Костянтинівка: нова точка на "східному фронті"
Костянтинівку захопили мало не останньою: через два тижні після того, як у Слов’янську з’явилися озброєні люди в камуфляжі, вони дісталися і сюди.
Костянтинівку захопили мало не останньою: через два тижні після того, як у Слов’янську з'явилися озброєні люди в камуфляжі, вони дісталися і сюди.
Навіть український прапор тут висів за місцевими мірками довго – аж до 16 квітня. Розташована за 60 км від Донецька, Костянтинівка колись була потужним промисловим радянським містом, а нині перетворилася на депресивну провінцію.
Втім, про неспокій на Сході свідчив блокпост, що з'явився на трасі, яка веде до Донецька, графіті по всьому місту на кшталт "Потворимо подвиг дідів" з прапором "ДНР" та політичні мітинги біля міськради і пам’ятника Леніну.
Хоча прапор неіснуючої "Донецької народної республіки" над міською радою та міськвиконкомом (а це – одна будівля) з'явився в середині квітня, міська влада продовжувала працювати. Пройти до приміщення виконкому аж до його захоплення можна було без жодних проблем: охоронець на вході навіть не цікавився, куди йдуть відвідувачі.
Над районною радою український прапор майорів аж до 25 квітня, коли рішенням ради його замінили на інший. На цьому стягу немає звичного гербу та напису "ДНР", він радше схожий на російський з перефарбованою у чорний білою смугою.
"Ми діємо так, як ми можемо діяти в тих обставинах, в яких ми зараз перебуваємо", - так описував політику міської влади незадовго до захоплення міськради її секретар Юрій Розумний.
Підтримка миру
"Я не хочу образити ні одну, ні іншу сторону. Наше завдання – підтримати мир і спокій в місті, і забезпечити реалізацію (прав – Ред.) всіх категорій громадян на вільне волевиявлення", - казав він і додавав, поглядаючи на національний прапор на своєму столі, що встановлення стягу ДНР відбувалася не за ініціативою міської влади.
"Він там висить у зв’язку з тим, що є в нас активісти, які, висловлюючи волю певної частини населення, вважають, що так має бути, - пояснював представник місцевої влади. – Щоб не розпалювати конфронтацію і до результатів можливого референдуму, ми спроб заміни його не здійснюємо".
Саме така гнучка політика міської влади, спрямована на згладжування і примирення, і призвела до того, що довгий час Костянтинівку не намагалися "захопити", переконана засновник місцевої газети "Провінція" Галина Разпутько. Офіс газети розташований просто за міськрадою: двері "прикрашені" написом "Геть!", а трохи раніше тут стерли "Прийом у "Правий сектор".
Далеко не всі мешканці міста підтримують проукраїнську позицію газети, і минулого тижня в її офіс вночі жбурнули двома коктейлями Молотова. Масштабної пожежі вдалося уникнути тільки тому, що вогнем пошкодило трубу опалення, а вода з неї загасила коктейль. В редакції кажуть, що місцеві "сепаратисти" від нападу відхрещуються.
"З ними не сперечаються", - каже Галина Разпутько про відносини міської влади та активістів. "Чого ж захоплювати виконком, якщо виконком їм виділив кімнату і пустив?" - запитує вона, розповідаючи, як активісти, не зустрічаючи опору, облаштувались на одному з поверхів міськради. Щоправда на владні функції активісти не претендували і згодом майже розійшлися. Але все змінилося 28 квітня, коли місцеві жителі, проїжджаючи повз виконком, побачили озброєних чоловіків у камуфляжі та масках, які оточили будівлю.
Перші паростки сепаратизму у місті з'явилися ще першого березня, коли увага значної частини України була прикута до Криму та Росії, де Рада Федерації голосувала за можливість введення до України військ. Шок – так описує Галина Разпутько свої враження від кількатисячного мітингу 1 березня поблизу пам’ятника Леніну, де пролунали гасла за відділення від України та за федералізацію. Наступні мітинги, розповідає вона, ставали дедалі менш чисельними. На одному з них, 16 квітня, навіть планували обрати "народного мера", але до цього так і не дійшло на відміну від багатьох інших міст Сходу.
Втім чимало місцевих мешканців Костянтинівки налаштовані рішуче проти нової української влади, яку називають "київською хунтою", і появу озброєних людей біля виконкому зустрічали радісним "Нарешті!"
"Майдан сколихнув"
"І чому ми, жителі Південного Сходу країни, маємо бути задоволені? Назвіть мені, будь ласка, хоч одну причину, за яку я повинен зачепитися", - запитує 34-річний Сергій, який все своє життя прожив у Костянтинівці. Каже, що з березня втратив третину зарплати, яку платили в конверті, "ціни зросли на ринку, і бензин, і газ, і курс валюти при новій владі".
