Корреспондент: Порятунок втікачів. Як приймає Росія жителів Луганщини, що тікають від війни
Мешканці Луганщини тікають від війни до РФ, сподіваючись заразом швидко отримати російське громадянство і поліпшити умови життя. Сторона, що приймає, не поділяє їхнього оптимізму: воронезька влада декларувала, що готова прийняти тисячі біженців, але захлинається і від 300, пише Аглая Гог у №24 журналу Корреспондент від 20 червня 2014 року.
Щойно Корреспондент заходить у ворота Центру соціальної допомоги сім'ї та дітям Буревесник в селищі Сомове під Воронежем, до його ніг котиться помаранчевий м'яч. Підлітки грають у баскетбол, а дорослі прогулюються або сидять у дворі на лавках. Тут розміщені українські біженці, які прибули до Росії з Луганської області, – загалом трохи більше 70 осіб.
Давид, дворічний син Вікторії з Луганська, смикає її за руку і вередує – рветься грати в м'яч з хлопчаками, поки мати відволікається на розмову з виданням.
«Коли вам у спину стрілятимуть, а дитина – битиметься від страху в нападі, ви що, не втечете? – задає риторичне питання Вікторія. – Ми ще живі тільки тому, що поїхали».
Вона і решта біженців своїх прізвищ пресі не називають, щоправда, і причин не пояснюють. За них це роблять представники Громадської ради при уповноваженому з прав людини Воронезької області: мовляв, з України вже дзвонять «бандерівці» і погрожують втікачам розправою.
Багато українок в таборі дійсно часто передзвонюється з чоловіками, які залишилися на батьківщині, в тому числі з тими, хто воює на боці сепаратистів.
Вікторія розповідає, що вдома у неї залишилися мама і старенька бабуся, учасниця Великої Вітчизняної війни. І що зібралася в дорогу із сином за кілька годин: увечері запропонували одне місце в автобусі – вночі вони вже були в дорозі.
Сьогодні на території Воронезької області, за даними місцевого управління Федеральної міграційної служби (УФМС), зареєстровано 630 наших співвітчизників, котрі втекли зі східних районів України. З них близько 567 – жінки і діти.
Багато з тих, хто приїхав, були впевнені, що в Росії їм відразу ж нададуть житло, причому не тимчасове, а повноцінні квартири, і громадянство позачергово. Однак ніхто з них не зміг отримати навіть статусу біженця
Багато з тих, хто приїхав, були впевнені, що в Росії їм відразу ж нададуть житло, причому не тимчасове, а повноцінні квартири, і громадянство позачергово. Однак ніхто з них не зміг отримати навіть статусу біженця.
Втім, на тимчасові умови українцям скаржитися не доводиться: їх чотири рази на день годують і забезпечують всім необхідним – від постільної білизни до засобів особистої гігієни та одягу.
«Їх лякали, що в Росії біженців розмістять мало не в концентраційних таборах, а опинилися вони в санаторних умовах», – розповідає Віктор Корчнєв, керівник воронезької благодійної організації Рассвет, яка надає гуманітарну допомогу табору.
Однак подальший прийом мігрантів викликає все більше проблем: багато хто з них перейшов кордон без документів і тепер потребує встановленні особи. Та й заселяти українців теж нікуди – всі дахи, що могли, їм вже віддали. Регіон готувався прийняти 2 тис. біженців, але область почала захлинатися вже від 300, констатував Ігор Кобзєв, глава обласного управління МНС.
Східний експрес
Олена Асєєва – перша українка, яка приїхала зі сходу України до Воронежа ще 8 березня і сподівалася отримати статус біженки, але його досі не надали жодному з мігрантів.
Як і багато українців, Асєєва перетнула кордон незаконно, не отримавши міграційної карти. Підтвердити особу таких людей російська сторона не може, оскільки, за словами правоохоронців, Україна не готова її надати.
Асєєва скаржилася УФМС, що в Україні її побив полковник УНА-УНСО Іван Зозуля, але перевірити це, щоб обґрунтувати її статус біженця, неможливо. У міграційній службі за голову хапаються: журналістам Асєєва говорить одне, а їм зовсім інше, вже без «полковника УНА-УНСО». У підсумку, так і не вирішивши своїх проблем, Асєєва самостійно пішла з місця тимчасового проживання у Буревеснике і жебракує на центральній вулиці Воронежа – проспекті Революції.
Така сама історія сталася зі ще однією вимушеною переселенкою, яка приїхала в квітні з п'ятьма дітьми. Не дочекавшись від сторони, що приймала, ні грошей, ні квартири, вона з дітьми виїхала кудись в область.
Сьогодні прийом біженців сяк-так налагодили. Луганчани розповідають, що до кордону з Росією їхні автобуси супроводжували чотири автомобілі з озброєними «ополченцями».
