Корреспондент: Молоді гвардії. Обстановка в Україні відроджує моду на патріотичне виховання
Обстановка в країні відроджує моду на підліткові військово-патріотичні ігри а-ля радянська Зірниця. Корреспондент розібрався, хто і як сьогодні виховує юних патріотів, пише Сергій Одаренко у №23 видання від 13 червня 2014 року.
Дмитро, 16-річний підліток у камуфляжній формі і з міліцейським жезлом в руках, стоїть на узбіччі Варшавської траси між Гостомелем і Києвом, подаючи черговий машині знак зупинитися. Водій пригальмовує і слухняно дозволяє оглянути багажник.
У той час як однолітки борються з віртуальними ворогами в комп'ютерних іграх, Дмитро і ще кілька таких самих хлопців охороняють цілком реальний армійський блокпост. Їх завдання контролювати транспорт, що в'їжджає до столиці, на предмет підозрілих інтуристів і «зелених чоловічків».
«Це найменше, що ми можемо зробити в боротьбі з російськими терористами», – каже юний страж порядку Корреспонденту, просячи не називати його прізвище у пресі: мовляв, не хоче хвилювати батьків, яким сказав, що гуляє з друзями.
На рукавах у хлопців шеврони з емблемою Сокола – молодіжної організації, що існувала в першій половині XX століття у Галичині та відродженої у 2006-му Всеукраїнським об'єднанням Свобода. «Соколята», будучи по суті юніорським крилом партії, чисельність якого досягає 2 тис. осіб, стверджують, що політика їм нецікава – вони просто патріоти своєї країни.
Мода виховувати з юних українців відважних козаків, готових до захисту своїх кордонів, сьогодні перестає бути прерогативою лише націоналістичних організацій. Призабута з радянських часів підліткова військова гра Зірниця з початком бурхливих політичних подій в Україні переживає друге народження в новій якості.
У військово-патріотичні клуби цього року записалися як мінімум вдвічі більше дітей, ніж у минулому, зазначають їхні організатори. Всеукраїнська громадська організація Ніхто крім нас, що діє за підтримки МВС, на першу зміну свого літнього табору набрала близько 1 тис. дітей порівняно з 500 влітку 2013-го.
«У нас на одне місце претендують десять осіб», – задоволений конкурсом Олександр Ковальов, голова Ніхто крім нас.
Він наголошує, що їхня організація надає перевагу дітям з гарною фізичною підготовкою та з неблагополучних сімей.
Столичний Центр військово-патріотичного та спортивного виховання молоді Десантник також демонструє прогрес: минулої осені його відвідували від сили 20 осіб, а сьогодні рахунок пішов на сотні. Більшість хлопців ідуть на рукопашний бій і стрільбу.
Володимир Бернек, глава дніпропетровської філії Всеукраїнського молодіжного клубу Джура, засновником якого є Міносвіти, пов'язує такий ажіотаж з бажанням батьків виростити своїх чад патріотами.
«Події на сході показали, наскільки є важливим таке виховання. Не буде патріотів – не буде країни», – упевнений Бернек.
Соколине полювання
Київська дев'ятикласниця Маша Мовчан мріяла навчитися їздити верхи, тому й записалася в Десантник. З часом її увагу привернули й інші секції – фехтування, бальних танців. У підсумку, перепробувавши багато чого, вона захопилася рукопашним боєм.
На думку школярки, самозахист сьогодні актуальний як ніколи. Крім того, серед підлітків, які відвідують Десантник, Мовчан знайшла друзів, готових у будь-яку хвилину заступитися за неї і прийти на допомогу, а це і є, на її думку, основа патріотизму.
«Якщо за тим самим принципом діятимуть усі українці, ніхто не посміє нас образити», – впевнена дівчина.
Мовчан мріє вивчитися на лікаря, і в цій якості спробувати свої сили де-небудь в зоні бойових дій.
Хоча в Десантнику діє негласне табу на обговорення політичних тем, зокрема подій на сході країни і Євромайдану, навіть наймолодші учасники клубу цілком недвозначно планують своє майбутнє і навіть вже будують його.
