Корреспондент: Цінність купюр. За 100 років жодна з валют в Україні не перевершила царські рублі за довірою населення

100 років тому царський рубль перестали обмінювати на золото. З того часу в Україні змінився десяток валют, але жодна не користувалася настільки високою довірою народу, пише Дмитро Слинько у №5 журналу Корреспондент від 7 лютого 2014 року.

Як виглядали гроші 100 років тому, знають не тільки колекціонери і відвідувачі музеїв. Царські банкноти продаються на туристичних вулицях разом з матрьошками і вишиванками, ними прикрашають «атмосферні» ресторани і кафе.

Іноді зустрічаються купюри зі слідами мишачих зубів – отже, раритети лежали не в альбомах колекціонерів, а в простих сільських коморах. Навіщо селянам знадобилося десятиліттями зберігати гроші, що втратили цінність?

Особливо цінні папери

Відповідь проста: золото. Царські рублі були останньою валютою, яка реально обмінювалася на «мерзенний метал». Після грошової реформи прем'єр-міністра Сергія Вітте 1895-1897 років один паперовий рубль прирівняли до 1/15 імперіала. Імперіалом називали золоту монету, введену ще у XVIII столітті при Єлизаветі. Спочатку її номінал становив 10 руб., після реформи Вітте – 15 руб.

Таким чином, паперовий рубль «важив» 0,774 г чистого золота (насправді – металу 900-тої проби). Банкноти вільно обмінювалися на золоті монети з профілем Миколи II: імперіал (15 руб.), 2/3 імперіала (10 руб.) і напівімперіал (екзотичний номінал 7,5 руб.).

Самі банкноти, надруковані Експедицією заготовляння державних паперів (ЕЗДП), зовні відповідали своєму високому статусу. До розробки дизайну купюр, що друкувалися на початку XX століття, залучили найкращих фахівців того часу. Наприклад, художній директор ЕЗДП, латиш Ріхард Зариньш, три роки вивчав мистецтво гравюри та літографії в провідних майстернях Західної Європи. Великі банкноти за мистецтвом виконання перевершували художні гравюри.

Найзнаменитішою купюрою того часу була сторубльовка, яку в народі лагідно охрестили катеринкою за портрет Катерини II. Але справжнім шедевром стала банкнота номіналом 500 руб. з Петром I, прозвана петриком.

Миколаївська 500-ка вважається однією з найбільших купюр у світовій історії паперових грошей: в перерахунку на сучасні гроші її купівельна спроможність перевищувала $20 тисяч. Солідними були і габарити банкнот: 500-рубльовка розміром 273х127 мм за розміром перевищувала половину аркуша А4.

Точно порівняти вартість царських рублів з ​​нинішніми грошима дуже складно: співвідношення цін на різні товари 100 років тому сильно відрізнялося від нинішнього. Тому міфи про копійчані ціни 1913 року достовірні лише частково. 1 кг борошна коштував приблизно 15 коп., кіло яловичини – близько 35 коп., розливне пиво – до 10 коп. за 1 л.

А от яйця коштували дорого: десяток був 30 коп. Розкішшю були і поїздки на потязі: найдешевший, сидячий, квиток третього класу з Петербурга в Москву коштував 6,4 руб.

Найпоширеніша омана про ціни тих років – «корова за 3 руб ». Насправді хороша дійна корова коштувала близько 50 руб. і вище, а тягловий кінь міг потягнути і на сотню. Депутат держдуми тоді отримував платню 350 руб. на місяць, ну а для сільської бідноти такі суми були астрономічними. Не даремно в епоху колективізації селянина з парою коней автоматично зараховували до куркулів.

На українських землях на захід від Збруча розвивалися схожі процеси. У 1892 році в Австро-Угорщині запровадили нову грошову одиницю – крону. Вона «важила» 0,305 г золота, а банкноти з 1901-го вільно обмінювалися на золоті монети.

Австро-угорські банкноти були більш політкоректними, ніж царські рублі. Незважаючи на те, що в Російській імперії жили десятки народів, написи на рублях робилися винятково російською мовою. А гроші клаптикової імперії, як тоді називали Австро-Угорщину, рясніли написами на десяти мовах, включаючи українську (наприклад на 20-ці було написано Двайцять корон).

Але пріоритет все ж віддавався титульним націям: у кожної банкноти був австрійський і угорський бік, на яких були зображені жіночі обличчя з характерними для кожного народу рисами обличчя. По-різному називалася і розмінна монета: в австрійській частині металеві гроші іменували гелерами, в угорській – філерами.

Проїзд у львівському трамваї коштував 20 гелерів, за 80 гелерів можна було купити найдешевший квиток у львівську оперу.

