Корреспондент: Почують кожного. Прослуховування стало інструментом політичного життя в Україні
Маніпуляції з прослуховуванням чужих розмов і публікації їхнього змісту стали інструментом політичного життя і боротьби в Україні, пише Дмитро Москаленко у №29 журналу Корреспондент від 25 липня 2014 року.
Саме з прослуховування почалася перша в історії України політична криза, що розвивалася за канонами повноцінних інформаційних воєн. Лідер опозиційної тоді Соцпартії Олександр Мороз оприлюднив 28 листопада 2000 року аудіозаписи, зроблені нібито в кабінеті президента.
Цього вистачило, щоб аж до помаранчевої революції Леонід Кучма не міг почувати себе в повній безпеці. А формальну крапку поставив Конституційний суд тільки у 2011-му, роз'яснивши, що відомості, здобуті з порушенням законодавства, не можуть використовуватися як докази провини.
Майже десять років факт саме цього прослуховування і його зміст «штормив» український політикум. Хоча він так і не привів до головного результату – знайти і покарати винних у зникненні журналіста Георгія Гонгадзе не вдалося.
Ідея використовувати записи розмов політиків як інструмент політичної боротьби дуже швидко припала до душі. Наступним «касетним скандалом» стали так звані плівки Понамарчука – швидко забутий скандал, коли на початку 2002 року було оприлюднено зміст розмови мера Києва Олександра Омельченка з Віктором Ющенком, який ішов тоді в Раду на чолі Нашої України.
На ґрунті спільної нелюбові до соціал-демократів вони нібито обговорювали план відставки їхнього лідера Віктора Медведчука. Скандал не отримав розвитку. Лише на деякий час стала популярною у навколополітичному середовищі фраза, сказана голосом Омельченка: «Вікторе Андрійовичу, ви мене зрадили!». Мер таким чином нібито докоряв майбутньому президентові в нерішучості.
Наступним фігурантом прослуховування став у 2003 році Петро Порошенко під час його розмови з шеф-редактором інформаційної служби 5 Каналу Владиславом Лясовським. Політик тоді брав участь у з'їзді Нашої України в Донецьку, який був зірваний за участю влади. Порошенкові нібито не зовсім сподобалося, як його телеканал висвітлював подію та його роль зокрема. Різкі і неприємні висловлювання народного депутата були озвучені в ефірі однієї з вечірніх політичних програм телеканалу 1+1.
З того часу оприлюднення змісту особистих бесід стало настільки звичним, що на це практичних перестали звертати увагу. Такими прийомами почали користуватися навіть у невеликих корпоративних конфліктах. Але з наростанням політичної кризи жертвами прослуховування знову ставали фігури дуже високого рангу.
Хітом політичного сезону 2014 року, безумовно, став запис розмови заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд і посла США в Україні Джеффрі Пайєтта, в ході якої обговорювалися ймовірні кандидати в прем'єр-міністри України. Тоді ж прозвучало знамените «Fuck the EU» з вуст американського дипломата на адресу єврочиновників.
Незабаром з'явився і запис розмови між Нестором Шуфричем і Юлією Тимошенко, які обговорювали ситуацію в Криму. Жіночий голос пропонував «росіян в Україні <...> розстрілювати з атомної зброї». Прес-служба депутата назвала це фальшивкою, а от сама екс-прем'єр заявила, що розмова справжня, але змонтована і тому зміст її спотворений.
Взагалі, за останні півроку в інтернет були вкинуті справжні або змонтовані записи розмов, у яких у різних комбінаціях беруть участь Петро Порошенко, Ігор Коломойський, Олександр Турчинов, Олег Царьов, Арсен Аваков, Ганна Герман, Сергій Курченко, Савік Шустер. Найгучнішим з «конфіденційних записів» стала телефонна розмова президента Білорусі Олександра Лукашенка з пранкером Вованом, який промовляв від імені одного з синів українського президента-втікача Віктора Януковича.
За цей самий час в ефірі були «помічені» прем'єр Туреччини Реджеп Ердоган, міністри закордонних справ Естонії Урмас Паетт та Польщі Радослав Сікорський, верховний представник ЄС з міжнародних справ Кетрін Ештон.
