Донецький майдан: в очікуванні провокаторів та штурмів

BBC Україна, 22 квітня 2014, 08:26

💬 0

👁 32

Самопроголошеній "Донецькій народній республіці" на сході України днями виповнилося два тижні.

Барикади з покришок стали органічною частиною площі біля захопленої проросійськими активістами будівлі Донецької ОДА. Деякі з них кажуть, що стоятимуть на цьому майдані "до кінця". Інші люди підходять до барикад аби сфотографуватися.

Де революція?

Проїжджаю біля Донецької ОДА в тролейбусі. Будівля оточена кількома рядами барикад з колючого дроту і, звичайно, покришок. Серед тиші в салоні лунає чоловічий голос: "А найбільше піднявся на революції шиномонтаж". З жарту ніхто не сміється, але й дорікати чоловікові ніхто не збирається.

Ставлення до протесту у місцевих загалом спокійне – не більше і не менше.

На вулицях можна побачити білборди з написами на кшталт "Донбас – серце України" - російською мовою. У барах спортивного виду молодики обговорюють перспективи "Шахтаря" стати чемпіоном України – про відділення у футбольному сенсі ніхто й не думає. Під’юджують один одного вигуками: "Ти що, Правий сектор?" і голосно регочуть зі свого жарту.

Без ексцесів

Навіть на самій площі біля ОДА настрій у людей досить миролюбний – принаймні перед першою лінією барикад.

На тлі звалених в купу покришок фотографуються місцеві та гості міста. Діти намагаються залізти на барикаду якнайвище. Батьки покрикують, аби вони не долізли до колючого дроту.

Сивий чоловік у синій куртці роздає листівки з закликом виходити на народну революцію і "очистити наш край від олігархів, прибічників хунти і знахабнілих чиновників". Намагається кожному "клієнтові" втиснути по кілька штук: "Розклеюйте у себе по під’їздах".

Публіка – в основному літнього віку, хоча трапляються і молодші учасники "постійно діючого мітингу". Всі – небайдужі до долі краю, однак у всіх приблизно одна й та сама точка зору на політичний процес, тому дискусії між ними просто не виходить. Всі по черзі вислуховують одне одного, а потім гаряче підтримують слушні думки.

Міліція неподалік підтверджує: жодних ексцесів на площі біля ОДА вони не фіксують. "Тут же на Донбасі все: українці, росіяни, татари, білоруси. Так і говорили – одне слово тою мовою, два – іншою. От і дали б людям говорити, як хочуть. Але ж ні: кажуть, розмовляйте однією мовою. Тому все і почалось", - голосно говорить рудоволоса жінка двом своїм подругам. Ті погоджуються.

Плакатів, листівок і навіть целофанових пакетів з лозунгами на барикадах дуже багато – можливо, навіть більше ніж людей на площі. Тематика – найрізноманітніша. Спрямовані агітки проти Європи і США, проти "київської хунти" і фашизму, проти Тимошенко і Турчинова з Яценюком, проти "брехливих українських ЗМІ" і просто провокаторів. Листівки, розклеєні то тут, то там, повідомляють: всі спіймані провокатори будуть примусово залучені до прибирання туалетів.

За барикадами

"Провокатори? Трапляються. Тому ми і не з пустими руками", - мій співрозмовник представляється "Серьогою". У нього зіпсовані зуби, в руках тримає ніжку від столу. Від нього залежить, чи пройду я за лінію барикад. У деяких його колег в руках – металеві труби, у інших – за поясом нагайки.

"Вони приїжджали вночі. Кидали коктейлі Молотова. Кількох наші хлопці зловили. Виявилося, що вони з західної України", - сам Сергій з Харківщини. Він простодушно повідомляє мені, що тут зібралися люди звідусюди – і з Донеччини, і з Одеси, "і з Росії приїхали нам допомогти".

"І що ви з цими провокаторами зробили?", - питаю. Він на пару секунд замислюється.

"Попрацювали з ними і відпустили", - каже не дуже впевнено.

"Тепер от штурму чекаємо", - продовжує вже певніше.

Між першим і другим кільцем барикад стоять або сидять на імпровізованих лавочках кілька сотень людей. В основному літніх.