Два аршини керенок

Усе закінчилося в 1914 році з початком Першої світової війни. Несучи колосальні воєнні витрати, уряд Російської імперії призупинив обмін паперових грошей на золоті монети. Результат не змусив себе чекати: протягом року практично всі монети з профілем Миколи II осіли на руках у підданих. До лютневої революції 1917-го купівельна спроможність паперового рубля впала вчетверо.

Грошей не вистачало, і Тимчасовий уряд, який прийшов до влади, ще активніше включив друкарський верстат: за півроку емісія склала понад 16 млрд руб. З'явилися і нові банкноти, які народ охрестив керенками за іменем міністра-голови Тимчасового уряду Олександра Керенського.

Були випущені мініатюрні двадцятки і сороковки, схожі на поштові марки, а також великі купюри 250 і 1.000 руб. Останні називали думками через зображення Таврійського палацу в Санкт-Петербурзі, де засідала державна дума.

Напис про обмін банкнот на золото за давньою звичкою зберегли, хоча в 1917-му він був відвертою брехнею. На великих купюрах красувалася свастика – до епохи нацизму вона була цілком мирним символом щастя і процвітання.

Втім, самі громадяни не асоціювали керенки з процвітанням, складаючи про них коломийки й уїдливі вірші. У вірші Ніч в окопі поета-футуриста Велимира Хлєбнікова є рядок: «Два аршина керенок брошу черноглазой». Два аршини – це майже півтора метра: тільки така стопка банкнот могла вважатися більш-менш солідною.

Тим часом влада в Україні перейшла до Центральної Ради. Вести в обіг власні банкноти Михайлу Грушевському і його соратникам довелося не тільки з міркувань престижу. У країні просто не вистачало грошей для обігу: царські монети зникли ще на початку Першої світової, а катеринки і петрики були приховані до кращих часів – тоді заможні громадяни ще вірили, що такі часи настануть.

19 грудня 1917 року Центральна Рада ухвалила тимчасовий закон про випуск державних кредитних білетів Української Народної Республіки. Паперові карбованці, відповідно до закону, повинні були «ходити нарівні із золотою монетою». Але таких монет , як і золотого фонду, у новоспеченої країни не було.

Першу купюру вартістю 100 руб. віддрукували в грудні 1917 року. Її автором був ректор Української академії мистецтв Георгій Нарбут. Художник, який прожив лише 34 роки, увійшов в історію України саме як творець дизайну банкнот і поштових марок.

Щоправда, перша чарка вийшла колом: якість друку сотенної купюри і захист від підробки були слабкими, а за жовто-коричневу кольорову гаму банкноту прозвали яєчнею з цибулею. Зате за політкоректністю Центральна Рада переплюнула навіть Австро-Угорщину: хоча в клаптиковій імперії жили мільйони євреїв, напису на ідиш на кронах не було – а на купюрі роботи Нарбута він був.

Потім з'явилася купюра 25 крб. і нарешті найбільш знакова – 50 крб. Полтинник був настільки сповнений символізму і патріотизму, що його зображення використовували навіть через півстоліття, під час боротьби за незалежність України. Селяни в національних костюмах з лопатою і серпом, традиційні народні візерунки, елементи українського бароко, «плетений» тризуб – все це було покликане зміцнити національний дух, а заразом викликати довіру до нової валюти.

З художньої точки зору купюра дійсно вийшла красивою. Але чи досягли емітенти своєї головної мети? Ось як відгукнувся про нові гроші їхній сучасник Михайло Булгаков у романі Біла гвардія: «Зелений гральний крап ... На крапі – селянин з обвислими вусами, озброєний лопатою, і селянка із серпом. На обороті, в овальній рамці, збільшені, червонуваті обличчя цього ж селянина і селянки. І тут черв'яками вуса вниз, по-українськи». Банкноти УНР зберігав герой роману на прізвисько Василиса, який, втім, не втрачав віру в царські гроші: у двох його схованках лежало 35 катеринок, 19 петриків і 50 золотих десяток.

Пересічні громадяни називали купюри лопатками, а фальшивомонетники підробляли, не боячись попередження За фальшування карається тюрмою. Паралельно Центральна Рада випускала і гривні: 1 грн. прирівнювалася до 2 крб. На банкнотах були ті самі патріотично-селянські мотиви авторства Нарбута. Цей же художник очолював Державну експедицію із заготівлі цінних паперів і за гетьмана Павла Скоропадського, який прийшов до влади в квітні 1918-го.

Гетьман повернув карбованець, віддрукувавши купюри вже нового, більш лаконічного дизайну. Але довіри це не додало: були й образливі прізвиська (раки, канарки), і підробки. Тим більше що в роки громадянської війни на захоплених білогвардійцями територіях ходили свої місцеві гроші, приміром рублі Командування збройних сил на Півдні Росії чи «розмінні білети міста Одеси».

