Львів: між Європою і Росією, між демократією та авторитаризмом - Le Monde
Корреспондент.net,
29 січня 2014, 09:29
💬
2
👁
532
26-річний Ростух Пелех стверджує, що вже нічого не боїться. «Ми переможемо, це вже не надія, а впевненість», - вихваляючись, каже молодий українець. Все це відбувається на західній Україні в місті Львові, який широко відомий своїм націоналізмом і ненавистю до Росії.
З 22 січня Ростук сидить у будівлі регіональної адміністрації, рішуче налаштувавшись зробити свою країну «правовою державою». Вони із соратниками захопили будівлю «посеред білого дня» і «без насильства», щоб зробити Львів «другим Майданом», - пише Клер Гатінуа у французькій газеті Le Monde.
Ростук не виходить з будівлі вже майже тиждень, ледь спить, зрідка миється, але каже, що готовий взяти в руки зброю, якщо буде потрібно. «Перед нами стоїть вибір між двома цивілізаціями, між Європою і Росією. Між демократією і автократією», - упевнений його друг, адвокат Максим Самотій. Поруч з ними одягнений у традиційну сорочку і штани Мирослав підіймає вгору руку в націоналістському українському привітанні.
Під вікнами оточеної барикадами будівлі сотня студентів кричить: «Слава Україні!», «Разом назавжди!» Ростук посміхається, почувши ці слова. Його маленькій групі вдалося усунути призначеного президентом Віктором Януковичем губернатора Львова Олега Сала, який, на думку опозиціонерів, є провладним корупціонером.
«Вставай, Україно!»
Протестувальники на кшталт Ростука активізувалися за призовом Віталія Кличка, колишнього боксера, а нині одного з головних опозиціонерів. Деякі ледь встигли вийти з автобуса, в якому вони приїхали з Києва, куди вирушили підтримати активістів з Майдану. Всі вони гучно кричали «бандит» і обіцяли пустити губернатора на «сало». Кілька днів по тому Олег Сало залишив свою посаду.
З того моменту губернатор переховується, а будівля адміністрації перетворилася на генеральний штаб протестувальників.
Там сидять активісти в капюшонах і армійських штанях, а також прийшли підтримати їх прості люди. На статую першого президента країни, що стоїть біля входу, повісили український і європейський прапори. «Вставай, Україно!» свідчить напис на плакаті, що лежить біля її підніжжя. Коробка з написом «революційний податок» служить для збору пожертвувань. На першому поверсі дівчата роздають чай та бутерброди. Акушерка на ім'я Луна вирішила приєднатися до медсестер, які допомагають активістам.
Атмосферу можна було б навіть назвати невинною і розслабленою, якби тут і там червоно-чорні прапори Української повстанської армії не нагадували, що Львів - це центр не тільки протестів, а й ультранаціоналістів. На рахунку УПА багато безчинств і звірств, жертвами яких стали євреї та поляки під час Другої світової війни.
Громадянська війна біля дверей
Голова муніципальної ради і член ультранаціоналістичної партії «Свобода» Василь Паслюк стверджує, що не контролює ситуацію: «Це робить не "Свобода", а народ, громадянське суспільство». Ця людина зі старомодною зачіскою і патріотичним рінгтоном у мобільнику «на 100%» підтримує активістів, але побоюється можливих ексцесів. «Якщо уряд вирішить ввести комендантську годину, нас може чекати громадянська війна», - каже він. За його словами, жодному політику вже не під силу приборкати протестну хвилю.
«Усі партії програли», а «Європа нічого не робить». «Зараз люди готові боротися».
Битися? З ким? У Львові протестувальники нейтралізували армійські сили, які могли б підкоритися наказам Януковича. Деякі активісти ось вже кілька днів блокують казарми армії та спецпідрозділу «Беркут». Всі входи і виходи завалені шинами, мішками з льодом і дошками. Вдень і вночі протестувальники змінюють на чергуванні один одного до, після і під час роботи, кидаючи виклик морозам за допомогою жаровень, борщу і канапок (маленькі бутерброди з чорного хліба і сала).
Плакати віддають данину пам'яті «мучеників Майдану», в тому числі і місцевого уродженця Юрія Вербицького, якого забили до смерті. «Тату, де ти був, коли вони били і вбивали?» - свідчить напис трохи далі. За колючим дротом військові чистять сніг, не показуючи ні найменшого бажання втекти. «Здебільшого вони з нами» - говорить Павло, що чергує біля казарми.
***
У рубриці Огляд преси статті із закордонних ЗМІ про Україну публікуються без купюр і змін. Редакція не несе відповідальності за зміст цих матеріалів.