, який прагне змінити владу в країні, якщо на його чолі не стоїть харизматичний лідер, готовий взяти цю владу в свої руки?

Так, безперечно, – відповідає Віталій Портников.

"У "Солідарності" було чимало відомих активістів, Валенса просто виявився особистістю на вістрі часу, але так могло й не бути. Наприклад, у Народного фронту Естонії голови не було, там була колективна президія. А у Народного фронту Латвії посада голови була виключно адміністративною, люди на цій посаді змінювалися, і зараз мало хто згадає, хто його очолював", – говорить він.

Україна – не Польща

Втім, порівняння суто формальних ознак "Майдану" та "Солідарності" відходить на другий план, якщо згадати про найголовніше – різницю між суспільствами, в межах яких функціонували чи функціонують ці організації.

"Полякам не треба було пояснювати, що вони – поляки, що вони мають об’єднатися. "Солідарність" охопила практично все доросле населення країни, за винятком комуністичної номенклатури", - каже Олексій Гарань.

Додатковим чинником, котрий додавав "Солідарності" популярності серед громадян, була її підтримка з боку католицької церкви.

В Україні ж про загальнонаціональну підтримку протестного руху, очевидно, говорити не доводиться.

"У нього немає шансів стати загальноукраїнським. Всі його лідери представляють захід і центр країни, популярних на сході і півдні людей там немає", - каже Михайло Погребинський.

Активісти "Майдану" усвідомлюють, що для успіху їхнього руху життєво необхідним є просування у нелояльні наразі регіони.

"Потенціал для цього є, – впевнений Олексій Гарань. – Зараз поступово з’являється усвідомлення, що гасла і для заходу, і для сходу країни є спільними. Наприклад, Врадіївка – це ж південь України, але люди там встали, бо хочуть справедливості. І це може стати базою для об’єднання, просто треба вміти це донести до людей".

Михайло Погребинський каже, що поширення "Майдану" на південь і схід наразі неможливе.

"Чим сильнішим буде цей рух, тим більшим буде потенціал спротиву йому на сході і півдні",- стверджує він.

Переговори

На питання про те, яким саме чином "Майдан" збирається досягати заявлених цілей, члени його ради погоджуються: потрібні переговори - реальні, а не їхня імітація.

Для того, аби вони почалися, за спиною опонентів влади повинна стояти не конкретна площа в центрі будь-якого українського міста, а організований численний рух.

Переговори – це відповідь, яка може не задовольнити прихильників радикальніших дій. Проте польський досвід показує: останнім цвяхом до труни тамтешньої комуністичної системи став, зрештою, не загальнонаціональний страйк чи багатомільйонний мітинг, а двомісячний "круглий стіл", за яким представники "Солідарності" та тодішньої влади домовилися про перезавантаження політичної системи країни та перші частково вільні вибори до Сейму.

Однак наразі говорити про ці переговори зарано: влада вичікує на можливий спад протестного руху під час свят, а опозиція активно записує до складу "Майдану" всіх охочих прямо на центральній площі Києва.