12-річний Андрій Пухілей, який буквально за рік «дослужився» до командира взводу другого курсу, хоче вступити у військовий ліцей ім. Івана Богуна. При цьому нарівні з чисто армійськими спеціальностями, ази яких він засвоює в Десантнику, Пухілей цінує важливість й інших занять – етикету, медицини та бальних танців.
«Саме цим відрізняється грубий солдат від всебічно розвиненого і вихованого воїна», – міркує хлопчик.
У тому ж ключі Пухілей дає визначення і справжнього патріота: це людина, яка не тільки любить свою батьківщину, а й поважає інші країни.
Виховання патріотизму у військово-патріотичній грі з козацьким колоритом Джура, яку щорічно влаштовує однойменний клуб, починається з ранкового виконання національного гімну та привітання «Слава Україні!», а закінчується солідною військово-польовою підготовкою.
Відставні офіцери, професійні викладачі та просто ентузіасти своєї справи навчають близько 2 тис. дітей у віці від 6 до 18 років стройової підготовки, рукопашного бою, наданню першої медичної допомоги, стрільби з пневматичної зброї та автомата Калашникова, постовій службі, протидії диверсійним групам, приготуванню їжі та іншим навичкам виживання в екстремальних умовах.
Дві доби хлопці проводять у справжній військовій частині, в умовах життя звичайних солдатів. Завершується Джура всеукраїнським десятиденним збором у Запоріжжі на острові Хортиця, в антуражі і костюмах періоду Запорізької Січі.
А Сокіл у зв'язку з актуальними подіями вирішив цього року зробити наголос не на традиції визвольної боротьби українців, а на новітній історії.
«Ми віддалимося від історичних персон і зосередимося на сучасних героях», – каже Руслан Андрійко, голова організації, додаючи, що заходи їхньої червневої зміни будуть присвячені героям Небесної сотні, а практичні заняття – веденню партизанської війни.
Мережі таборів Сокола могла б позаздрити будь-яка воєнізована організація – вони створені практично у всіх областях України. Андрійко вважає, що війна на сході може додати охочих записати своїх дітей до лав таких об'єднань.
«Багато батьків почало звертати увагу на патріотичне виховання своїх дітей, – пояснює він. – У них з'явилося розуміння, що всі біди нашої держави – через відсутність молодіжної політики».
Киянин Василь Мельник військово-патріотичним вихованням восьмирічного сина Влада займається самостійно. Наприклад, вчить правильно поводитися зі зброєю, для початку – зі своєю мисливською гвинтівкою. Мельник хотів би, щоб його син ставився до своєї батьківщини не як до шматка території, а як до сім'ї.
«Відірвати шматок території країни – це все одно що забрати одну дитину з сім'ї. З цим неможливо змиритися», – міркує він.
Такий стиль виховання дає свої плоди. Андрійко стверджує, що випускники донецької і луганської філій Сокола вже сьогодні ведуть збройну боротьбу із сепаратистами – наприклад у складі батальйону Донбас.
Щоправда, спроби Сокола налагодити роботу в Криму ще до подій початку 2014-го провалились: охочих записати своїх дітей до табору Свободи серед кримчан не знайшлося. На півострові вистачає своїх аналогів, але з російським колоритом.
Наприклад, учасники молодіжного військово-навчального табору Крим-Січ, який патронує кримська суспільно-політична організація Русское единство, живуть у жорстких військово-польових умовах, вивчають рукопашний бій, займаються розбиранням-збиранням автоматів Калашникова, вчаться основам бойової та вогневої підготовки, тактики різних бойових підрозділів, форсуванню водних перешкод і альпіністським навичкам. У Крим-Січі є підрозділ для малюків семи-дев'яти років Бойові гноми.
За словами творця загону Володимира Архипова, зі школярами працюють фахівці з «гарячих точок» Росії, максимально наближаючи табірні умови до військових. Як гранати в Крим-Січі використовують димові шашки.
Нинішня ситуація в Криму, за словами Архипова, не тільки не перешкодила роботі табору, а й посприяла ще більшому напливу батьків, які хотіли б віддати дітей в Бойові гноми.
