Корреспондент: Закадровий військовий. Інтерв’ю з Анатолієм Гриценком

Лідер партії Громадянська позиція й екс-міністр оборони Анатолій Гриценко розповів Корреспонденту, як впоратися із сепаратистами і як перезавантажити владу. Інтерв’ю, яке взяла Євгенія Вецько, опубліковане у №16 видання від 25 квітня 2014 року.

У кабінеті Анатолія Гриценка тісно. Пахне сигаретним димом. Він – затятий курець, але не любить, коли його фотографують із сигаретою. Зустріч Корреспонденту політик призначив між ранковим і вечірнім засіданнями Верховної Ради.

«До перерви не працювали і після не будуть», – нарікає Гриценко.

Він буває різким в оцінках. Тому навіть колеги по вчорашній опозиції іноді називають Гриценка п'ятою колоною. До повалення президента Віктора Януковича він був одним з найактивніших борців з режимом, але зараз не може похвалитися теплими стосунками з нинішнім керівництвом країни.

У Гриценка про все є особиста думка – чи то вишиванки в парламенті, чи то майбутнє Майдану. Він стверджує, що сам веде свої сторінки у Facebook і Twitter, завжди відповідає на телефонні дзвінки – прямий номер Гриценка є на партійному сайті. Природно, ідеї з вирішення конфлікту в Східній Україні у політика теж є.

- Чи вдасться утримати регіон?

- Ситуацію можна стабілізувати досить швидко, якщо правильно її оцінити і діяти послідовно. Якщо люди виходять на акції протесту і вимагають: від Росії – відвести війська від українського кордону, а від української влади – щоб вона не крала, щоб повноваження і ресурси були передані місцевому самоврядуванню, щоб велася боротьба з корупцією, то я за. Я впевнений, ці вимоги підтримають усі 45 млн громадян в усіх регіонах. Це дістало всіх. У такому випадку потрібно чути і задовольняти вимоги людей.

Але на сході діють російські диверсанти, чому вже є документальне підтвердження. Вони захоплюють наші державні установи, втоптують у бруд і спалюють прапор України, вимагають приєднання до Росії, вимагають подрібнити Україну на федеральні землі. Ці мерзотники виставляють поперед себе жінок і дітей. Це злочинці, і їм потрібно виставити ультиматум – скласти зброю. Якщо відмовляться – знешкодити. Ось два напрями дій. З одного боку є громадяни, яких потрібно чути, а з іншого – злочинці, яких треба знешкодити.

- Тобто мирним шляхом ситуацію навряд чи вдасться врегулювати?

- Зі сходом не потрібно загравати, особливо з вождями сходу. Там є багато царьків, які до останнього дня режиму Януковича крали і щодня порушували закон. Зараз вони хочуть знайти собі тепле місце в донецькому парламенті чи луганському уряді, насправді підігруючи іншій державі. Замість того щоб відповідати перед законом. Я переконаний, що на сході є три ключових гравці, які впливають на ситуацію.

Перший – це [президент РФ] Володимир Путін. Він не приховує своїх намірів, дестабілізує ситуацію з метою невизнання легітимної влади в Києві, зриву виборів і нав'язування федералізації.

Рінат Ахметов. Людина, у якої сотні тисяч робітників на Донбасі і понад 30% рейтингу особистої підтримки. Колишній друг, бізнес-партнер Януковича, який брав участь у кадровому наповненні силових структур. До цього часу його позиція не була чіткою. Військову агресію Росії Ахметов ще жодного разу не назвав військовою агресією. Але якщо він хоче залишатися громадянином України, вести бізнес в Україні, він повинен забезпечити всіма можливими способами, щоб над кожною держструктурою висів український прапор.

Юлія Тимошенко. Вона очолює партію влади. Всі ключові посади – прем'єр, спікер – члени її партії. І вона повинна змусити своїх однопартійців діяти ефективно, замість того щоб повторювати мантру «стояти», «не провокувати», а потім діяти тільки «по хвостах», втрачаючи і відступаючи. Путін як гравець діє, решта – не діють.

- Влада, на ваш погляд, діє недостатньо жорстко?

- Вона в принципі не діє. Тому що дії ефективні тоді, коли вони скеровані на запобігання, на недопущення конфлікту. Можна було ще в перші дні ескалації конфлікту в Криму зупинити його. І Крим був би українським. Зараз він за фактом російський. Тому, коли деякі кандидати в президенти кажуть: «Ми підемо і відвоюємо Крим», я хочу їх застерегти. Треба було діяти раніше.

Зараз військова операція – це величезні втрати з обох сторін без перспективи на успіх. Потрібно припинити такі заклики. Крим визначить по-іншому свою долю, але, на мій погляд, це станеться вже після Путіна. І тоді це можна буде зробити мирно і спокійно. Я проти того, щоб іти війною і забирати Крим.

- Чи є зараз необхідність вводити надзвичайний стан?

- У країні – ні. Зараз, бачачи, що за локальними повстаннями стоїть Росія, потрібно сконцентрувати сили і засоби на кількох райцентрах. І швидко забезпечити там спокій. Тоді там відчують силу Києва. А на сході поважають силу. Але, повторюю, силу застосовувати до тих, хто відноситься до категорії злочинців.

