Валерія Новодворська: російський "демократичний панк"

Новодворською захоплювалися і її ненавиділи. Деякі навіть після її смерті не можуть відмовитися від грубощів на її адресу. Але вона нікого не залишала байдужим.

Один мій добрий знайомий в 90-і роки назвав Валерію Новодворську "нашим демократичним панком".

Думаю, що сама Валерія Іллівна не образилася б на таку характеристику.

У суспільстві, яке все ще з великими труднощами долає тяжкі наслідки радянської двозначності (та й чи долає?), Новодворська, здавалося, взагалі не уявляла собі, що означає говорити не те, що думаєш.

Саме тому у неї ніколи не було жодних політичних перспектив, і свій шлях в житті вона, дисидент і публіцист, вибрала правильно.

Ерудит й інтелігент, пані Новодворська завжди писала цікаво. Але, що ще важливіше, вона не так часто і помилялася. І гіркі наслідки двох воєн у Чечні, і рух Росії до авторитаризму вона передбачала давно.

Радикалізм її висловлювань був реакцією принципової людини на конформізм російського життя, породжений, своєю чергою, насамперед радянським досвідом.

Новодворською захоплювалися і її ненавиділи. Деякі навіть після її смерті не можуть відмовитися від грубощів на її адресу. Але вона нікого не залишала байдужим.

Валерія Новодворська, безсумнівно, помилялася, і не раз. З моєї особистої точки зору, частіше в людях, аніж в оцінці політичних подій і тенденцій. Вона робила те, що вважала за потрібне, і знала, що буде те, що буде.

Звичайно, Валерія Іллівна, демократ і ліберал, розуміла, що найближчим часом на Росію не чекає нічого хорошого. Але це не заважало їй залишатися оптимістом і завжди чинити по совісті. Це в ній і приваблювало навіть опонентів.

Пані Новодворська ніколи не обіймала жодних посад, якщо не зважати на лідерство в невизнаній владою СРСР партії "Демократичний союз".

Взагалі-то, її неможливо було уявити собі ні в якому кабінеті, навіть директора найдемократичнішої неурядової організації.

Але, парадоксальним чином, з усіх учасників дисидентського руху шістдесятих-вісімдесятих років цілком успішна професійна "кар'єра" склалася, мабуть, лише у Новодворської.

Ймовірно, саме тому, що вона всю останню чверть століття займалася тим, що вміла найкраще - писати і говорити. А це єдине, що дозволено дисиденту в Росії, яка, навіть якщо слідувати офіційному шкільному курсу суспільствознавства, належить до країн з "підданською" політичною системою.

Тобто такою, коли участь громадян у політиці обмежена, а незгода з владою засуджується не лише нею самою, а й більшістю людей. У цих умовах Вацлаву Гавелу або Леху Валенсі з'явитися на історичній сцені майже неможливо, та й немає звідки.

Людина, яку примусово заточили на два роки в казанську психіатричну в'язницю (клінікою цей заклад назвати важко) за часів Брежнєва, Валерія Новодворська стала в Росії, можливо, найміцнішим і найвідомішим представником класичного консерватизму, свого роду російським Вільямом Баклі.

Це, як і звання "демократичного панку", вважаю, цілком влаштувало б Валерію Іллівну в якості епітафії.