Чоловік розказує, що хоче "нормальний уряд": а з цим урядом, скаржиться Сергій, він не бачить ніяких покращень.
"І вони плачуться через пресу, що їх Росія кинула на ціну на газ і на 12 млрд доларів, які лишилися", - нарікає він і каже, що його дуже цікавить, як в України накопичився такий зовнішній борг. У цьому він теж звинувачує чинну владу.
Всі свої негаразди місцеві воліють пов’язувати саме з новою владою, від якої всіляко відхрещуються. "Ми її не обирали" – так говорять у Костянтинівці про Верховну Раду, обрану ще у 2012 році.
Галина Разпутько каже, що, за її спостереженнями, у людей, які вірили і голосували за усуненого президента Віктора Януковича, не відбулося, як вона каже, внутрішнє очищення.
"Вони не визнали перед собою, що зробили неправильний крок", - припускає вона і додає, що більшість людей не прийняла київський Майдан, а провину за все, що відбулося, поклали на зовнішні сили. Ці відчуття ще більше посилив загальний економічний занепад, що панує в місті: "внутрішнє незадоволення і низькі стандарти".
Втім, якщо проукраїнськи налаштовані мешканці міста кажуть, що підґрунтя для такого сплеску незадоволення багато років створювала регіональна влада, то сьогоднішні сепаратисти кивають на Київ.
Спусковим гачком, переконують на Сході, став саме Майдан.
"Якби Майдану не було, цього б не було, я так вважаю. Я у політиці не розбираюсь, але думаю, що це сколихнуло», - припускає Валентина з Алчевська, яка весь період протестів жила у доньки в Києві.
Хоча на Сході і не підтримують Майдан, але захоплення місцевих органів влади та використання зброї виправдовують тим, що на Майдані було так само.
Неприйняття Майдану виявляється і у гострій реакції на Євросоюз чи НАТО. "Ми не хочемо ні в Євро, ні в НАТО", - каже пенсіонерка Любов Миколаївна.
"Наприклад, Греція, Іспанія, невже вони живуть краще за нас?" - пояснює своє несприйняття Євросоюзу Сергій.
Росія і пропаганда
Вплив Росії на події у Донецьку прихильники самовизначення Донбасу не визнають. "Кому ж потрібний дотаційний Донбас?" – так аргументує свою позицію Сергій. Відкидають тут і нарікання на російську пропаганду.
"Ми дивимося 5 канал", - доводить чоловік і як доказ навіть пропонує наше спілкування провести під його акомпанемент.
Сергій доводить, що більшість його знайомих у місті рішуче підтримують і блокпости, і опір українським військовим, і з нетерпінням чекають референдуму 11 травня. Прозорість і законність волевиявлення питань в нього не викликає. Відповідний закон, каже він, Рада ще може ухвалити, а списки виборців можна взяти навіть у ЖЕКу.
Чекати до 25 травня прихильники референдуму не хочуть: кажуть, навіщо їм брати участь у виборах президента України, якщо вони можуть обрати собі майбутнє без України?
Зовнішній фактор
Галина Разпутько з "Провінції" переконана, що, якби не втручання ззовні, українці б самі успішно розібралися з тим, що коїться в країні. Саме так, каже вона, і сталося після 2004-го, коли політика розділила людей. Так само вона ділить і зараз.
"Ти хочеш жити в Росії? От, і їдь у свою Росію!" - відрубує Сергію теща Тетяна Миколаївна.
"А Ви хочете, як в Євросоюзі? От, і переїжджайте туди!" - парує він.
"Такої агресії, такої поведінки людей ми ще не знали… Такої поведінки навіть від найбільших хуліганів не могли очікувати: воно все явно принесене ззовні. Тому як це закінчиться? Ми ж не знаємо, як діятиме зовнішній фактор", - розмірковує Галина Разпутько
Під час прощання всі запитують, чи не страшно їхати до Києва. Утім, так само, і в Києві постійно запитували, чи не страшно їхати на Донбас.
Попри величезний інформаційний потік люди не дуже добре розуміють навіть те, що відбувається в сусідньому місті, не те, що в іншому регіоні.
Коли потяг проїжджає через Слов'янськ і Краматорськ, який би час доби не був і звідки б він не їхав – з Донецька, Маріуполя чи Києва – пасажири буквально прилипають до вікон, щоб хоча б краєчком ока побачити, що ж насправді відбувається. Але все одно нічого не видно.