Фізики імітували вибух наднової зірки

Науковці вперше в лабораторних умовах відтворили турбулентну структуру, що виникає після вибуху наднової.

Команді вчених зі Швейцарії, США, Великобританії, Японії і Франції вдалося в лабораторних умовах відтворити мікрокопію вибуху, характерного для наднової зірки, передає Lenta.ru у вівторок, 10 червня.

Фізики за допомогою трьох лазерів розігріли до температур в мільйони градусів вуглецевий дріт, вміщену в камеру з розрідженим газом. За словами дослідників, така система імітує умови, що виникають при початку вибуху наднової зірки.

У певний момент дріт настільки нагрівся, що вибухнув. При цьому виникла ударна хвиля, яка, проходячи через спеціальну сітку, яка імітує щільні хмари навколо зірки, утворила геометрію, схожу на таку в разі вибуху наднової в космосі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Астрофізики "побачили" майбутнє Сонячної системи

У дослідженні вчені використовували лазер, потужність якого, за їхніми словами, в 60 тисяч разів більша, ніж у лазерної указки. За відсутності перешкод для рівномірного поширення ударної хвилі від вибуху наднової зірки (вуглецевого дроту) - щільних газових хмар і скупчень зірок та інших тіл (імітованих сітчастими ґратами), фізикам вдалося спостерігати структуру завихрень, схожу на ту, що показують знімки Кассіопеї A. Так же, як і в космосі, в лабораторному експерименті турбулентність в плазмі призводить до посилення магнітного поля від вибуху.

Кассіопея A - залишок наднової із сузір'я Кассіопеї, що перебуває на відстані приблизно 11 тисяч світлових років від Землі, і є джерелом потужного радіовипромінювання. Наразі діаметр залишку становить близько десяти світлових років.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вчені відкрили нові властивості надпровідника графена

Науковці вперше в лабораторних умовах відтворили турбулентну структуру, що виникає після вибуху наднової. Робота вчених відкриває нові можливості для астрофізики, дозволяючи проводити компактні наземні експерименти, що імітують процеси, які відбуваються в космічних масштабах.

Своє дослідження автори опублікували в журналі Nature Physics, коротко з ним можна ознайомитися на сайті Оксфордського університету.