Корреспондент: У Слов'янськ і назад. Як жило місто в останні дні перебування сепаратистів

Мешканка Слов'янська, якій двічі довелося виїжджати з міста, розповіла Корреспонденту про те, як місцеве населення живе між українськими військовими та сепаратистами, пише Максим Стрелецький у №26 видання від 4 липня 2014 року.

Перемир'ям на Донбасі, що завершилося, не змогли скористатися сторони конфлікту, зате це зробили жителі міст і селищ, розташованих в епіцентрі бойових дій. У Слов'янську люди, які раніше залишили місто, під час відносного затишшя змогли туди повернутися, щоб перевірити житло, забрати документи, речі і побачитися із сусідами.

У розмові з Корреспондентом місцева мешканка Ірина не стримує емоцій. Але найбільше переживає, щоб за розповіддю її ніхто не впізнав. «Ви розумієте, ми боїмося абсолютно всього, не хочу, щоб мною зацікавилися «ополченці». І в СБУ не хочу ходити. Мене і так життя поставило в таку ситуацію, в якій я вже не уявляю, що робити», – каже співрозмовниця.

Ірина, директор приватної компанії, яка працювала в Слов'янську протягом останніх кількох років, була змушена залишити місто першого разу 4 червня.

«Коли перебої з електрикою закінчилися її повною відсутністю, ми втратили можливість працювати: ні зарядити обладнання, ні вийти в інтернет. Тоді прийняли рішення розпустити персонал. З грошей, що залишилися, виплатили людям зарплати. Постійна стрільба, картинки зруйнованих вулиць і будинків, яких тоді ще було не так багато, все це підштовхувало до рішення виїхати. Мої діти живуть в інших містах, тому я теж зважилася залишити місто», – розповідає Ірина.

За її словами, універсального рецепта того, як можна евакуюватися зі Слов'янська, немає. Централізовано вивезенням жителів, незважаючи на запевнення київської влади, займався тільки Червоний Хрест. Його співробітники регулярно формували автобуси, на яких люди могли виїхати в Ізюм, Харків і Святогірськ.

Сама Ірина намагалася виїхати на найнятих машинах. Вартість такого вояжу через блокпости сепаратистів, армії і Нацгвардії складає в середньому 1 тис. грн. Двічі водіїв таксі розвертали назад і говорили, що навіть якщо пропустять машину з міста, то назад їй в'їхати не дадуть. Третього разу її повіз літній чоловік у бік Харкова. Без особливих перевірок пройшли блокпост ДНР, потім – два пости української армії, де машину теж детально не стали оглядати.

«У Лозовій на посту Національної гвардії двоє чоловіків вже готові були нас пропустити, але вийшов їхній командир і наказав нам повертатися в Слов'янськ, оскільки в Лозову пускають тільки місцевий автотранспорт і машини, що забезпечують армію припасами. Однак нам підказали об'їзну дорогу. Зрештою мені вдалося потрапити в Харків, звідки я потім перебралася в Донецьк», – ділиться Ірина враженнями.

Як виявилося пізніше, поїхала вчасно. В один з вечорів у дворі її будинку розірвався чи то снаряд, чи то міна. Винесло вікна, зірвало частину покрівлі, але в цілому будинок вистояв, хоча сусідній вибухова хвиля попсувала сильніше.

Небезпечне і чисте місто

Коли стало відомо про оголошення перемир'я, наступного ж дня Ірина почала збиратися назад у Слов'янськ: «Потрібно з'їздити подивитися, що з будинком, забрати необхідні речі. Ну так, стріляють. Але хто знає, що там буде, коли це закінчиться?».

Зворотній маршрут в найгарячішу точку збройного протистояння почався від Святогірська. Невелике курортне містечко, що гучно іменується «донецькою Швейцарією» за свої вкриті лісом крейдяні гори, зараз стало однією з баз для переселенців. Тут у таборах відпочинку живуть діти, яких вдалося вивезти зі Слов'янська і Краматорська. Сюди ж приїжджають родини на початку свого шляху від рідних стін у невідомість.

За словами Ірини, на шляху в місто їй довелося проїхати через три блокпости української армії. А от кількість контрольних пунктів сепаратистів багато в чому залежить від того, в яку частину Слов'янська необхідно потрапити. Майже кожне велике перехрестя перетворене на справжнісінький укріпрайон.

«На кожному блокпосту в місті мішки з піском або бетонні блоки, майже скрізь вкопана важка техніка або озброєння. Складно сказати, що це конкретно – БМП або БТР», – розповідає Ірина.