- Зараз часто говорять про неготовність української армії до оборони, про те, що 22 роки вона цілеспрямовано знищувалася. Це камінь й у ваш город як екс-міністра оборони.

- Я був міністром в трьох урядах – Тимошенко, [Юрія] Єханурова і Януковича. Жоден з трьох прем'єрів жодного разу не спитав, що у нас з армією, який рівень боєздатності. Тому, коли нинішнє керівництво щось там говорить про армію, потрібно мати елементарне уявлення про неї. Неприпустимо, коли головнокомандувач, який повинен швидко приймати рішення, не розбирається в цих питаннях.

За час незалежності України було більше десяти міністрів оборони. Я можу відзвітувати за свій період. Уже в цей час ми розглядали Росію як можливого противника. І чіткий сценарій розглядали. Це було закладено в формуляри всіх бойових частин за підписом начальника Генштабу. Бойова підготовка у мене була пріоритетом номер один.

- Як ви оцінюєте створення Національної гвардії?

- Національна гвардія як порив, як бажання посилити оборонний потенціал - це добре. Але, мені здається, було помилкою, що її підпорядкували міністру внутрішніх справ. Зараз за штатом приблизно 715 тис. осіб мають право носити форму і зброю. З них тільки 25% – це армія, яка має захищати народ і країну від зовнішнього ворога. Що роблять інші? Це сили внутрішньої безпеки, що захищають владу від народу. Така диспропорція відбивається і в рівні фінансування. Ми бачили на Майдані повністю екіпірований Беркут і в якому вигляді приїжджають на навчання солдати Збройних сил. Їм люди есемесками, їжею допомагають. Це потрібно виправити. Таким чином, Національна гвардія має майбутнє, але вона повинна бути підпорядкована Міноборони, а не МВС.

- Вам не пропонували після перемоги Майдану повернутися на посаду міністра оборони?

- Ні. І не запропонують. Тому що вони мене бояться не менше Путіна. Я скажу правду в очі і не дозволю красти.

- Чи може в найближчому майбутньому статися довгоочікуване перезавантаження влади?

- Для повного перезавантаження влади потрібно провести не тільки дострокові президентські, а й дострокові парламентські і дострокові місцеві вибори. Тоді у людей з'явиться шанс перезавантажити владу. Сама влада себе не перезавантажила і не збирається.

- На хвилі Майдану невідомі вчора люди зробили політичну кар'єру. Ваш син – один з активістів Автомайдану. Він теж збирається в політику?

- Зараз вони сформували команду і підуть на вибори в Києві. Й Олексій Гриценко очолить партійний список. А з приводу призначень ... Таке відчуття, що з кількома вихідцями з Майдану розплатилися, щоб вони мовчали. Їх призначили на посади ритуально. Припустимо, Тетяна Чорновол. Її призначили головою Національного антикорупційного бюро, якого не існує в природі. Як працювати людині? Єгор Соболєв – глава Люстраційного комітету, якого також не існує в природі. Андрія Парубія призначили на посаду, до якої він об'єктивно не готовий. Дмитро Булатов – точно так само.

- Майбутньому президенту дістанеться країна, що перебуває в переддефолтному стані. У вас є конкретний план з виведення її з економічної кризи?

- Є програма нашої партії, де все розписано. Зараз не час для довгих розмов.

- Хоча б базові принципи.

- Не можна з ранку проводити реформи, а після обіду красти. Не можна, щоб до підприємця приходили щодня і говорили «дай». Курс гривні має бути передбачуваний. Щоб митницю перетинали як риску на карті, а не платили $ 50-60 тис. хабара. На посту президента я не підпишу жодного закону, якщо він буде спрямований не на конкуренцію, а на монополію. Монополії вбивають все. І в цьому сенсі журналістам дуже важливо розібратися, хто з олігархів за ким стоїть. Тому що це наступні зобов'язання перед спонсорами. У мене немає приватного бізнесу, офшорних компаній. Я вільний у прийнятті рішень.

- Звідки тоді кошти для виборчої кампанії?

- Кошти мені перераховують люди. На моєму сайті є їхні прізвища. Іноді приходять гроші від людей, яких я не знаю. Напевно, це ті, хто поділяє мої погляди. На моєму сайті є інформація, куди йдуть гроші. Повний звіт. Гроші на старт – ті 2,5 млн грн., які потрібні для реєстрації, – мені дали підприємці. Це Олег Канівець, Ігор Пукшин, Євген Дудка, Олексій Гаврилов. Але ключове – ніхто з них мене не поставив в якісь рамки і не висував умови, кадрові або політичні.

- Ви спілкувалися з Тимошенко після звільнення?

- Коли вона лікувалася в Німеччині, вона просила про зустріч. Через годину після її повернення в Україну ми побачилися і поговорили. З того часу не спілкувалися, і не думаю, що найближчим часом побачимося. Я тоді їй сказав, що її команда здала Крим та далі діє нерішуче, що їх потрібно усунути. Вона взяла паузу подумати, а потім в телеефірі заявила, що всі діяли правильно та професійно і кадрові перестановки не на часі.

- Ви не шкодуєте, що перед парламентськими виборами у 2012 році ввійшли до Об'єднаної опозиції?

- Такі думки виникають. Більше таких рішень я не прийматиму.

***

Цей матеріал опубліковано в №16 журналу Корреспондент від 25 квітня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.