Корреспондент: Ствол замовлень. Україна виробляє надсучасну зброю, яку її армія не може дозволити собі купити

Український оборонпром готовий забезпечити вітчизняну армію найкращою сучасною зброєю. Але тільки за гроші, яких у неї немає, пише Сергій Одаренко у №24 журналу Корреспондент від 20 червня 2014 року.

У підвалі київського заводу Маяк стрілець-випробувач Сергій Сухенко робить серію пострілів у 12-міліметрову бронепластину з українського кулемета КМ – аналога російського кулемета Калашникова. Кожна куля калібру 7,62 залишає наскрізний отвір, і пластина стає схожою на сир.

«Цього року я завершив випробування. Як не намагався, так і не зміг вивести цю зброю з ладу, настільки вона безвідмовна», – з гордістю жартує Сухенко.

Після 45 тис. пострілів за вдвічі меншого робочого ресурсу кулемет все ще виглядає як новенький. І це без чистки – зброя невибаглива в обслуговуванні.

«Ствол» досить важкий, 9 кг, тому використовується для оснащення бронетехніки. Наприклад, БТР-4Е – також свіжого зразка вітчизняного оборонпрому, дітища Харківського конструкторського бюро з машинобудування ім. Морозова (ХКБМ), який вже встиг добре зарекомендувати себе під час антитерористичної операції під Слов'янськом у Донецькій області.

Щоправда, поки БТР доведеться воювати без КМ, а українським бійцям – без сучасної стрілецької зброї, ще однієї розробки Маяка – снайперської гвинтівки ближнього бою замість застарілої СВД. Стволи для останньої постачали Болгарія і Росія, але зараз імпорт припинений: з Болгарії – після розстрілу людей на вул. Інститутській у Києві, з РФ – зважаючи на нинішнє погіршення відносин.

Тому Маяк планує налагодити власне виробництво всіх комплектувальних, і тоді готові кулемети стануть дешевшими і якіснішими, запевняє генеральний конструктор підприємства Валерій Фесієнко. Їхню ціну він не називає – комерційна таємниця, – але, за оцінками експертів, вона сягає $ 1,5 тис.

Але і в цьому випадку велике питання, чи купить їх Міноборони. Армія цікавиться останніми розробками зброярів, але насилу знаходить гроші на модернізацію техніки. Тому вітчизняна продукція йде переважно на експорт, в країни Африки і Південної Америки, а українські солдати задовольняються морально застарілою зброєю.

«Її хоч і вистачає – склади буквально забиті, – але в усьому світі вже давно використовують сучасні зразки кулеметів, гвинтівок і т. д., – розповідає Корреспонденту Фесієнко. – Вони більш точні і продуктивні».

Держава останні роки планомірно урізала витрати на армію, скорочуючи її чисельність, пояснюють причини настільки парадоксальної кризи експерти. Водночас військова індустрія, як і раніше, залишається потужною. Завдяки десяткам заводів, що виробляють бронетанкову техніку, артилерійське, ракетне і високоточне озброєння і боєприпаси, останні 15 років Україна стабільно входить до десятки найбільших країн – виробників зброї.

«Якби навіть невелика частина виробленої ними продукції надходила до Збройних сил, наша армія була б у числі найсильніших армій світу», – резюмує полковник Володимир Грабчак, начальник Наукового центру при Академії Сухопутних військ України.

Випробувано війною

На стендах столичного заводу, що випускав колись знамениті в СРСР касетні магнітофони Маяк, тепер красуються кулемети, аналогами яких може похвалитися далеко не кожна армія. Правда, суперсучасного виду КМ дуже контрастують з цвілими стінами виробничого цеху.

Їм би зараз на передову, але у Міноборони на купівлю немає коштів, і вся виручка від продажу КМ в інші країни йде не на ремонт приміщень, а на закупівлю відсутньої техніки. Вона забезпечить повністю автономне виробництво.

«На старих верстатах молоді фахівці не вміють, та й не хочуть працювати, – нарікає Фесієнко. – Якби у нас були в достатній кількості верстати з числовим програмним управлінням, ми б у кілька разів збільшили виробничі потужності».

Сьогодні на Маяку лише шість верстатів з ЧПУ, що дозволяють випускати 100-150 одиниць зброї на місяць, але керівництво заводу має намір потроїти виробництво, адже попит, навіть без урахування потреб вітчизняної армії, стабільно зростає.

Багато держав сьогодні змінюють політику у сфері озброєнь, пояснює начальник відділу збуту заводу Ольга Гавриленко. За останні три місяці Маяк продав за кордон більше зброї, ніж за весь минулий рік.

За непримітним фасадом заводу, крім кулеметів, виготовляють звукові інформатори для літаків, які Маяк не припиняв виробляти з радянських часів, а також цілу лінійку штурмових і снайперських гвинтівок на базі американських аналогів. Вартість перших на світовому ринку – близько $ 400, а других – у дуже широкому діапазоні залежно від оснащення, від $ 14 тис. до $ 240 тис.

Непогано йдуть справи й у ХКБМ. Причому у нього комерційні відносини з Міноборони складаються вдаліше, ніж у Маяка. Найближчим часом підрозділам Збройних сил будуть передані чергові партії новеньких БТР-4Е і БТР-3Е1, ринкова ціна яких становить близько $ 150 тис., обіцяє в.о. гендиректора державного концерну Укроборонпром Юрій Терещенко.

Особливий інтерес до продукції ХКБМ у армійців виник після бойового хрещення цих машин на сході країни. За словами керівника Укроборонпрому, броня БТР-4Е витримала прямі влучення з великокаліберних кулеметів та автоматичних гармат сепаратистів.