Закон і порядок
Практично всі записи розмов, що потрапили в пресу, змонтовані або здобуті сумнівним шляхом. Заслужений юрист України Юрій Мартиненко в інтерв'ю Корреспонденту нагадав, що за законодавством слухати телефонні розмови мають право тільки СБУ і МВС. Будь-яким іншим структурам, в тому числі і приватним, робити це заборонено.
«Детективні агентства, наприклад, на це права не мають ніякого. Вони взагалі у нас заборонені законом і працюють поза державою. Про законність перехоплення тих чи інших переговорів зараз взагалі мова не йде. Ми не можемо про це говорити, тому що всі матеріали справ і даних українських розвідувальних управлінь СБУ та МВС перебувають під грифом Секретно», – каже Мартиненко і звертає увагу на особливу ситуацію на південному сході, де українські правоохоронці ведуть активне перехоплення ефірів і розмов.
«Країна, можна сказати, у стані війни, тому таке прослуховування може бути доказом і в кримінальній справі, і в суді. Не буде ж наша СБУ просити дозволу на прослуховування телефонних розмов у Гиркіна і Безлера або у Росії. РФ слухає весь український ефір без дозволу, ну і ми теж", – пояснює експерт.
Постійна дилема використання записів «з інтернету» як доказів або підстави для кримінального переслідування вирішується в разі потреби за допомогою судово-фоноскопічної експертизи.
«У підозрюваних візьмуть зразки голосів і за допомогою спеціальних приладів порівняють їх з голосами на плівці. І вже експертиза робитиме висновки, які і стануть незаперечним доказом провини або невинності в залі суду», – пояснює особливості українського законодавства Мартиненко.
Нові технології
Однак прецедентів, коли прослуховування ставало приводом для розглядів із залученням правоохоронних органів, немає. Як правило, цілі таких публікацій завжди були скоріше політтехнологічні – викликати певну реакцію у публіки або донести до конкретних людей якесь приховане послання, зрозуміле тільки їм.
Прецедентів, коли прослуховування ставало приводом для розглядів із залученням правоохоронних органів, немає
«Їх [цілей] може бути багато: хтось побачив для себе можливість отримати вигоду від запису розмови і зробити самопіар або презентацію для завоювання все більшої аудиторії. Контент, здобутий прослуховуванням, – це інструмент для підняття рейтингу», – вважає політичний брендолог, гендиректор Branding & Consulting VVV Вілена Воронова.
Публікація різноманітного прослуховування передусім несе смислове навантаження і використовується в політиці для того, щоб сформувати окреме інформаційне поле і сфокусувати увагу публіки на потрібному предметі або явищі.
«Чим більше таких публікацій, тим більш розосередженою є увага народу. А це заважає адекватно сприймати й аналізувати достовірність отриманої інформації», – розповідає політконсультант Київського центру НЛП та тренінгів Олександр Саченко.
Якщо метою розголосу чужих підслуханих розмов є дискредитація тієї чи іншої особи, то такі технології можуть девальвувати будь-які моральні, ділові цінності конкурента, вважає Воронова. Між тим вона зазначає, що ефект від таких дій може бути зовсім несподіваним для замовника «зливу».
«Таємна розмова політика – це один зі способів прихованого впливу на електорат. Але тут тим, хто веде не зовсім чесну гру, потрібно пам'ятати, що всяке явище має біполярну природу. Ставлячи на мінус, роблячи ставку на чорний піар, можна дуже швидко домогтися зворотного ефекту. Часто саме чорний піар, спрямований на конкретну персону, приносить останній величезні позитивні дивіденди за рахунок опонента, умовного ворога», – пояснює політбрендолог.
Враховуючи широке проникнення мобільних пристроїв і комунікаційних мереж у наше життя, експерт також радить спокійно ставитися до такого явища, як прослуховування.
З розвитком інформаційних технологій удосконалюється і політтехнологічний інструментарій донесення ідеологічних посилів, способів формування образів політиків і їхньої дискредитації. На зміну телефонним розмовам іде публікація особистих листувань у соцмережах – справжніх і підроблених, що вже стало досить популярним. Любителям політичних серіалів слід готуватися до нових, ще більш видовищних форм з'ясування стосунків.
***
Цей матеріал опублікований в № 29 журналу Корреспондент від 25 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.