Клуб мільярдерів

Грошей за комунізму бути не повинно. Але як обійтися без них, більшовики не придумали і тому в 1920-ті рублі іменували радянськими знаками. Нова влада готувалася до світової революції, про що не забула і під час розробки дизайну банкнот. Фраза Пролетарі всіх країн, єднайтеся! красувалася на основних європейських мовах, а також китайською та арабською. Але агітація знову-таки не спрацювала: божевільна інфляція з'їдала заощадження з блискавичною швидкістю.

Літератори того часу всіляко обігравали тему знецінення грошей. Герой вірша Володимира Маяковського, щоб купити коня, «сложил совзнаки в наибольшую из торб и пошел, взваливши торбу на горб». Але на базарі його чекало розчарування: поки селянин збирав гроші, «конь вздорожал миллиардов до сорока».

Провалилися і спроби підпільного мільйонера Олександра Корейка із Золотого теляти зберігати заощадження в доларах: «Розчавлений інфляцією, Корейко вирішив купувати валюту, але валюти в обігу не було, якщо не вважати фальшивих американських доларів». Доводилося знову використовувати царські монети: герой тих же Іллі Ільфа та Євгена Петрова отець Федір розраховувався золотими десятками з Варфоломієм Коробєйніковим за інформацію про заповітні 12 стільців.

Грошову вакханалію вдалося призупинити тільки в кінці 1922 року з введенням «твердої валюти» – червінців. Вони ходили поряд з радзнаками, причому більшовики обіцяли обмінювати банкноти на золото

Грошову вакханалію вдалося призупинити тільки в кінці 1922 року з введенням «твердої валюти» – червінців. Вони ходили поряд з радзнаками, причому більшовики обіцяли обмінювати банкноти на золото. І хоча обіцянку дали «авансом», прийом спрацював: зневажливих прізвиськ червонцям вже не давали – навпаки, розглядали їх як засіб накопичення і навіть відмовлялися заради них від золотих десяток.

Приміром, герої книги Республіка Шкід Янкель і Пантелєєв, які мріяли про кар'єру кінорежисерів, на свої заощадження купили у валютників два червінці за 80 млн руб. Емоціям вихованців дитбудинку не було меж: «Два заповітні білі папірці опинилися у них в руках ... Два червінці до слушного часу приховали добре і надійно».

У 1938 році вийшли нові радянські рублі із зображеннями шахтарів, селян і червоноармійців, але червінці залишалися в обігу. Ходили вони і за фашистів, поряд з рейхсмарками й окупаційними грошима Центрального емісійного банку в Рівному. З окупаційних банкнот дивилися щасливі українські діти, робітники, селяни та діячі науки – так нацисти рекламували нове життя, яке нібито чекає українців за їхньої влади.

З царем в голові

Післявоєнна грошова реформа запам’яталася насамперед дизайном банкнот: у 1947 році радянський керівник Йосип Сталін раптом вирішив повернутися до ... царських рублів. Причини називають різні, в тому числі і конспірологічну теорію про те, що червоний диктатор нібито вважав себе правонаступником династії Романових. Але найбільш вірогідною є «психологічна» версія: за останні півстоліття жодна валюта і близько не підійшла до царських грошей за рівнем довіри населення.

Подібність вражає: п’ятирубльова і п’ятикарбованцева купюри виглядають як близнюки, та й сотня 1947 року сильно нагадує катеринку з портретом вождя революції Володимира Леніна замість цариці. Повернулися і до царських розмірів: хоча у світовій практиці вже відмовлялися від гігантоманії, нова купюра на сто карбованців за розміром займала майже половину аркуша А4.

Ідею світової революції більше не просували, обмежившись написами мовами союзних республік. Певний час їх було 16, але після скасування Карело-Фінської РСР в 1956 році фінський напис прибрали.

Остаточно від гігантоманії та наочної агітації відмовилися лише в 1961-му. Нові купюри були лаконічними і маленькими: 1 крб. був на третину меншим за нинішню банкноту 1 грн. Купюри протрималися рекордні 30 років, але належної поваги так і не завоювали: у народі карбованець іменували дерев'яним.

Навіть нинішні гроші зберігають у собі пам'ять про царські рублі. За колірною гамою українські купюри 5 і 10 грн. подібні до миколаївських десяток і п'ятірок, а російську 500-рубльову купюру знову прикрашає Петро I. Самі раритетні банкноти часто зустрічаються у вільному продажу. Ось тільки золотий стандарт більше не діє: якщо паперову десятку можна купити за кілька доларів, то золотий імперіал з профілем Миколи II коштує $ 500-600.

***

Цей матеріал опубліковано в № 5 журналу Корреспондент від 7 лютого 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.