Спеціальні захисні екрани врятували екіпаж від декількох влучень з ручного протитанкового гранатомета, а броньовані стекла витримали прямі влучення зі снайперських гвинтівок.

Відділення управління, бойове та десантне відділення бронетранспортера зсередини обшиті кевларом – синтетичним волокном, яке вп'ятеро перевершує за міцністю сталь, – щоб захистити екіпаж від осколків броні.

Генеральний конструктор заводу Олександр Веретенніков уточнює головну особливість свого дітища: БТР-4Е має компонувальну схему, яка принципово відрізняється від тієї, що використовувалася під час створення радянських колісних бронетранспортерів. Вона дозволяє десанту виходити з машини під вогнем противника з меншими ризиками.

«Надійна техніка та конструкторська думка врятували життя екіпажу і десанту, дозволивши підрозділам АТО виконати поставлені завдання», – рапортує Терещенко.

Втім, якими б не були БТР, БМП або БРДМ, вони не призначені для ведення бойових дій, якщо у противника є протитанкові засоби. І для захисту від них на Львівському бронетанковому ремонтному заводі виготовлять спеціальну захисну решітку.

Потрапили в квітник

Два роки тому в Академії сухопутних військ України пройшов випробування снаряд типу Квітник виробництва НВК Прогрес в Ніжині, призначений для високоточного ураження цілей. Він обладнаний активною лазерною головкою самонаведення, яка забезпечує майже 100%-ве влучення.

На відміну від звичайних боєприпасів, ефективних тільки за використання у великій кількості, Квітник може вражати вибіркові цілі з першого пострілу. За характеристиками пробивання він значно перевершує російські аналоги. Використання таких снарядів дозволяє у 10-15 разів скоротити час виконання бойового завдання.

«16 штук можуть виконувати роботу за 800 звичайних снарядів», – пояснює Грабчак.

Але цьому диву військової техніки, яке є таким необхідним для точного ураження цілей в умовах АТО, коли противник ховається в міському ландшафті, не судилося потрапити на озброєння української армії.

«Все продають за кордон», – обурюється Грабчак.

Квітніком зацікавилися США і деякі країни Близького і Далекого Сходу.

Тим часом Україна займає 43-тє місце в рейтингу країн щодо військових витрат. Для порівняння: якщо Америка у 2014 році виділила на свою армію $ 526 млрд, Європейський Союз – $ 300 млрд, Росія – $ 71 млрд, то Україна – лише $ 2,4 млрд.

При цьому вона може похвалитися сучасними розробками, здатними підвищити боєздатність будь-якої армії і мінімізувати жертви під час проведення бойових дій.

На військовій виставці Eurosatory-2014 у Парижі український стенд прикрашав БТР VARAN-APC, розроблений київським конструкторським бюро Луч спільно з канадською компанією Streit Group. Його головна відмінність від наявних бронетранспортерів – колісна формула 6 х 6 і встановлені на ньому бойові модулі Сармат, також вітчизняного виробництва.

Останніми роками українські майстри створили ряд нових переносних протитанкових ракетних комплексів – Бар'єр, Корсар, Скіф, а також 30-мілліметрвую гармату ЗТМ-1, протитанкові високоточні ракети Комбат і Стугна.

Вітчизняний танк Оплот, розроблений ХКБМ, експерти називають одним з найкращих у світі з безлічі критеріїв. Він озброєний 125-міліметровим гарматно-ракетним комплексом, здатним стріляти як звичайними снарядами, так і ракетами Комбат.

Це дозволяє збільшити дистанцію відкритої прицільної стрільби до 5 км. А протитанковий Комбат, розроблений на київському заводі Артем, може знищити будь-який танк противника у світі. Для порівняння: в аналогічної американської ракети Abrams прицільна дальність вдвічі менша.

Незалежний військовий експерт Олексій Арестович трохи затьмарює лиск вітчизняного оборонпрому. Наприклад, Комбат гідно виглядає в сімействі світових аналогів, а от в Оплоті нічого надприродного немає, хоча танк непогано зарекомендував себе на світовому ринку і добре продається. Скіф, на думку експерта, також просто хороший продукт європейського рівня, а не унікальна розробка.

Щоправда, вітчизняні Збройні сили не отримують навіть «продуктів європейського рівня».

«Більшість із того, що перебуває на озброєнні української армії, – це застарілі радянські зразки», – констатує Арестович.

Навіть більше, українські військові відчувають брак і звичайних патронів. Єдиний у країні патронний завод, Луганський, сьогодні перебуває під контролем сепаратистів.

Причому імпортні закупівлі ситуацію не врятують: велика частина нинішніх постачальників пропонують нестандартну продукцію, а Барнаульський патронний завод в Росії, який зазвичай здійснював постачання для Міноборони України, зі зрозумілих причин припинив співпрацю.

Поки на військових складах достатньо боєприпасів, запевняють представники оборонної промисловості. Однак Олександр Ольшанський, член наглядової ради Української асоціації власників зброї, закликає владу побудувати новий патронний завод – далеко від кордону. За його оцінками, за бажання це можна зробити лише за кілька тижнів з мінімальними витратами.

«Міноборони потрібно створити спеціальну групу, яка складатиме списки: що є на озброєнні, чого не вистачає, з чим виникають перебої, від якої російської продукції ми залежимо і чим її можна замінити», – вважає Ольшанський.

Міцна броня

Танк Оплот

Дані інформаційно-довідкової служби Корреспондента

***

Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 20 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.