За минулий з моменту від'їзду час жінка зауважила, що в місті стало набагато більше пошкоджених будинків. У районі вокзалу перед церквою у фасаді п'ятиповерхівки на рівні четвертого поверху зяє закопчена діра. Трохи осторонь – розкиданий дах. Хтось каже, що руйнування – це результат обстрілу українською армією. Хтось переконує, що в деяких випадках під обстріл потрапляло майно тих мешканців і підприємців, хто не знайшов спільної мови з керівництвом сепаратистів.

При цьому на вулицях багато людей, гуляють діти. Городяни поспішають на ринок, який до цього часу продовжує працювати поруч з вокзалом. Біля кафе Палермо в черзі стоять близько 30 людей похилого віку. Тут місцеві підприємці організували безкоштовні обіди для нужденних, поповнюють запаси води, якої в окремих районах немає вже другий тиждень.

Якщо не звертати уваги на наслідки боїв, в місті чисто. Сміття, незважаючи ні на що, продовжують вивозити. За мародерство, за словами місцевих жителів, в місті карають суворо. Якщо не доходить до розстрілу, то, як мінімум, змушують копати окопи. А ще можуть мобілізувати або відправити на блокпост.

Багато хто тимчасово повернувся до Слов'янська, щоб забрати з собою рідних. «Бачила одного з керівників місцевої організації Партії регіонів. Він приїхав, щоб вивезти матір у Святогірськ. А одна моя знайома досі ходить на роботу у відділ соцзахисту», – дивується Ірина.

Це той самий відділ, яким завідував нинішній «керівник» Слов'янська Володимир Павленко, який прийшов на зміну «народному меру» В'ячеславу Пономарьову, 10 червня усуненому від своїх обов'язків за розпорядженням «міністра оборони» ДНР Ігоря «Стрєлкова» Гиркіна.

Бої на вулиці

Люди на вулицях стали більш комунікабельними. Побачивши знайоме обличчя, прагнуть підійти і поговорити, розпитати про спільних знайомих, навіть якщо давно не спілкувалися. Але довго не затримуються – всі поспішають встигнути у справах або скоріше повернутися додому.

«На самому початку моєї вулиці здалося, що бої її не зачепили. Кілька перших будинків були практично неушкоджені. А ось найкрасивіший будинок на вулиці повністю залишився без даху від прямого влучення. Сонце світить в пролом і навіть здається, що всередині горить світло», – ділиться враженнями Ірина.

Її житло теж постраждало. «Мої металеві ворота тепер нагадують мереживо. Я ніколи не думала, що п'ятиміліметровий металевий лист можна так посікти осколками. У землі – воронка. У будинку вибило кілька вікон, а два осколки застрягли в стелі. З даху зірвало кілька листів шиферу. Але добре, що поки нічого не підтікає», – розповідає вона.

Нашвидкуруч підправивши пошкодження і забивши вікна, Ірина поспішає провідати сусідок. Жінки похилого віку не захотіли їхати зі Слов'янська. Тепер, може, і шкодують – в окрузі не працює жоден магазин. Тому дуже радіють пакетам з продуктами, які доставляють їм з оказією з «великої землі».

«Люди дуже втомилися жити під обстрілом і в повному невіданні. Дуже бояться закінчення перемир'я. При цьому по місту ходить чутка, що потрібно ще почекати тиждень і стане спокійніше. Мовляв, стрільба зійде нанівець. Чому це має статися, думки розходяться, хтось говорить, що бої підуть далі від Слов'янська, хтось сподівається на те, що місто звільнять. На блокпостах, принаймні, тих, що я бачила, місцевих стало набагато менше. Однак серед жителів міста все ще є досить великою кількість людей, які підтримують Донецьку народну республіку. Хтось виступає за єдину Україну, хтось чекає Путіна і чомусь ще більше людей ненавидить [губернатора Дніпропетровської області, який активно підтримує АТО, Ігоря] Коломойського», – описує вона настрої городян.

Зворотна дорога Ірини зайняла більше часу. Це був четвер, останній день першого терміну перемир'я. Багато хто вирішив виїхати до того часу, як закінчиться термін припинення вогню.

«Блокпости ми ділимо на «лояльні» і «непримиренні». Останні намагаємося обходити стороною. У підсумку там, де пропускають без особливих проблем, шикуються черги. Ми простояли близько двох годин. Хоча, кажуть, недавно було стільки людей, що всі охочі не встигли пройти у світлий час доби. Людям довелося залишатися в місті на ніч і намагатися виїхати вранці», – каже Ірина.

