Точка зору з Москви: про революцію на вулиці Грушевського

У центрі Києва четвертий день тривають сутички. Число поранених з обох сторін перевалило за сотню.

У центрі Києва четвертий день тривають сутички. Демонстранти кидають камені і "коктейлі Молотова", палять поліцейські машини. Правоохоронці застосовують світлошумові гранати, сльозогінний газ і гумові кулі. Число поранених з обох сторін перевалило за сотню.

Лідера опозиційної партії "УДАР " Віталія Кличка, який спробував, піднявшись на дах автобуса, звернутися до розсудливості, власні прихильники облили піною з вогнегасника.

У середу надійшло повідомлення про двох активістів Євромайдану, які померли від вогнепальних поранень.

Спостерігачі цитують класика української літератури Павла Тичину: "На майдані коло церкви революція іде".

Прокремлівські коментатори відгукуються на події на кшталт: "Як же це вони ще живуть за такої нестабільності, і яке щастя, що у нас все по-іншому!"

Захід закликає всіх до стриманості і застерігає українську владу від надмірного застосування сили.

Російські опозиціонери, з одного боку, наголошують, що народ має право на протест, і заздрять громадянській активності сусідів білою заздрістю, з іншого боку, вказують, що насильство є неприйнятним.

Локомотиви і демони

У житті небагато явищ настільки суперечливих, як революції.

Маркс звеличував їх як "локомотиви історії" - правда, не заглиблювався у те, скільки людей часом гине під колесами Джаггернаута.

Краще за всіх висловився, ймовірно, Бісмарк: "Силу революціям надають не крайні вимоги меншості, а незадоволені законні сподівання більшості".

Що, власне, відбувається в Україні? Маса народу незадоволена політикою президента, насамперед відмовою від європейського майбутнього. Час іде, нічого не змінюється. Хтось в силу молодості і бурхливого темпераменту переходить, як висловлюються західні анархісти і антиглобалісти, до прямої дії.

"Майдан втомився чекати. Люди знову не почули того, чого хотіли, і пішли без жодного плану робити те, що, на їхню думку, може принести результат. У перших рядах стихійного протесту перебувають молоді радикали, яким плювати на легальні процедури і на випещених статусних політиків в дорогих костюмах", - заявив Російській службі Бі-бі-сі київський політолог Володимир Фесенко.

Поміркована більшість не схвалює радикалізму, але при цьому вважає, що у радикалів є своя правда, а уряд теж не подарунок.

Костянтин Паустовський, який 1911 року був учнем київської гімназії, згадував, як його інтелігентний дядько при звістці про поранення Столипіна сильно збудився, заявив, що "мали ж цього пройдисвіта коли-небудь вбити", і побіг у місто дізнаватися новини.

Сам дядько мухи б не образив. Але на кожного терориста було тисячі тих, хто співчував.

"Чим сильніший прес, тим сильніше вогонь під спудом тліє, і тим страшніше потім вибухає. Микола I повісив декабристів, які всього лише вимагали конституції і звільнення селян. На сцену вийшли народовольці-бомбісти. Олександр III провів контрреформи, звівши нанівець демократію Олександра II, і чорносотенець Побєдоносцев "над Росією простяг совині крила" - з'явилося ще більш руйнівне явище: революціонери-більшовики. Історія мститься тим, хто не вчить з її помилок уроків", - каже російський політик Людмила Нарусова.

Тут що примітно. Вся порядна Росія обурювалася Миколою I, який "125 до Сибіру заслав і п'ятьох повісив". Якби в ту пору подібний військовий заколот трапився у Британії, п'ятьма повішеними не обмежилися б. Але там існували парламент і свобода друку, люди, принаймні рівні за суспільним становищем декабристам, мали легальну можливість критикувати і змінювати уряд.

Добре, коли влада періодично змінюється мирним цивілізованим шляхом, і всі, включно з правителями, визнають це природним і нормальним. Випускається пар, люди знаходять надію, гомеопатичними дозами відбуваються зміни, при цьому ні з ким нічого лихого не трапляється.

А якщо ні?

Під час грузинської "революції троянд" весь світ облетіла телевізійна картинка: прихильники Михайла Саакашвілі буквально в шию виштовхували з парламентської трибуни Едуарда Шеварднадзе.

Глибоко символічно, якщо вдуматися! Правителі певного типу іншої мови не розуміють. Будуть вивертатися, тягнути час, обіцяти і обманювати, підуть на злочин, врешті-решт!

Коли стається революція, завжди винні дві сторони. Причому влада винна більше, бо на те вона і влада, щоб вести себе мудро і відповідально.

Революція - біда і історична кара, хорошого в ній мало. Неможливо не погодитися з Пушкіним: "Кращі і міцніші зміни суть ті, які відбуваються без насильницьких потрясінь".

Але для цього треба, щоб був розвиток, а не застій, тим більше не відкочування назад. Терплячи, терплячи, і камінь трісне!

У цьому випадку залишається одне: "вміти вчасно закінчувати революцію", як висловився в XIX столітті один мудрий француз. Він знав, про що говорив, оскільки в ту пору, за словами Герберта Уеллса, "паризькому робочому сходити на барикади було все одно, що лондонському до пабу".

Найвідоміші приклади того, як не треба робити революцію - Франція і Росія. "Ліберте, егаліте і фратерніте" скінчилися гільйотиною. Через три місяці після "усміхненого" Лютого Олександр Керенський сказав, що волів би вмерти з великою мрією, аніж бачити неподобство, яке настало.

Найкращий зразок того, як треба, показали, мабуть, чехи і словаки.

Під час "оксамитової революції" 1989 величезний натовп рухався центром Праги. Шлях йому перегородив єдиний поліцейський офіцер, який, розмахуючи руками, кричав: "Сюди не можна! Ліворуч! Повертайте ліворуч!".

"Ніколи більше не підемо ліворуч!" - хором відповів натовп.

За кілька днів влада капітулювала. Після цього - все, жодних "великих потрясінь".

Коли Чехія і Словаччина захотіли розлучитися, на відміну від розташованої неподалік Югославії, не лише не пролилося жодної краплі крові, а й меблі в закордонних представництвах колись єдиної держави поділили по-хорошому. А ще за якийсь час разом вступили до Євросоюзу і знову стерли кордон, який їх розділяв.

Якою буде революція, залежить від суспільства, рівня культури, гуманності і терпимості з обох сторін.

Муаммара Каддафі колишні піддані розтерзали. Еріх Хонеккер був диктатором, але танки і авіацію проти співгромадян не кидав, і Німеччина, навіть комуністична - не Близький Схід. Йому комфортабельне вигнання. Угорські комуністи зіграли на випередження, самі ініціювали реформи і стали респектабельними європейськими політиками і мільйонерами.

Так що революції, як майже всі на світі, бувають погані і хороші. А найкраще зовсім обійтися без них.

З найкращими побажаннями

Втім, України все сказане стосується лише частково. Вона, слава Богу, поки що живе не за відкритої диктатури, а значить, і про революцію в класичному сенсі слова не йдеться.

Основну ставку противники Віктора Януковича роблять на вибори, вуличні протести - підручний засіб. Тим, хто думає інакше, не завадить подумати ще раз.

Головне дожити до цих самих виборів, владі не намагатися закрутити гайки або підтасувати підсумки голосування, а опозиції злегка охолонути.

"Відповідальність за те, що сталося, лежить на Януковичі. Водночас насилля і підпали - це нікуди не годиться. Я з деяких пір нев'їздний в Україну, але дуже люблю цю країну і бажаю їй стати прикладом для Росії", - сказав мені днями російський політик Борис Нємцов.