Корреспондент: Дитяче очікування. Україна почала виходити з демографічної кризи
Україна стоїть на порозі демографічного ренесансу. Коефіцієнт спаду населення за останнє десятиліття скоротився вдвічі, а бебі-бум із статистичної випадковості перетворився на тенденцію десятиліття, пише Максим Бутченко у №6 журналу Корреспондент від 14 лютого 2014 року.
Київська домогосподарка Надія Щукарева і її чоловік, менеджер автосалону, не планували численного потомства. Однак, щойно придбали квартиру за пільговим кредитом програми підтримки молодих сімей, вирішили обзавестися другою дитиною. А потім увійшли в азарт і народили ще й третю.
Спочатку, визнає Щукарева, процес поповнення сімейства цілком залежав від зростання його добробуту, а тепер для батьків це питання винятково духовного вдосконалення.
«Зараз ми абсолютно інші, більш відповідальні та свідомі», – констатує киянка.
Все більше щасливих мам і тат, які вигулюють цілі виводки малюків, зауважує останнім часом Щукарева на вулицях і в своєму оточенні. На її думку, троє дітей в українських сім'ях викликали подив ще сім-вісім років тому, але не сьогодні.
Україна повертається до демографічних стандартів першого року незалежності, коли на одного померлого громадянина припадав як мінімум один новонароджений. Економічні та політичні негаразди, що впали потім на плечі українців, знищили колишньої баланс. Так, за даними Держкомстату, у 2005 році в перерахунку на 1 тис. жителів народилося на 7,6 осіб менше, ніж померло.
Зате у 2013-му ця різниця скоротилася вдвічі, до –3,4. Причому в кількох областях країни навіть окреслився природний приріст населення – у Волинській (1,6), Закарпатській (3,3) і Рівненській (3,5).
Для порівняння: у Польщі, за даними Eurostat, коефіцієнт приросту теж негативний, але набагато менше –0,1, а у Франції та Італії він змінив знак на плюс, і народжуваність там випереджає смертність відповідно на 5,9 і 6,4 пункту.
Недавнє уповільнення швидкості природного спаду населення України відбулося відразу на обох фронтах – народжуваності і смертності. Якщо у 2005 році померли 780 тис. осіб, то у 2012-му – 663 тис. При цьому в ті самі роки на світ з'явилися відповідно 426 тис. і 520 тис. маленьких українців.
І це вже не випадковий бебі-бум, який періодично фіксує статистика, наголошують експерти, а тенденція, що чітко окреслилася.
«Хоча [в країні] поки що немає приросту населення, але можна говорити про пом'якшення демографічної кризи, хоча і не таке райдужне, як хотілося б», – упевнений Борис Кример, старший науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи.
Стабілізацію показників народжуваності експерти пов'язують з цілим комплексом причин. Серед них економічні – реалізація співвітчизниками народжень, відкладених у період економічної кризи кінця 1990-х, збільшення допомоги при народженні, а також зростання добробуту середнього класу за рахунок фактичних тіньових доходів.
Посприяли поліпшенню демографії і нові технології: жінки отримали можливість народжувати в більш зрілому віці, а поява в країні перинатальних центрів вплинула на рівень малюкової смертності.
Водночас і дорослі українці стали жити довше, чому сприяє їхнє прагнення до здорового способу життя, зауважують аналітики.
Український ренесанс
Сім'я київського програміста Сергія Сугоняка насилу вміщається за обіднім столом – у нього четверо дітей у віці від 4 до 11 років.
Сугоняко йде в ногу з часом, беручи демографічні висоти разом з іншими співвітчизниками. Він зауважив, що коли віддавав свого старшого сина в школу років п'ять тому, у його класі було лише сім осіб. А минулого року дочка пішла перший раз у перший клас, який налічував уже 35 малюків.
«Дітей не буває багато, – переконаний киянин. – Адже якщо правильно їх виховувати, то це інвестиції в майбутнє, які стосуються не тільки нас, а й суспільства, в якому дітям доведеться жити».
Фахівці Інституту демографії фіксують наближення України до європейських демографічних показників. Сьогодні сумарний коефіцієнт народжуваності, що визначає число народжень в середньому на одну жінку, дорівнює 1,5.
Ця цифра ідентична показникам Люксембургу, Швейцарії та Чехії, але нижча рівня Ірландії (2,1), Великобританії (1,8) і Швеції (1,7). Однак і ці цілком успішні країни не дотягують до стандарту: за умови низької смертності для простого заміщення поколінь цей коефіцієнт повинен бути на рівні 2,33.
Серед причин українського бебі-буму експерти називають зниження числа абортів. За даними дослідження, проведеного Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) у 2013 році, тільки 13% вагітностей в Україні закінчувалися абортом, тоді як у 2007-му їх було 25%.
За спостереженнями Щукаревої, співвітчизники із середнього класу, чиє фінансове становище в останні роки покращилося, стали замислюватися про те, як наповнити життя більш високим сенсом, ніж просто видобування коштів.
«У мене економічна освіта, і я могла розраховувати на кар'єру, але життя залишалося б марним, – міркує домогосподарка, яку всім необхідним забезпечує чоловік. – Саме це штовхає людей до того, щоб заводити дітей».
Так само міркують і жителі успішних країн Європи, де після 2003 року спостерігається стабільне зростання народжуваності, каже Кример.
Схожі з українськими і європейські чинники впливу на ситуацію. Наприклад, у ЄС у середині 2000-х ввели додаткову грошову допомогу для батьків новонароджених, встановили податок на бездітність і пільги для багатодітних сімей.
