Корреспондент: Кредитні істерії. Банкіри добре заробляли, спонсоруючи уряди країн під час війн, що породжувало підозри у фінансовій змові

Першу змову банкірів викрив ще Ісус Христос, однак це не врятувало світ від Ротшильдів і центробанків – головних фігурантів конспірологічної справи про «глобальний фінансовий злочин» проти людства, пише Дмитро Громов у №14 журналу Корреспондент від 11 квітня 2014 року.

«І ввійшов Ісус у храм Божий, і вигнав усіх продавців і покупців у храмі, і перекинув столи міняйлів [грошей]. І сказав їм: Написано – Дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників», – повідомляє про події двотисячолітньої давності Євангеліє від Матвія.

Це був єдиний випадок в земній біографії Христа, коли месія застосовував силу, стверджує американський публіцист Білл Стілл, автор документального фільму Господарі грошей, який описує одну з найстійкіших конспірологічних концепцій – теорію змови банкірів.

Далекими «предками» банкірів, відповідно до цієї теорії, були ті самі біблійні міняйли. Спочатку вони надавали вірянам невелику послугу – обмінювали гроші Римської імперії на монети в півшекеля, єдиний у вже підпорядкованій римлянам Юдеї грошовий знак, на якому не було зображення кесаря​​, а отже бажаній Богу.

Цими монетами оплачувався храмовий збір, але їх було надзвичайно мало, і незабаром міняйли підняли на них ціну і стали спекулювати.

«Отримавши монополію на гроші, міняйли почали робити фантастичні бариші, адже євреї були готові платити будь-яку ціну, що й стало для Ісуса порушенням святості божого дому», – зазначає Стілл.

Люди, які роблять гроші з грошей, у подальшій історії іменувалися по-різному – ювеліри, лихварі, нарешті, банкіри, поки не втілилися як велика сила в одній з конспірологічних теорій.

Уперше про світових змовників-банкірів заговорили в XVII столітті після появи в Європі впливової династії Ротшильд, яка за лічені роки стала фінансовим монополістом континенту і головним кредитором європейських урядів, інвестором військових конфліктів і революцій.

У конспірологічній свідомості вплив банкірів на хід історії оформився в процентну павутину світової змови з виникненням так званих центробанків, які керують фінансовими системами різних країн. Саме вони, що належать, за версією прихильників теорії, невеликому колу приватних осіб, стали вершителями доль людства. До числа таких установ вони відносять, наприклад, головну фінансову установу США – Федеральний резерв.

«Не будучи частиною уряду США, Федеральний резерв має більшу владу, ніж президент, конгрес і суди, разом узяті, – вважає американський економіст і публіцист Ларрі Бейтс. – Адже він визначає, якими мають бути платежі за машини кожної людини, за будинки, хто чи не матиме роботу. Це і є абсолютний контроль».

Спочатку був відсоток

Першою помітною реінкарнацією євангельських міняйл стали ювеліри середньовічної Англії. Подібно до нинішніх ломбардів, вони брали на зберігання коштовності і спочатку лише видавали тим, хто приносив заклад, розписки, які з часом перетворилися на паперові гроші.

Щоправда, скоро ювеліри зауважили, що далеко не всі їхні клієнти незабаром забирають свої цінності, і вирішили скористатися ситуацією. Вони стали виписувати асигнацій більше, ніж золота, яке лежало у них в заставі, і могли видавати ці незабезпечені гроші в кредит і стягувати за них відсоток.

«Так з'явилися банківські операції з частковим забезпеченням, тобто видача в кредит набагато більших грошей, ніж сума активів на депозиті», – порівнює минуле і сьогодення банківської сфери публіцист.

Приватні особи, які давали гроші в борг, могли контролювати їхню масу в обігу і спільно маніпулювати всією британською економікою.

До кінця XVI століття майже півстоліття безперервних воєн з Францією виснажили Великобританію. Уряду потрібні були чималі кредити, і він дозволив приватним фінансистам створити перший в історії центробанк, здатний забезпечити країну грошима.