"Воістину воскрес! - голосно кричить в телефон дід у парадному піджаку. – Ти краще мені перемоги побажай! А ти думаєш, де я зараз знаходжусь?"

З динаміків на сцені, котру встановили біля дверей ОДА лунає пісня з приспівом "Мы - русские, мы – русские. Покаемся - поднимемся с колен". Щоб тебе розчув сусід, потрібно говорити досить голосно.

"Мені головне – до референдуму дожити. Бо проклятий варикоз!", - жаліється дідок у кепці з георгіївською стрічкою старшим жінці і чоловікові з такими самими ленточками. Ті сміються: від такого, мовляв, не помирають.До намету, в якому нарізають бутерброди і готують чай, шкандибає згорблена бабуся. У прозорому пакетику вона несе паску – явно спечену власноруч - і кілька крашанок. Доходить до намету зі сльозами на очах віддає дівчатам.

Дари протестувальникам приносять і цілі родини. Чоловік, жінка і дівчинка віддають охороні будівлі пакет спреїв для носа і якихось пігулок

Листівки, розвішані на стінах ОДА, закликають не брати жодних ліків з рук "так званих медиків-провокаторів, які виконують завдання київської хунти зі знищення нашого народу". Проте у цієї сім’ї медикаменти приймають.

"За свободу стою"

Друга лінія оборони донецького Майдану укріплена солідніше. Тутешні охоронці – виключно в масках, які скидають, хіба щоб запалити.

До посту на вході за барикади підходить літній чоловік: "Я з преси. Розкажіть мені, за що ви тут взагалі стоїте". Один з вартових, спантеличений несподіваним питанням, відказує: "Я – за свободу стою".

Його товариш перериває і вказує пальцем за периметр: "Он наш старший, спитайте у нього". І, після того, як чолов’яга "з преси" відходить, насідає на колегу: "А ти не розумничай!" Той лається і каже: "Думаєш, я не можу розказати, чого я стою?"

Хоча насправді дати відповідь на це питання можуть далеко не всі. "Ми хочемо, щоб нас почули", - це перша і головна мотивація тих, що стоять на площі. У якості панацеї багато з них сприймають референдум, котрий президія "Донецької народної республіки" обіцяє провести ще перед 11 травня.

Ініціаторів не лякає ані відсутність необхідної законодавчої бази для проведення плебісциту, ані можливе блокування Центрвиборчкомом доступу до реєстру виборців, ані навіть те, що до останнього часу не було достеменно відомо, з якого саме питання відбудеться референдум.

Так чи ні

Лише у понеділок один з лідерів активістів, що зайняли ОДА, Денис Пушилін, заявив, що ініціатори референдуму сформулювали це питання.

"Суверенітет Донецької народної республіки: так чи ні?" - каже він зі сцени мітингу. Розглядалося шість варіантів питань, проте, "аби не заплутувати людей похилого віку", вирішили зупинитися саме на цьому формулюванні. У понеділок його має затвердити президія республіки.

"Це - шлях, який пройшли Росія і Україна після розпаду Радянського Союзу", - каже пан Пушилін. І додає: якщо відповідь на питання референдуму буде ствердною, "Донецька республіка" зможе, наприклад, вступати у федеративні чи конфедеративні відносини з будь-якою іншою країною.Коли пан Пушилін розповідає про стрілянину під Слов’янськом, загалом переповідаючи ту саму версію подій, що й російські ЗМІ, площа слухає його мовчки.

"Правий сектор" і озброєні бойовики з Національної гвардії, яку тут вважають незаконним формуванням, - уособлення зла для тутешніх, і "здаватися їм" тут ніхто не збирається.

"Путін, не дай їм вбити нас", - цей плакат зустрічається на барикадах одразу кілька разів. Чомусь англійською мовою.

Невдовзі після виступу пана Пушиліна з екрану, встановленого на площі, починають транслювати випуск вечірній випуск новин на одному з російських телеканалів. Площа затихає. Перші 20 хвилин випуску присвячені подіям в Криму та на сході України.

Після того, як диктор каже: "А тепер до подій у нас в країні", дідусь поруч зі мною голосно зітхає і встає з парапету. "Ну, здається, сьогодні штурму не буде", - каже він сам до себе і йде до виходу за периметр барикад з почуттям виконаного обов’язку.