Корреспондент: Вовк з Уолл-стріт. Найбільший в історії аферист зміг виманити у клієнтів понад $ 50 млрд

Брокер Бернард Медофф, який виманив у довірливих клієнтів найбільшу в історії шахрайства суму – $ 50 млрд, – десятиліттями водив фінансовою пустелею найбагатших людей світу, пише Дмитро Громов у №22 журналу Корреспондент від 6 травня 2014 року.

Найвідоміший в'язень федерального виправного комплексу в Батнері (Північна Кароліна, США) під номером 61.727.054 зовні мало чим відрізняється від своїх сусідів по камері.

Хоча цей старий в окулярах, з короткою стрижкою і в коричневій тюремній уніформі не втратив колишнього лиску – ідеально напрасовані стрілки на брюках і начищені до блиску чорні кросівки, – він уже мало нагадує незворушного ситого метра з Уолл-стріт з яструбиним носом, породистою сивою шевелюрою і в бежевому плащі, на якому краплі дощу були схожі на діаманти.

Так американська журналістка Дайана Енрікес описує у своїй книзі Чародій брехні знаменитого афериста XX-XXI століть Бернарда Медоффа, який створив найбільшу в історії фінансову піраміду. Втрати її вкладників оцінюються у $ 50-65 млрд, що можна порівняти з бюджетом України, а число ошуканих клієнтів перевищує 13,5 тис. організацій і приватних осіб.

За свій небачений обман бізнесмен, колишній глава ради директорів фондової біржі NASDAQ і екс-глава компанії Bernard Madoff Investment Securities, у 2009-му був засуджений до 150 років позбавлення волі.

Піраміда Медоффа не є унікальною. Її принцип – виплату дивідендів на вкладені інвестиції за рахунок припливу нових клієнтів – вперше застосував на практиці в 1920-х інший знаменитий американський шахрай, італієць за походженням Карло Понці. А в 1990-ті роки в пострадянському просторі фокус з пірамідою повторив росіянин Сергій Мавроді, творець знаменитої МММ.

Щоправда, попередники афериста з Уолл-стріт на відміну від нього самого відбулися ліченими роками тюремного ув’язнення, хоча і суми, які вони забрали у довірливого населення, були в тисячі разів меншими.

Поставив Медофф і ще один світовий рекорд: на гачок його обману потрапила неймовірна кількість представників ділової та культурної еліти, а також великі і середні банки, фінансово-інвестиційні компанії США, Франції, Іспанії, Італії, Нідерландів і Швейцарії, які втратили від кількох мільйонів до мільярдів доларів.

У списку жертв американця – австрійський Bank Medici, один з найбільших банків Європи – Santander (Іспанія), який, за підрахунками експертів, втратив на «співпраці» з Bernard Madoff Investmant Securities € 2,3 млрд, британський банк HSBC ($ 1 млрд), Royal Bank of Scotland (€ 445 млн), BNP Paribas (€ 350 млн).

Крім того, піраміда шахрая номер один виявилася ще й найбільш довговічною – вона працювала кілька десятиліть, поки світова фінансова криза не перервала її зведення.

Багато дослідників діяльності Медоффа досі з'ясовують, в який момент його бізнес, спочатку начебто законний, став перетворюватися на злочинну схему.

«До 1998 року я усвідомив, що з цього вже не виплутатися. Саме тоді я зізнався собі, що рано чи пізно моя голова опиниться на пласі», – казав американець, перебуваючи вже за ґратами.

Шалені гроші

Онук простих єврейських емігрантів зі Східної Європи, Медофф успадкував підприємницьку жилку від свого батька Ральфа Медоффа, який займався постачаннями професійного боксерського інвентарю.

«Берні Медофф прийшов на Уолл-стріт не по килимовій доріжці, завжди розстеленій для родовитих випускників привілейованих приватних шкіл з елегантних околиць Манхеттена», – пише Енрікес.

Його батькам, як і всім американцям їхнього покоління, фондова біржа зовсім не здавалася джерелом статусу і добробуту. Адже вони пережили Велику депресію кінця 1920-х – початку 1930-х, коли в пил перетворювалися цілі статки, йшли з молотка шикарні будинки, а брокери понуро стояли у хлібних чергах.

«Той, хто пам'ятав все це, не знаходив в Уолл-стріт нічого захопливого, – продовжує Енрікес, – Порочна азартна гра, яка приваблювала легкою наживою, але приносила самі збитки і нещастя».