Банк Англії своєю назвою вводив народ в оману, адже він не був державним, стверджують конспірологи. Інвестори цієї установи, чиї імена трималися в таємниці, повинні були вкласти в його акції 1,25 млн фунтів стерлінгів золотом, але обмежилися лише 750 тис. фунтів, і банк почав видавати в борг суми, не забезпечені капіталом.

«За це новий банк позичав політикам стільки грошей, скільки їм хотілося, за умови забезпечення боргу прямим оподаткуванням британських громадян, – каже Стілл. – У підсумку це призвело до несанкціонованого випуску не забезпеченої резервом національної валюти. Сумно, але сьогодні практично в кожній країні світу за незначним винятком є контрольований приватними особами центробанк, зразком для якого став Банк Англії».

Фінт Ватерлоо

У 1743 році, через півстоліття після заснування Банку Англії, на одній з вулиць німецького Франкфурта з'явилася ювелірна крамниця, над входом до якої висів щит із зображенням орла на червоному тлі.

Майстерня, що належала місцевому жителю Анхелю Мозесу Бауеру, незабаром стала відома як Червоний щит, або, у перекладі з німецької, Рот Шильд. З цього бренду і почалася знаменита династія – син Бауера Анхель Майер успадкував лавку і поміняв прізвище на Ротшильд.

«Позичати урядам і королям набагато вигідніше, ніж приватним особам, і справа не тільки в тому, що в цьому випадку кредити більше, а й у тому, що в цьому випадку вони забезпечені державними податками», – скаже Майер Ротшильд, вже ставши главою найбільш впливової банкірської сім'ї в Європі.

У нього було п'ятеро синів, і кожного з них він навчив свого ремесла, відправивши вести бізнес в головні фінансові центри Європи – Відень, Лондон, Неаполь і Париж. Найбільш успішним з них виявився Натан Ротшильд, який влаштувався в Британії. За 17 років перебування там і кредитування перших осіб держави він збільшив свій початковий капітал – 25 тис. фунтів – у 2,5 тис. разів.

До кінця століття Ротшильди перетворилися на найбільший банк Європи і найбагатшу сім'ю світу.

Згідно з однією з легенд про Натана Ротшильда, він отримав контроль над Банком Англії завдяки знаменитій битві біля Ватерлоо в 1815 році, коли Наполеон зазнав своєї остаточної поразки від армій європейських країн. До останнього моменту результат цієї битви не був очевидним, однак у Ротшильда був агент поблизу театру військових дій, і коли результат битви був уже вирішений, він на добу випередив британського кур'єра, який прямував до Лондона зі звісткою про перемогу Британії.

Ротшильд відразу прибув на фондову біржу Туманного Альбіону і, блефуючи, зайнявся продажем цінних паперів англійського фондового ринку, так начебто Англія зазнала поразки від Наполеона. Знаючи, що Ротшильд завжди володіє достовірною інформацією, за його прикладом пішли інші ділки ринку. Облігації англійського уряду пішли за безцінь, а знаменитий банкір їх таємно скупив.

Правда про Ватерлоо незабаром з'ясувалася, але в лічені години уродженець Франкфурта отримав контроль над першим і найбільшим в світі приватним центральним банком наймогутнішої держави того часу.

Гітлер з Уолл-стріт

Ротшильди і центробанки різних країн, які перебували під їхнім впливом, фінансували багато військових конфліктів і революцій незалежно від ідеології, стверджують дослідники теорій змови.

Так, Банк Америки позичив Наполеону $3 млн, за допомогою яких той швидко спорядив армію і почав захоплення Європи. Його супротивників фінансував Банк Англії, який надав кредити Пруссії, Австрії та Росії, які по вуха залізли в борги тільки для того, щоб зупинити французького імператора.

«Війна найкращий у світі генератор боргів, – наголошує Стілл. – Для перемоги у війні країна готова позичити будь-яку суму. Тому орієнтовному невдасі дадуть у борг рівно стільки, щоб підтримувати надію на перемогу, а ймовірному переможцю стільки, скільки необхідно для перемоги. Крім того, такі кредити зазвичай супроводжуються гарантією того, що переможець сплатить борги того, хто програв».