«Адже в нас можуть і розстріляти автобус з дітьми, – уточнює Вікторія, мешканка Луганська, яка приїхала з двома синами 12 і 4 років. – Коли ми в'їжджали автобусом до Росії, люди від МНС нас зустріли і всім роздали сухі пайки – цукерки, печиво, сік, пряники».
Про те, що в Росію збирають усіх, хто хоче сховатися від обстрілу, в Луганську дізнавалися по сарафанному радіо.
«Мені подруга шепнула, – розповідає Юлія, яка прибула до Воронежа з п'ятирічною донькою Настею. – Сказали взяти із собою документи і мінімум речей. Автобус був переповнений, багато мам сиділи на підлозі, а діти – учотирьох на двох сидіннях».
Юлія не проситиме громадянства Росії, тому що в Луганську залишилася частина її сім'ї – чоловік, батько і брат.
Збираються повернутися на батьківщину, коли там перестануть стріляти, і Людмила з чотирирічним онуком Марком.
«Я виросту і буду гусаром, – заявляє Марк і, подумавши, додає: – Або солдатом».
«Тепер вже точно вдосталь нам стрільби», – доповнює його бабуся.
Багатодітна мати Наталія із села Рубіжне Луганської області тримає на руках маленьку дочку, у якої на грудях пришпилена георгіївська стрічка. Вона розповідає, як дочка тремтіла від вибухів і пострілів: «Я їй кажу: то не бомба, то феєрверк – а донька не вірить. Ми жили в гуртожитку біля лікарні, яку обстрілювали. У нас в гуртожитку дві кімнати на сім осіб».
Щойно прибувши до Воронежа, сім'я переночувала на вокзалі, а вранці прийшла в уряд області за допомогою і заявила, що хоче прийняти громадянство Росії.
Українка вірить, що їм допоможуть з житлом, а старший син, який закінчив в Україні 11 класів школи для слабозорих дітей, перейде в Росії у 12-й, а потім зможе вивчитися на ветеринара. Становище Наталії вже краще, ніж у багатьох, – у її чоловіка є робота в Тамбові.
Багатьом українцям є за що зачепитися. Минулого тижня в Буревесник прибули ще десять осіб, але четверо вже поїхали до родичів у Москву, так що кількість постояльців увесь час змінюється.
Ще 83 співвітчизники розмістилися в одній з місцевих шкіл-інтернатів, 45 – у дитячому оздоровчому таборі. Решту поселили в аналогічних установах районів області: наприклад, 86 мігрантів – в Борисоглебську, 29 – в Новохопьорському районі, 15 – в Кантемировському і по 20 – в Рамонському і Богучарському.
Загальна чисельність українських біженців на території Росії у різних джерел відрізняється. Василь Голубєв, губернатор Ростовської області, яка прийняла основний потік мігрантів, стверджує, що до них з початку червня прибуло близько 110 тис. осіб. Тим часом місцеве інформаційне агентство ДонІнформБюро, на яке посилається Голос Америки, повідомляє, що в ростовських таборах розміщено лише 1,4 тис. мігрантів.
Водночас ООН нарахувала в Україні 34 тис. вимушених переселенців, причому 19 тис. з них перемістилися по території країни. А вітчизняна прикордонна служба повідомляє про щоденний перетин кордону в бік РФ і назад лише 11-15 тис. українських громадян, причому ніхто з них не заявляє про намір просити притулку в сусідній країні.
У Воронезькій області влада нещодавно обмежила доступ репортерів в місця розміщення новоприбулих, зробивши виняток лише для окремих провладних ЗМІ.
До слова, у Воронезькій області влада нещодавно обмежила доступ репортерів в місця розміщення новоприбулих, зробивши виняток лише для окремих провладних ЗМІ. Та й самим мігрантам ось уже тиждень не дозволяють виходити за паркан табору
Крім того, журналістам наказано не озвучувати той факт, що деякі з мігрантів просять російське громадянство, а також не зазначати місце розташування таборів і навіть не писати, що ці люди є українцями. А одне з видань зажадало прибрати з репортажу деталь про те, що до Буревесника веде вулиця Українська.
Багато переселенці просить, щоб їх не знімали репортери і не згадували їхні імена, пояснюють воронезькі чиновники. Та й самим мігрантам ось уже тиждень не дозволяють виходити за паркан табору. З «волі» туди надходить лише гуманітарна допомога – іграшки, памперси, дитяче харчування, електричний бойлер для води замість поламаного.
Крім того, з біженцями працюють представники Слідчого комітету РФ (СК) у Воронезькій області – допитують їх про те, що вони бачили в Україні. Наприкінці травня СК РФ порушив кримінальну справу про застосування заборонених засобів і методів війни у Донецькій і Луганській областях в рамках розслідування «злочинів міжнародного характеру проти мирних громадян, скоєних на території України». Для цього в СК створено спеціалізоване управління, що працює з територіями, на які прибувають українці.
Стриманий прийом
Для українських біженців стало новиною, що під час оформлення громадянства Росії у них вилучать український паспорт – основний документ, що засвідчує особу, – а натомість видадуть тимчасовий документ, за яким залишити територію РФ вони не зможуть.
