“Ненародна армія”: як Донбас зустрічає військових

Антитерористична операція, оголошена українським урядом на Сході, почала гальмувати через спротив місцевих мешканців.

Коли я побачив, що в мій бік летить якийсь предмет, я щодуху рвонув далі по полю. Предмет виявися не гранатою або ж іншим вибуховим пристроєм. Це був автоматний магазин, який один з проросійських активістів вирвав зі зброї українського десантника під час сутички.

Солдат вибіг з натовпу, підібрав магазин і потім рушив наздоганяти свою колонну броньованої техніки. Цього разу негативно налаштованим щодо дій української армії мешканцям Краматорська не вдалося зупинити рух бронетехніки з десантниками на борту.

Антитерористична операція, оголошена українським урядом проти груп, що захоплюють в Донецькій та Луганській областях адмінбудівлі, почала гальмувати через спротив місцевих мешканців.

Важко сказати, скільки людей виступає проти армії і готові блокувати військові колони, споруджувати барикади, чергувати на блокпостах, перевіряючи документи в пошуках "агентів" "Правого сектору".

Іншу частину населення з іншими думками українські військові не бачать.

Гнівні критичні випади на адресу військових, які чутно з західних областей від небайдужих до долі України, спонукають військових до активніших дій.

Але противник у цій боротьбі – це навіть не місцеве населення загалом. А те, як вони сприймають дії офіційного Києва.

"Це наші хлопці, вони просто виконують накази. Але самопроголошені керівники в Києві зіштовхують їх з нами, з народом!"- вигукував один з активістів, груди якого прикрашала георгіївська стрічка. Це було вже тоді, коли колонна техніки остаточно застрягла перед живими кордонами в околицях Краматорська.

"Я просто хочу зберегти свою країну від Луганська до Карпат", - заледве стримуючи сльози від образи відповідав один з бійців-десантників.

Близько десяти машин застрягли в натовпі з кількох сотень людей.

Старенькі бойові машини десанту, які служили ще за часів СРСР, справно рухалися на пальному, яке залив у місці дислокації на Дніпропетровщині один з українських олігархів.

Але тепер вояки, більшість з яких чесно прийшли за повістками з військкоматів на пункти мобілізації, не знали, що робити.

Вони сиділи на спекотному сонці в брудній від пилу уніформі, слухаючи сотні агітаторів, які закликали їх не підкорятися Києву, почути народ Донбасу, не діяти в інтересах США та Європи, а придивитися до Росії.

Військові не могли рухатися, а лише чекали, що буде далі. Ось один з активістів спробував зірвати з БМД український прапор. Вояки посхоплювалися з броні, взялися за автомати. Одразу до агресивного активіста підбіг "добрий" і почав гучно вигукувати про те, що "не треба чіпляти солдатів", що вони мають виконувати накази, але вони ще колись зрозуміють – йти проти народу не можна.

Над головами цивільних і військових час від часу грізно пролітали на малій висоті вертольоти і літаки. Але на учасників блокування це не діяло, тому що вони бачили, що військові не хочуть стріляти в них чи давити гусеницями.

Цей підрозділ після багатогодинного протистояння безславно покинув ту ділянку біля залізничного переїзду. Солдати віддали затвори від автоматів і після цього рушили.

В Краматорську того ж дня проросійські активісти захопили ще п'ять одиниць бронетехніки. Під російськими прапорами їх перегнали аж до Слов’янська. Однак інформація про те, що українські військові перейшли на бік сил проголошеної Донецької республіки, виявилась неправдою.

Військові сиділи з похмурим виглядом за стінами захопленого проросійськими силами самооборони виконкому. А на їхній техніці з іншого боку будівлі для місцевих мешканців позували ті, кого пов’язують з російськими спецслужбами.

"Молодці, добре, що перейшли на бік народу!" – радісно поділився своїми враженнями один з мешканців, що стояв поруч і дивився на мирну картину. Люди в чистенькому камуфляжі, з сучасною зброєю і георгіївськими стрічками посміхались крізь прорізи в балаклавах.

Ті, кого українська влада називає сепаратистами, діють злагоджено і рішуче. Хто координує дії всіх цих загонів і дає інструкції, сказати важко. Але учасники самооборони в Слов’янську пильно слідкують за тим, що знімають журналісти. Змушують видаляти відео чи фото тих об’єктів, які вважають важливими.

На шляху до міста встановлено декілька ліній блокпостів. На кожному перевіряють документи. Російським журналістам тут працюється найкраще. Їх називають своїми. Іноземці теж можуть потрапити до Слов’янська, перетвореного на оплот воєнізованих загонів, що продовжують нападати на адміністративні будівлі на Донеччині.

Українських журналістів не люблять і не пускають на територію, підконтрольну повстанцям.

В Криму теж спочатку лунали заклики провести референдум про незалежність у складі України, потім формулювання в бюлетенях різко змінились. І от російська влада вже вважає Крим частиною федерації.

На Донбасі люди, які виступають проти українського уряду, теж обіцяють лише домагатися більших прав для регіону. Але російських прапорів там стає дедалі більше, зростає й армія агітаторів, які повторюють з десяток стандартних фраз про "фашистів" у Києві і необхідність "федерального устрою України".

На зворотньому шляху з Слов’янська побачив, як на трасі три українських БМД з десантниками мчали вперед, щоб не потрапити в пастку блокувальників, які гнались за ними на десятках машин. БМД звернули біля знаку Краматорськ у поле.

Пролунала попереджувальна автоматна черга.

Куди поїхали ці військові і скільки ще їм вдалося уникати блокування, невідомо. А вночі вже в Маріуполі пролунали нові постріли і з’явились повідомлення про вбитих. Цього разу силовики вдались до зброї і відбили наступ формувань з георгіївськими стрічками.