Однак Медофф розпочинав кар'єру зовсім в інший час – у 1960-му, на зорі буйного десятиліття, яке ввійде в історію під ім'ям «роки go-go».

«Гарячковий, очманілий час продувних бестій на кшталт персонажів фільмів братів Маркс», – так описує ті часи Енрікес.

Майбутній аферист почав власний брокерський бізнес, навчаючись на останньому курсі Університету Хофстра в штаті Нью-Йорк. Його фірма, що складалася спочатку з єдиного співробітника, влаштувалася на позабіржовому ринку цінних паперів – найбільш широкому, хиткому, децентралізованому і слабо регульованому майданчику Уолл-стріт 1960-х.

Для Медоффа – «маленького єврейського хлопчини», як він сам говорив про себе, – Уолл-стріт була закритим елітарним клубом, потрапити куди було межею мрій. Застовпивши в ньому місце, він водночас ставився з певною зневагою до бізнесу, який сам же й обрав.

«Я відразу зрозумів, що ринок є шахрайською структурою від початку до кінця», –казав аферист.

Спочатку брокерську контору, що складалася з одного письмового столу, прихистила бухгалтерська фірма медоффського тестя на 42-й вулиці. Але незабаром він підшукав собі окреме двокімнатне помешкання в Нижньому Манхеттені.

В одній з кімнат, у приймальні, сиділа дружина майбутнього шахрая Рут Медофф, за сумісництвом адміністратор офісу, а в іншій – він сам, телефонуючи клієнтам і укладаючи угоди. Трейдер-початківець робив свій бізнес у 1960-ті так само, як і більшість схожих дрібних фірм, – купуючи цінні папери позабіржового ринку за низькою ціною, продаючи за високою, а прибуток вкладаючи у розширення операцій.

Стосовно дрібних угод, справи йшли успішно. А ось в управлінні інвестиціями 24-річний брокер мало не з самого початку став порушувати правила і через кілька років опинився на межі розорення.

У той час його фірма управляла грошима близько 20 клієнтів – здебільшого родичів Медоффа, а також дрібних інвесторів, чиї кошти він з легкістю вкладав у високоспекулятивні акції молодих незміцнілих компаній, які заполонили непередбачуваний ринок.

Навесні 1962-го фондовий ринок різко обвалився: криза вдарила не тільки по цілій армії молодих брокерів. Ринок заспокоївся в лічені дні, але бізнесмен з Манхеттена приховав від своїх клієнтів той факт, що їхні прибутки були зметені стрибками на фінансовому ринку, заклавши тим самим перший камінь у фундамент своєї подальшої злочинної кар'єри.

Бджоли на Медофф

До 1980-го Медофф набув особливого нюху на поведінку ринку, яким захоплювалися колеги-трейдери. Його фірма стала одним з найбільш конкурентних маркетмейкерів – брокерських контор, що беруть на себе ризик придбання та зберігання на своїх рахунках цінних паперів з метою організації їхніх продажів на біржовому та позабіржовому ринках.

Незабаром аферист оцінив прогресивну роль електронних технологій у пошуку покупців і продавців на противагу традиційній біржі – людям, які тонули в купі паперів і викрикували котирування.

На початку 1970-х Медофф очолив автоматизовану систему, яка успішно конкурувала і перетягувала на себе обсяги і прибуток Нью-Йоркської фондової біржі, а трохи пізніше став головою NASDAQ – нині найбільшої біржі комп'ютеризованих торгів.

І невеликий трейдер нарешті виріс у справжнього короля маркетмейкінгу – він заробляв понад $ 100 млн на рік. За його зізнанням, саме тоді, на піку розквіту свого законного бізнесу, брокер став злочинцем.

У ті роки вже активно працював створений ним у 1982-му хедж-фонд Madoff Securities International зі штаб-квартирою в Лондоні. Приватна структура, майже не підвладна нормативному регулюванню, з особливими правилами управління активами обслуговувала vip-клієнтів – професійних інвесторів з початковим внеском не менше $ 5 млн.

Реклами компанія не потребувала: заможні люди передавали інформацію про надійного, як їм здавалося, фахівця з вирішення фінансових питань з вуст у вуста. Його клієнти стабільно отримували дивіденди в середньому 8-12% річних навіть у невдалий фінансовий рік.

Глава хедж-фонду нерідко вербував інвесторів через елітарні клуби, членом яких був. Наприклад, Медофф підтримував зв'язок з багатими клієнтами завдяки членству в гольф-клубі Palm Beach Country Club у Південній Флориді.