Сьогодні виплати на дитину у країнах Євросоюзу становлять у середньому 67% від середньомісячного доходу сім'ї і в сукупності коливаються від 3,6 тис. до 21,6 тис. євро. Для порівняння: грошова допомога на першу дитину в Україні дорівнює 30 тис. грн., або 2,7 тис. євро.
Додаткові обороти європейському бебі-буму надає масштабна імміграція в ЄС з країн третього світу, де прийнято обзаводитися багатодітним сімейством.
До слова, якщо подивитися на карту світу, яка ілюструє народжуваність, найбільш насиченим кольором там будуть виділені держави Африки. За даними ООН, у Конго, Гвінеї-Бісау та Ліберії на 1 тис. жителів припадає 49,6 новонароджених. А в Україні цей показник становить 11,1, що приблизно відповідає середньоєвропейському рівню.
Депопуляція в більшості країн Європи, як і в Україні, спостерігалася з початку 1980 років, однак тепер загальне скорочення населення сповільнилося, констатує Марія Мацепа, керівник відділу моніторингу та оцінки представництва ЮНІСЕФ.
Якщо на початку 2000-х країна щорічно втрачала внаслідок депопуляції в середньому 350 тис. осіб, то зараз спадання чисельності сповільнилося до 80-180 тис. на рік.
Це прямий результат і того, що українці взялися за своє здоров'я. За інформацією Київського міжнародного інституту соціології, 38,8% дорослих респондентів у 2013-му назвали власне самопочуття хорошим і дуже хорошим, що вдвічі перевищує показник 2001 року, коли такої думки дотримувалися 19%. Також відбулося скорочення частки тих, чиє здоров'я є поганим і дуже поганим, – з 31,4% до 17,7%.
Статистика Держстату рапортує і про збільшення середньої тривалості життя співвітчизників – з 68 років у 2005 році до 71 року у 2012-му.
Хірургу-практику і кандидату медичних наук Олександрі Шишкіній 93 роки, а секрет її довголіття – щоденний холодний душ, здорове харчування і рухливий спосіб життя, розповідає вона.
«Я пам'ятаю всі події – від дитинства до нинішніх часів, – хвалиться твердістю пам'яті Шишкіна. – Протягом усього життя намагалася залишатися доброю до всіх, і це, напевно, теж допомогло мені дожити до такого віку».
Довго і щасливо
Першим поштовхом до демографічного перелому стало радикальне примноження одноразової державної допомоги на народження дитини у 2005 році – з 684 до 8 тис. грн., і хоча до нинішнього моменту сума виплат зросла до 30 тис., на перший план каталізаторів народжуваності стали виходити інші фактори. Наприклад, і збільшення віку жінок, здатних народити дитину.
Ще п'ять років тому більша частина породіль потрапляли у вікову категорію 20-24 роки, а сьогодні їм 25-29 років. Це пов'язано не тільки зі зміною соціальних ролей жінок, наприклад прагненням відкласти появу дитини заради кар'єри, а й з появою медичних технологій, що дозволяють успішно народжувати і після 40.
За останні три роки в Україні відкрилося більше десятка добре устаткованих перинатальних центрів, призначених як для вагітних, так і для новонароджених. Вони являють собою синтез акушерства, гінекології та педіатрії.
«У цьому [об'єднанні спеціалізацій] уся сіль: акушер стежить за станом жінки, мікропедіатр – за малюком. Додати найсучасніше обладнання та своєчасну допомогу у разі ускладнення – отримаємо зниження дитячої та материнської смертності», – робить висновок Юрій Антипкін, директор Інститут педіатрії, акушерства та гінекології, підкріплюючи свої слова статистикою.
Якщо у 2005 році на 1 тис. живих дітей припадало десять померлих після пологів, то до 2013-го це число знизилося до 7,9 і стало значно ближче до середньоєвропейського показника – 6,9. Водночас материнська смертність лише за один минулий рік скоротилася на 21%.
На іншому кінці демографічних трансформацій різниця і зміни не такі помітні: у 2013 році в Україні померло 14,5 особи на 1 тис. населення – на дві менше, ніж у 2005-му. Це набагато вище, тобто гірше, показників європейських країн – наприклад Ісландії (6), Польщі (10) і Хорватії (12).
Експерти роблять висновок: у Європі демографічні показники поліпшуються переважно за рахунок життєстійкості людей похилого віку. Тривалість життя в країнах ЄС за останню третину століття зросла на п'ять років. Якщо європейці в середньому дотягують до 76 років, то українці – лише до 71.
Тим часом смертність чоловіків у віці 20-60 років в Україні перевищує аналогічний європейський показник у 2,7 разу, причому в 60% причина летального результату – серцево-судинні захворювання. Відразу за ними йдуть зовнішні причини передчасного відходу – нещасні випадки, ДТП і вбивства.
Тому потенціал для поліпшення демографії країна далеко не вичерпала, впевнений Кример. Як, втім, і європейські держави, уточнює він. Eurostat прогнозує до 2050 року збільшення середньої тривалості життя в ЄС, наприклад у Франції – до 89 років, в Італії – до 88,8, Бельгії – до 88,3.
«Україна також має суттєві резерви для збільшення тривалості життя, насамперед за рахунок зниження передчасної смертності серед населення, – резюмує експерт. – Це дає надію на зміни в майбутньому».
***
Цей матеріал опубліковано в № 6 журналу Корреспондент від 14 лютого 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.