Під час Першої світової німецькі Ротшильди кредитували Німеччину, британська гілка сімейства – Англію, французька – Францію, стверджують конспірологи, а найбільший на той момент магнат Америки, Джи Пі Морган, теж підконтрольний Ротшильдам, займався військовими постачаннями для французів й англійців. Через шість місяців після початку війни його оборонні закупівлі нібито досягли $10 млн на день.

Але прибуток був не єдиною метою війни, вважають прихильники теорій змови. Спонукальним мотивом виступала також помста: банкіри-змовники не могли пробачити російській монархії фінансової підтримки президента США Авраама Лінкольна під час громадянської війни між Північчю і Півднем, а також того, що Росія залишалася останньою великою європейською державою, яка не створила у себе приватний центральний банк.

Тому через три роки після початку Першої світової цар в Росії був скинутий з трону і на його місце прийшла більшовицька диктатура, яку, згідно з конспірологами, знову-таки привели до влади західні фінансові ділки.

Проте вже через два десятиліття все ті самі банкіри «профінансують» прихід Адольфа Гітлера до влади в Німеччині і його війну проти СРСР. Згідно з припущенням американського дослідника теорій змови Ральфа Епперсона, фюрер нібито був далеким родичем Ротшильдів і, знаючи їхню величезну владу створювати або знищувати європейські уряди, хотів возз'єднатися зі своїм родом.

Цим експерт пояснює велику підтримку, отриману Гітлером від міжнародного банківського співтовариства, тісно переплетеного з родиною Ротшильд. Основним джерелом сили Гітлера, за Епперсоном, був хімічний картель IG Farben, який у свою чергу інвестувався Уолл-стріт.

«Без капіталів, наданих Уолл-стріт, не існувало б, перш за все, IG Farben і, майже напевно, Адольфа Гітлера і Другої світової війни», – стверджує Епперсон.

Люди-звірі

Незважаючи на її біблійні витоки, теорія змови банкірів найменше містить у собі релігійних чи містичних елементів, адже вона оперує суто політекономічними категоріями, нагадують експерти. Однак ця концепція завжди переплітається з іншими поширеними теоріями – найчастіше з антимасонською й антиіудейською, зводячи їх усі до захоплення планетарної економічної влади.

І все таки суто банківська теорія, на думку російського філософа Олександра Дугіна, виникла з початком капіталізму і появою грошей як самостійного важеля влади, який став переважати над релігійним і державним.

«Релігійні та правові норми [з початком епохи модерну] були зміщені на периферію суспільного життя, – наголошує Дугін. – При цьому не ринок, а банк, тобто відсотки, одержувані як зростання, перетворилися на основне джерело придбання капіталу, ставши дійсним контролером політичних і соціальних процесів».

Позикові здатності банків деколи перевищували їхній справжній капітал, наголошує філософ, і не зазнати банкрутства в такій ситуації вони здатні були тільки за рахунок внутрішньокорпоративної змови.

Лихварство і банківська справа могли бути справою життя тільки особливої ​​ідеологічної категорії людей, оскільки християнська доктрина, так само як і більшість інших релігій, категорично забороняли лихварство.

Дугін наводить погляди чилійського дипломата і літератора націонал-соціалістського спрямування Мігеля Серрано, який вважав учасників змови банкірів не просто аморальними людьми, а особливим типом істот, які в Старому завіті називалися шеддім – результатом мутації внаслідок шлюбів між людьми і тваринами.

Намагаючись боротися зі змовою банкірів, у кінці XIX століття Ватикан створив свій альтернативний католицький банк, застосовуючи проти ворога його ж кошти, але спроба закінчилася фіаско завдяки кампанії в пресі, організованій з метою дискредитації президента цього банку.

Історично успішними спробами прорвати залежність від світової мережі банкірів Дугін вважає короткочасні періоди існування Райхсбанка в Німеччині Гітлера і національного банку в Італії Беніто Муссоліні.