Потрапити туди було нелегко – потрібно було володіти вільною сумою від $ 1 млн і щорічно жертвувати сотні тисяч на благодійні потреби. І вже сформований великий бізнесмен регулярно жертвував – вузам, школам, музеям і клінікам. Як приклад щедрості та чесності він приваблював до себе все більше клієнтів.

У «сферу послуг» шахрая потрапили, а з часом стали його жертвами благодійні фонди безлічі знаменитостей – режисера Стівена Спілберга, лауреата Нобелівської премії миру письменника Елі Візеля, бізнесмена, власника газети New York Daily News Морті Цукермана і навіть уряду ОАЕ.

Втім, в піраміду були втягнуті і безліч дрібних вкладників. 76-річний американський підприємець Арнольд Сімкін протягом 54 років торгував килимами. Разом з дружиною вони довірили фірмі Медоффа всі свої капітали – близько $ 1 млн.

«Ми програли все, що відклали за своє життя», – каже Сімкін.

Потенційним клієнтам фірма обіцяла вкладення інвестицій в акції стабільних і високоприбуткових компаній, що не мають зовнішніх боргових зобов'язань. Насправді ж гроші нових вкладників використовувалися для виплати річних відсотків старим.

Джерелом слави неперевершеного інвестиційного управлінця стало вміння стабільно забезпечувати доходи, на які розраховували інвестори, наголошує Енрікес. Медофф з прибутком провів їх крізь усі важкі часи – обвал ринку 1962 року, депресію 1970-х, крах 1987-го і наступні кризи.

«У нього були свої секрети, але ніхто навіть не замислився про те, в чому вони можуть полягати, – каже американський адвокат Джефф Блум. – Він поводився як чарівник Смарагдового міста».

Наприклад, ніхто не знав, що в ранні роки Медофф для поповнення клієнтських рахунків позичав. Зате всі його клієнти були абсолютно впевнені, що навіть у нестабільні часи він заробляє їм стабільні доходи, і хотіли інвестувати через нього все більше і більше грошей.

Саме за цих обставин і зародилася фінансова піраміда. До того часу поки більшість клієнтів залишали недоторканими залишки на клієнтських рахунках, Медофф цілком міг робити разові виплати з грошей, що надходили від нових клієнтів.

Фондовий менеджер відчуває брак готівки для покриття окремих витрат, або для того, щоб утихомирити клієнта, або щоб розплатитися за зобов'язаннями, – і тоді він краде трохи грошей з клієнтських рахунків. Пояснення завжди одне: мовляв, він зуміє повернути вкрадене, перш ніж його викриють. Так діє будь-яка класична фінансова піраміда на Уолл-стріт, де їх, за твердженнями експертів, безліч.

Знищити фінансові піраміди неможливо, вважає Мавроді. Все, що можна зробити, – це регулювати їхню чисельність. І тільки тоді, коли сума вкраденого зростає швидше, ніж чесні прибутки, шахрайська схема котиться до свого вірного краху.

Медофф зрозумів, що летить в цю вирву, можливо, ще до початку 1980-х. А до 1992 року відчув, що з неї вже не вибратися. Його інвестиційно-консалтинговий бізнес став нескінченною грою, і йому залишалося лише молитися, щоб вона тривала якомога довше.

Bernard Madoff Investment Securities створювала видимість прозорості, представляючи своїм клієнтам й аудиторам підроблені звіти про стан справ, а багато інвестиційних угод просто не проводилися.

Одного разу співробітники поклали фіктивні трейдингові записи в холодильник, щоб аудитори не змогли відчути, що вони все ще теплі, – адже роздруківки щойно дістали з принтера. Про це розповів у суді Френк ді Паскалі, колишній віце-президент Bernard Madoff Investmant Securities, визнаний винним у махінаціях фірми.

За словами підручного Медоффа, у компанії завжди були заготовлені бланки, заповнені потрібними цифрами за один день саме на момент очікуваної перевірки. Однак якось аудитор зажадав звіти за другий день. Це був один з найбільш тривожних моментів у житті фірми, але ді Паскалі викрутився.

«Поки я розважав аудиторів у конференц-залі, решта [співробітники компанії] кинулися підробляти документи, – розповідає він. – Потім я вийшов, щоб перевірити, наскільки успішно просувається «проект», і побачив, як співробітники перекидали один одному документи, щоб зім'яти їх і вони здавалися старими. Все це було дуже весело».

