Корреспондент: Квіти життя. Лист з Андорри

Кожен житель екологічно стабільної й економічно успішної Андорри має або мріє мати власну дачу – маленький будиночок з крихітним садом високо в горах, куди можна ходити пішки для того, щоб поливати квіти, пише Наталія Нападовська, начальник управління зі зв'язків з громадськістю банку Фінанси та Кредит, у №1 журналу Корреспондент від 10 січня 2014 року.

Колись бідна Андорра за доходами на душу населення випередила США і Великобританію. І при цьому країна чудово почувається без армії, вищих навчальних закладів та пов'язаних з їхньою відсутністю комплексів неповноцінності.

В'їзд до Андорри – як вузьке горлечко пляшки. Низка автомобілів і автобусів плавно котить по єдиній нитці шосе. У сумі протяжність всіх доріг Андорри ледь перевищує довжину місцевих гірськолижних трас – майже 300 км. Останні не тільки гордість, а й основа добробуту маленького гірського князівства.

За рік в цю країну, де немає ні залізниць, ні аеропортів, приїжджають 12 млн туристів. Причому таксі тут рідкість. Та й навіщо, якщо рейсові автобуси ходять з періодичністю 15 хвилин, а найбільш популярний і безкоштовний вид транспорту – забавні яскраві електричні «паровозики», які підвозять гірськолижників до підйомників.

Найголовніша людина в парламентському князівстві Андорра – турист: туризм дає країні 80% ВВП. «Слава богу, цього року хороша погода, довгий лижний сезон, сніг лежатиме до кінця квітня», – усміхається адміністратор готелю. Тут туристів люблять, їм завжди раді, їм завжди посміхаються.

За весь тиждень в Андоррі незадоволений погляд я зловила лише одного разу – від водія-каталонця, в чий рейсовий автобус я зайшла в лижному взутті. Тут неухильно виконується неписане правило: лижники їдуть в салоні автобуса мало не в тапочках, а черевики лежать у багажнику.

Українців, знайомих з катанням в Буковелі, в Андоррі чекають дві приємні несподіванки: відсутність віп-коридорів на підйомниках і спеціально виділені траси для сноубордистів – із серпантинними гірками і трамплінами. А спускаючись з гір після катання, потрапляєш із зими у весну. І якщо на вершинах лежить сніг, навіть, буває, мете заметіль, то внизу, в містечку, зеленіє трава.

Незважаючи на активне будівництво, пов'язане з туристичним бумом, архітектура споруджуваних будинків типова: це переважно дво-триповерхові добротні будівлі, побудовані з навмисне брутального великого каменю, з дерев'яними балконами. Дивлячись на них, замислюєшся: це споруда дворічної або 200-річної давності?

Єдине, в чому андоррці дають слабину, так це в ніжній прихильності до своїх дач – крихітним будиночків на маленьких ділянках, які зазвичай розташовані високо в горах і як орлині гнізда нависають над туристичними готелями. Андоррці підіймаються туди поливати квіти. Взагалі місцеві жителі вважають за краще або пересуватися на лижах, або ходити пішки. Додайте до цієї звички неспішний спосіб життя і бездоганну екологію країни – і вам стане зрозуміло, чому середня тривалість життя андоррців становить 82 роки.

У цьому князівстві довгожителів панує м'яка форма вавілонського мовного стовпотворіння. Третина 85-тисячного населення держави розмовляє каталонською, яка і є офіційною мовою Андорри. При цьому 45% населення складають іспанці і 11% – португальці зі своїми мовами.

До того ж, врахуйте, що до французького кордону лише 15 хвилин їзди на автомобілі, і починаючи з вечора п'ятниці життєрадісний потік фермерів з півдня Франції заповнює на вікенд всі вільні номери в готелях. Зважаючи на те що основна маса туристів англомовна, від покоївок, переважно португалок, можна почути такий кумедний мікс: « Give me («дайте мені» – англ.) lа clé («ключ» – фр.)» з дивовижно-незрозумілим португальським закінченням.

Акцент на гірськолижний туризм, пільги місцевому бізнесу та преференції для громадян країни – цей невигадливий ліберальний рецепт успішної економіки сформульований в конституції, якою Андорра користується з 1934 року. Її творцем вважають Бориса Скосирева, російського авантюриста, якого занесло на Піренеї хвилею білої еміграції, де він на дуже нетривалий час став королем Андорри.

Зазвичай у туристичних буклетах ця країна рекламується як зона безмитної торгівлі, де товари на 30-40% дешевші, ніж у сусідній Іспанії. Кожен турист вважає своїм обов'язком перевірити це, відвідавши найбільш магазинну столицю країни – Андорра-ла-Велью. Хоча більшість розчаровуються, оскільки насправді опція великих знижок є вірною хіба що стосовно спиртного і сигарет. У магазинах наших співвітчизників, а також росіян легко впізнати за енергійним чоловічим захопленням щодо цінників на довгих полицях з віскі, коньяком й іншим високоградусним щастям.

Потужний потік туристів визначив сервіс щодо дешевих комплексних обідів – і в кафе з національною кухнею, і в готелях. Це смачно, але прісно. Краще спробувати місцевий la parillada – м'ясо різних сортів, приготоване на грилі, або mariscada – теж гриль, тільки підсмажені риба і морепродукти.

А якщо ви хочете повною мірою відчути колорит місцевої кухні – вийдіть разом з андоррцями на вулицю ранньою весною, наприклад в березні, на свято Дня конституції. Волонтери на величезних решітках розміром з ліжко підсмажуватимуть знамениті каталонські ковбаски butifarra. Довга терпляча черга за цими, на мій погляд, сумнівними смаколиками – найкраще підтвердження незворушності андоррців, а також їхньої прихильності традиціям і прагненню до розміреного життя. Втім, у них є ще одна особливість – вперте небажання впускати в країну на ПМП будь-яких іноземців. Хоча андоррці можуть зробити виняток – якщо у вас є депозит у 400 тис. євро.

***

Цей матеріал опубліковано в №1 журналу Корреспондент від 10 січня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.