Процедура перевірки є стандартною на всіх блокпостах: машину зупиняють, перевіряють документи, дивляться прописку, оглядають багажник, салон і пропускають далі.

При цьому час від часу лунають постріли з боку гори Карачун. Сказати, хто і по кому стріляє, складно. Але людей це вже не лякає – після п'яти таких зупинок починається мирна земля.

P.S. Ірині пощастило і вдруге. Вона знову вчасно залишила місто. Знайомий чоловік, який повертався в Слов'янськ за документами пізніше неї, потрапив під обстріл і загинув, коли намагався виїхати в напрямку Ізюма.

Після закінчення терміну перемир'я стрільба з обох сторін відновилася. Центр міста вона не зачепила, основний удар припав на район Рибгоспу і на спальний район на горі Артема. Там крім невеликих руйнувань на вулиці Вільна, впала стіна п'ятиповерхового житлового будинку.

Найбільше місцеві жителі, які практично позбавлені електро- і водопостачання, бояться залишитися без зв'язку, газу та медичної допомоги. Через відновлення боїв на горі Карачун упала телевежа з передавачами, на Рибгоспі пошкоджено газовий ввід у місто, а в лікарнях міста не залишилося жодного хірурга.

На зв'язку

Роботу міських комунікацій Слов'янська з останніх сил підтримують газівники, електрики і зв'язківці, які залишилися, незважаючи на бойові дії. Корреспондент поспілкувався з одним зі співробітників місцевого відділення Укртелекому, які забезпечують зв'язок у місті і з «великою землею». Зі зрозумілих причин, він попросив не називати свого імені і посади

 

«Важко працювати зараз у Слов'янську не тільки в сфері зв'язку. Але всі, хто зайнятий у галузях життєзабезпечення, чудово розуміють, наскільки від них залежать жителі міста. Фіксований зв'язок на цей час виявився єдиним, що працює , більш надійним. Мобільний зв'язок практично не працює близько місяця. Часто звичайний провідний телефон виявляється останньою можливістю зв'язатися з рідними, повідомити про себе або дізнатися щось. Ми в Слов'янську залишилися єдиним оператором, який продовжує працювати, хай і з вимушеними перебоями.

Абоненти звертаються часто. Хтось цікавиться, як в нинішніх умовах сплатити рахунок за послугу, хтось хоче призупинити дію договору через від'їзд, хтось повідомляє про зникнення сигналу інтернету. Намагаємося оперативно всім допомогти.

Працювати, звичайно, складно, а іноді й просто страшно. Через бойові дії пересуватися по місту дуже проблематично. Виїзд за межі Слов'янська взагалі неможливий. Винятком був хіба що період перемир'я.

Пошкоджень на об'єктах зв'язку стало дуже багато. То хтось траншеї викопає і переб'є кабель, то розірвуться снаряди і пошкодять апаратуру. Через пошкодження в місті практично відсутня електроенергія. За таких умов відновлювати зв'язок ще складніше. Робимо все, щоб полагодити, щойно видається така можливість.

Іноді доводиться ночувати на об'єктах. Якщо наші співробітники потрапляють під обстріл під час ремонту, то користуються спорудами цивільного захисту – укриття, підсобки і т.п. Вони залишилися на багатьох об'єктах з колишніх часів. Ось і стали в нагоді. Намагаємося зробити все, щоб зменшити ризик для здоров'я і життя співробітників.

Підрозділи із сусідніх міст недавно передали нам «гуманітарну допомогу». Поки діяло перемир'я, нам привезли дещо з матеріалів для ліквідації аварій, пошкоджень та проведення ремонту. Звичайно, не забули і про продукти першої необхідності.

Наші люди працюють поза графіком – для відновлювальних робіт використовують кожну хвилину затишшя. Працюємо позаурочно – і вночі, і у вихідні. Деякі взагалі цілодобово сидять на робочому місці.

Частина співробітників перебуває у вимушених відпустках. Не всі, хто раніше залишив місто, щоб вивезти, наприклад, дітей, можуть повернутися назад. Свою сім'ю я встиг вивезти і тепер ось працюю зі спокійною душею.

У деяких колег зруйновані будинки. Але ми намагаємося підтримувати один одного».

***

Цей матеріал опубліковано в № 26 журналу Корреспондент від 4 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.