Таким чином, теорія змови лихварів завжди стояла за конкретними політичними процесами, а не залишилася абстрактним заняттям адептів конспірології.

Водночас американський політолог Деніел Пайпс знаходить у цій концепції масу швів, шитих білими нитками. Зокрема, він дорікає конспірологам у нерозбірливості під час використання аргументів.

«З одного боку, вони оголошують Гітлера незаконнонародженим нащадком Ротшильдів, а з іншого – називають маріонеткою Ротшильдів [британського прем'єра] Вінстона Черчілля, – міркує аналітик. – Протиріччя? Аж ніяк. Луїс Фаррахан [американський громадський діяч, лідер радикальної організації Нація ісламу], спираючись на вільну логіку конспірології, приходить до синтезу: Ротшильди забезпечували грошима обидві сторони конфлікту, оскільки їм було по суті все одно, хто переможе, а хто програє».

До речі, на підтвердження цієї концепції прихильники конспірології часто наводять висловлювання одного з Ротшильдів – Анхеля, глави франкфуртстського банку династії: «Дайте мені право випускати і контролювати гроші країни, і мені буде абсолютно все одно, хто видає закони».

Однак історія банкірської змови все ж пронизана ідеологічними симпатіями – вороги і друзі в ній переплітаються і змінюють один одного. Ті, хто здається ворогами, насправді друзі, озвучує Пайпс ще одну рису, притаманну всім теоріям змови, а не лише лихварській.

«Багато правих вважають, що [Карл] Маркс є не переконаним ворогом капіталізму, а його агентом і він не був щирим у своїх викриттях капіталістичної системи, – каже Пайпс. – Відомий історик Освальд Шпенглер пішов далі і запевняв, що західні банкіри заснували і контролюють комуністичний рух».

Американський релігійний і політичний діяч, телевізійний проповідник Пет Робертсон звинувачував банкірів Уолл-стріт в тому, що вони фінансували більшовизм, розраховуючи нав'язати потенційно багатому Радянському Союзу абсолютно збиткову і неефективну систему, яка поставила б його в залежність від цих самих банкірів.

На думку українського соціального психолога і письменника Олега Покальчука, таким чином легко пояснити економічну неспроможність і соціальної системи в цілому, й окремого етносу, і навіть індивідуума.

«Людина [створюючи або вірячи в теорію змови фінансистів] пояснює собі, чому у неї особисто немає грошей, – пояснює Покальчук. – Як СРСР пояснював свої економічні труднощі? Жадібні банкіри смокчуть гроші з усього світу – і зображувався товстий чоловік у циліндрі, який сидить на мішку зі знаком долара. А не тим, що у нас Держплан – це страшна руйнівна сила і ми нічого не вміємо робити, крім атомної бомби».

Проти приватного центробанку виступали один з батьків-засновників США, Бенджамін Франклін, чий портрет зображено на стодоларовій купюрі, а також президенти Ендрю Джексон і Лінкольн.

«Влада грошей полює за нашим народом під час миру і плете проти нього змови, коли йде війна. Вона більш деспотична, ніж монархія, більш нахабна, ніж автократія і більш егоїстична, ніж бюрократія», – писав Лінкольн у листі своєму другові в 1864 році.

Якби в наступному, 1865 році, 16-й президент США не був убитий, він напевно знищив би грошову монополію національних банків, здобуту ними під час війни між Північчю і Півднем, передбачає Стілл. І якщо історія не терпить умовного способу, теорія змови цілком її виносить, впевнений американський дослідник.

«Теоретично, якщо ти купиш лотерейний квиток, то ти можеш виграти приз. Поки ти квиток не купив, твій виграш теоретичний, – наводить паралель Стілл. – Якщо немає доказів, то це тільки теорія. Щойно у тебе з'являється хоч один доказ, хоч найсмішніший та ідіотський, теорія вже не теорія – це вже можливість. І чим більше доказів у тебе буде, тим більш ймовірною є змова».

***

Цей матеріал опубліковано в № 14 журналу Корреспондент від 11 квітня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.