До слова, задовго до лютневих подій 2014-го українські та кримськотатарські організації півострова домагалися порушення кримінальної справи проти організаторів Крим-Січі на тій підставі, що табори готують з хлопчаків проросійськи налаштованих бойовиків. Проте правоохоронні органи України не угледіли в діяльності організації порушень закону.
Необережне слово
Учні київської школи № 195 всю весну по годині на тиждень бігали в протигазах, рили окопи і метали муляжі гранат. У наступному навчальному році їм доведеться попітніти ще більше: у зв'язку з обстановкою в країні Міністерство освіти збільшило до півтори години тривалість уроків захисту вітчизни – сучасних аналогів радянської початкової військової підготовки. Причому тепер до армійської муштри додасться і патріотичне виховання.
Крім того, вже зараз на класних годинах школярі активно обговорюють політичну обстановку в країні, а половина хлопчиків зібралися вступати у військові училища та ліцеї, розповідає вчителька хімії 195-тої школи Вікторія Авраменко.
Якщо раніше на перервах діти спілкувалися між собою тільки російською, то зараз багато хто з них принципово перейшов на українську
«Якщо раніше на перервах діти спілкувалися між собою тільки російською, то зараз багато хто з них принципово перейшов на українську», – зазначає викладачка.
На політичному ґрунті в школі вже встиг спалахнути серйозний конфлікт, розповідає Авраменко. На уроці захисту вітчизни один з учнів озвучив розхожу в антиукраїнських колах історичну теорію про штучність походження держави Україна: мовляв, такої країни взагалі не повинно бути. За це однокласники побили хлопця, і вчитель цьому не перешкоджав.
У військово-патріотичному вихованні важливо не перейти тонку межу, попереджають фахівці, за якою у підлітків може виникнути імпульс до необґрунтованого насильства.
«Ми нагадуємо своїм вихованцям, що ключовий елемент перемоги в будь-якій справі, в тому числі і військовій, не сила, а дух», – каже полковник у відставці Володимир Кічигін, голова Ради кадетського та козацького корпусу, що об'єднує випускників ліцею Богуна.
При цьому Кічигін наголошує: сьогодні важливо, щоб патріотизм українців не переріс у шовінізм.
Психологи радять дорослим взагалі не втягувати дітей у політичні суперечки – краще, якщо вони визначаться у своїх поглядах самостійно, коли підростуть. До того ж новини із зони бойових дій викликають у підлітків песимізм, а часом і депресію.
«За останній час до мене все більше дітей звертаються з такими проблемами. Їхнє уявлення про світ руйнується, вони почувають себе безсилими», – розповідає шкільний психолог Вікторія Носенко.
За її словами, батьки самі в шоці від того, що відбувається, тому намагаються не зачіпати військові теми в розмові зі своїми нащадками. Але, не знайшовши відповіді у дорослих, діти будують уявлення про реальність на чутках і домислах.
Київський психолог Юрій Калашников радить починати патріотичне виховання із сім'ї: якщо дитина навчиться любити своїх ближніх, то полюбить і місто, і всю країну
«Їм здається, що всі їхні намагання [вивчитися і побудувати кар'єру в нинішній Україні] марні, у них зникає бажання до чого-небудь прагнути», – пояснює Носенко.
Вона пропонує організувати в школах семінари, на яких психологи могли б у правильній формі, не залякуючи, пояснити учням, що відбувається на сході.
«Діти повинні зрозуміти, що будь-які труднощі, які зустрічаються їм на шляху і з якими їм вдається впоратися, роблять їх сильнішими», – вважає вона.
Київський психолог Юрій Калашников радить починати патріотичне виховання із сім'ї: якщо дитина навчиться любити своїх ближніх, то полюбить і місто, і всю країну.
«Батьки повинні пояснити дитині, що рано чи пізно війна закінчиться, люди адаптуються до нових умов. Єдине, що не зміниться, – це їхня любов», – каже Калашников.
***
Цей матеріал опубліковано в № 23 журналу Корреспондент від 13 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.