Як зауважив ще один віце-президент Bernard Madoff Investment Securities, Майкл Спенс, цей випадок відображає постійну практику компанії. Її співробітники більшу частину робочого часу займалися виробництвом підроблених документів, а транзакції створювалися в буквальному сенсі слова з повітря.

Кінець гри

Тільки на початку 2000-х у пресі з'явилися статті, які боязко запитували, яким чином в умовах нестабільного ринку Медоффу вдається зберігати стабільні і до того ж надто високі показники прибутковості для такого типу операцій.

Багато експертів вважало, що грандіозне шахрайство можна було викрити набагато раніше. Їх дивувало, що федеральна Комісія з цінних паперів і бірж США була нездатна це зробити. Виникали припущення про її деградацію і про те, що аферист номер один впливав на неї через свої канали. І це при тому що аналітики приватних компаній давно попереджали про небезпеку.

«Та до них на гарматний постріл не можна наближатися. Доказів у нас немає, але для підозр достатньо підстав», – казав своїм клієнтам Джеймс Фосс, радник з інвестицій однієї з американських компаній.

У 1992-му, коли одна з фірм – клієнтів Медоффа зажадала через суд повернути їй $ 400 млн інвестицій, й у 2001-му, коли один з фахівців федеральної комісії напав на слід шахрайських угод, аферистові вдавалося уникнути широкого розголосу інцидентів і продовжити будівництво піраміди.

Вона не змогла встояти лише перед цунамі світової кризи 2008 року. Клієнти хедж-фонду почали масово відкликати свої вклади – для їхньої видачі фірмі було потрібно по $ 1,5 млрд на день. Таких грошей у Медоффа просто не було.

Маг і чарівник раптом побачив, як золота карета, що його несе, стрімко перетворюється на гарбуз, а коні – на мишей, але ще намагався врятувати піраміду, що завалювалася, кількома сотнями мільйонів з власної кишені, які він спішно роздавав як бонуси клієнтам з числа близького кола.

Він насилу зважився у всьому зізнатися своїм синам Марку й Ендрю Медоффам, які ні про що не підозрювали і вважали батька генієм з Уолл-стріт. Вони відразу позбулися фантастичного «спадщини». Найнятий ними адвокат переконав їх відразу зателефонувати і повідомити про подію у ФБР.

«На тому кінці дроту мовчать, – пише Енрікес. – Потім йде питання: мова дійсно йде про мільярди? Не про мільйони? Все вірно? Так, все вірно, про мільярди. І машина слідства, скрегочучи, приходить у рух. ФБР скликає групу з фінансових злочинів. А Комісія [з цінних паперів і бірж] відкриває досьє з ярликом Медофф Бернард – і не вперше».

«Чому ж він не втік з мільйонами куди-небудь за межі досяжності американської юстиції?» – задається питанням письменниця.

«За стільки років я багато чого міг би вжити [для втечі], але не вжив, – відповів сам аферист. – У мене і в думках не було утекти і сховати гроші ... Мені це і на думку не спадало».

Втім, до слів Медоффа слід ставитися з великою часткою скепсису, вважає дослідниця. У нього не було бажання втікати, оскільки йому подобалося культивувати довіру і репутацію – живильне середовище афери, що розширювалася все більше, вважає Енрікес.

Піраміда виробила у Медоффа своєрідну наркотичну залежність, і неї було важко позбутися. Найзнаменитіший брокер Нью-Йорка жив життям, яке, як він казав, давно перетворилося на фарс

Піраміда виробила у Медоффа своєрідну наркотичну залежність, і неї було важко позбутися. Найзнаменитіший брокер Нью-Йорка жив життям, яке, як він казав, давно перетворилося на фарс, прикритий уявною чесністю і респектабельністю.

Крім того, він до кінця вірив у непорушність Уолл-стріт, чиєю плоттю від плоті був сам. А його головною помилкою стало те, що аферист не передбачав настільки масштабної кризи, визнає його менш успішний «колега» – Мавроді.

Якби багатомільярдна афера не була так тісно сплетена з історією самої Уолл-стріт, Медофф навряд чи протримався б стільки років, впевнені експерти. До того ж він сам безпосередньо формував той ринок, на якому «працював».

«Якщо він злий чарівник, то його могутність стократно помножилася від того, що ми всі пішли за ним у його зачарований замок», – резюмує Енрікес.

***

Цей матеріал опубліковано в №22 журналу Корреспондент від 6 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.