Це їх шокує, тому що повернутися в Україну більшості з них конче треба – там залишилися будинки, майно, сім'ї, родичі і діти.
«Схід України – це ж не Крим, – пояснює Наталія Чернікова, начальниця відділу УФМС з роботи з біженцями і вимушеними переселенцями. – Отримання громадянства Росії – довга процедура, а дозвіл на тимчасове проживання – тільки за квотою».
Щоб отримати тимчасову реєстрацію, потрібно, щоб хтось із воронежців зареєстрував мігранта у себе вдома, але й це можливо не більше ніж на три місяці. І для її продовження потрібні вагомі підстави – наприклад бажання оформити тимчасову посвідку на проживання. Але квоти на їхню видачу дає федеральний центр, тобто Москва, – без них міграційна служба нічого не може, а квот уже немає.
Є варіант отримати патент на роботу в Росії, але це стосується тільки молодих переселенців, у яких є професія, а люди похилого віку і люди, чия спеціальність тут не потрібна, залишаться за бортом.
Законодавством механізм прийому великого потоку біженців у Росії не врегульований, тому чиновники не розуміють, що робити
Законодавством механізм прийому великого потоку біженців у Росії не врегульований, тому чиновники не розуміють, що робити. Максимум, що вони можуть запропонувати прибулим, – це статус тимчасового притулку терміном на один рік.
Це дає лише право працювати на території РФ і збирати документи для оформлення посвідки на проживання, на відміну від статусу біженця, який забезпечує невелику допомогу та проживання за державний рахунок, а також безкоштовне навчання, медичну допомогу та низку соціальних пільг.
Та й з розміщенням людей чим далі, тим більше складнощів. Приміром, щоб звільнити місця для мігрантів, обладміністрація перериває літні зміни в дитячих оздоровчих таборах в Сомові і ще одному приміському селищі Дубовка, і місцеві жителі розбирають своїх дітей по домівках.
При цьому обласний уряд давав гучні, але поки не виконані обіцянки – наприклад створити для біженців коридор, як це зроблено в Ростовській області, а також організувати готелі на кордоні з Україною.
З кількох десятків українців, розміщених в Буревеснике, документи на тимчасовий притулок подали лише троє. Решта сподіваються лише перечекати тут війну, тобто прожити 90 діб, дозволених міграційним законодавством
Зараз з кількох десятків українців, розміщених в Буревеснике, документи на тимчасовий притулок подали лише троє. Решта сподіваються лише перечекати тут війну, тобто прожити 90 діб, дозволених міграційним законодавством.
Свій вибір поїхати саме в РФ, а не в безпечні області України луганчани пояснюють по-різному. Хтось із них скористався першою можливістю, запропонованою через сарафанне радіо, і це виявилися місця в автобусах на Росію.
Інші купилися на обіцянки російської сторони відразу надати їм громадянство, а також умови для літнього відпочинку. На думку біженців, РФ дає їм кращі умови, ніж Україна, – тут і дах над головою, і гарне харчування, і одяг, і екскурсії в океанаріум. Крім того, частина жінок побоялася їхати в Київ, оскільки їхні чоловіки воюють в лавах сепаратистів.
Тих українців, хто ще не визначився, чи залишати їм рідні місця, представники УФМС запевняють, що чекати нічого і слід якомога швидше просити статус тимчасового притулку
Тих українців, хто ще не визначився, чи залишати їм рідні місця, представники УФМС запевняють, що чекати нічого і слід якомога швидше просити статус тимчасового притулку.
«Ситуація в Україні за три місяці не вирішиться. До вересня там буде катастрофа, настане голод, – робить похмурий прогноз Сергій Журавльов, заступник начальника УФМС. – Біженцям доведеться затриматися в Росії мінімум на рік».
Навіть отримання тимчасового притулку – це складна процедура, що включає в себе опитування, медкомісію і збір безлічі документів. На все це потрібен час. Принаймні трьох місяців, на які приїхали українці, – дуже мало.
«Ми вже хотіли повертатися в Україну, але нам сказали [в УФМС], що ніхто нас не впустить назад», – розповідає Андрій із села Волнухине Луганської області, який виїхав з родиною три місяці тому, відразу після Майдану.
Андрій – зварювальник, з 2001 року періодично працює в Москві, а його дружина Олена – кухар, і вони сподіваються, що без роботи в Росії не залишаться, тому мають намір просити громадянства.
А згадана на початку статті Вікторія поки ще не визначилася, але після всіх поневірянь з більшою охотою вручила б свою долю не земній владі, а небесній.
«Мій синочок Давид інвалід, у нього епілепсія, тому, щойно вийшли з автобуса, я поцікавилася, де тут церква, – розповідає біженка. – Ми вдома часто до церкви ходили. На неї одна надія, бог нас не залишить».
***
Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 20 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.