Корреспондент: Батьківщина слонів. Лист з Німеччини

Рурський басейн на заході Німеччини міг стати депресивним шахтарським регіоном. Але став туристичною принадою – із сучасним мистецтвом, індуїстським храмом і навіть слонами, пише краєзнавець Ірина Пустиннікова у №29 журналу Корреспондент від 25 липня 2014 року.

Німеччина – диво-країна для допитливого туриста. Тут і Баварські Альпи у хмільний піні Октоберфесту, і фотогенічні замкові руїни на Рейні, і вільний веселий Берлін, і картинний затишок Тюрінгії. Але, як на зло, найдешевші рейси до Німеччини з України – в Дортмунд. Ціна спокуслива, а місцевість? Від самого слова «Дортмунд» на мене віяло нудьгою і промзоною. Можливо, ще футболом, але ніяк не подорожами. Адже є залізне правило: де багато заводів, там мало туристів.

Рур, регіон на заході Німеччини, у федеральній землі Північний Рейн – Вестфалія, був саме таким – шахтарським і непростим. Це нижче по Рейну, південніше Бонна, починається сільська ідилія: замки, виноградники, красиві будиночки, скульптура Лорелеї на скелі. У Рурі ж сіл-картинок небагато. Промисловість була місцевою родзинкою ще з Середніх століть, а вже індустріалізація ХІХ століття взагалі вивітрила пастораль з регіону між Дуйсбургом, Дортмундом, Хагеном і Везелем. Бетонні міста тут збилися в сірий клубок агломерації. А нечисленні архітектурні пам'ятки – це жалюгідні крихти колишньої величі, які пережили артобстріли березня 1945 року.

Після кількох прогулянок по Рейну і вивчення всіх принад Маастрихта, мені захотілося чогось нового, іншого. Виявилося, Рур вартий візиту сам по собі. Почати слід з Дортмунда: у центрі міста залишилося кілька середньовічних веж, а на околицях стоять два «водні замки», місцева фортифікаційна фішка. Але в одному місті Рур не відчуєш. Добре, що, зупинившись у Дортмунді, легко здійснювати вилазки в сусідні міста, користуючись вигідним «земельним» квитком Deutsche Bahn.

Але перед цим варто ознайомитися з історією регіону. Захід шахтарського Руру почався в середині ХХ століття. Тоді вдарила світова вугільна криза, за якою у 1975 році пішла ще й криза сталева. Державні субсидії не допомогли: до ХХІ століття дожило лише шість шахт і три коксових заводи.

180-тисячний Хамм, де шахти закрилися ще в 1976-му, зробив ставку на туристів. Місто ловить їх ... на слонів. Зробивши перший крок на привокзальну площу, я відразу опинилася в оточенні стада слонів, що визирали з-за пишних вуличних вазонів. Так, вони штучні, кітчеваті і дуже яскраві – ну і що? Слон усміхається на міському логотипі з девізом Elephantastisch. Екзотика? Це ви ще Шрі-Камадчі-Ампалу не бачили – індуїстську святиню із 17-метровою вежею, прикрашеною скульптурами. Коли у 2002 році храм освятили, він був найбільшим у Європі. У дні свят тут людно, як у Делі, навколо волоокі брюнети і жінки в нарядних сарі – чим не Індія, тільки клімат звичніший. Всередину величезного храму запрошують усіх, головне зняти взуття.

Але слон на лого не тому. З 35-метрової висоти за величезним Максимілліан-парком наглядає скляний слон. Найбільша на планеті будівля у формі тварини, що потрапила до Книги рекордів Гіннесса, перебудована в 1984 році – звичайно ж, із шахти. На хребті у слона душно і тепло – там оранжерея з пальмами, де іноді вінчаються молодята. Шахтарського слона тут люблять, місцеві жителі ставлять його фігурки біля своїх ґаночків. А ще мешканці Хамма люблять стріт-арт. Сміливих шедеврів графіті на фасадах центральної частини міста немає, все по-німецьки в лоб і сентиментально: фламінго в ставку, танець літньої пари, чоловік несе кошик білизни, жінка грає на скрипці.

І ось так, цікаво і незвично, в Рурі практично в кожному місті. Півмільйонний Дуйсбург спочатку здається нетуристичним. Але, давши йому шанс, я дізналася, що тут непогана опера, де часто ставлять рідкісного в наших широтах Вагнера. А ще – два ботанічні сади і «мімімішний» фонтан Lebensretter (Рятувальник) на торговій Кенігштрассе. Дитиняче творіння французької художниці Нікі де Сен-Фалло миттєво піднімає настрій навіть у похмурий день: пластиковий птах, смішно розкинувши крила, крутиться навколо своєї осі, бризкаючись водою.

Величну церкву Спасителя поряд з міською ратушею, як багато готичних споруд, будували кілька століть, починаючи з 1316 року. Але святиня вирізняється не тільки віком і 90-метровою дзвіницею. У ній спочиває картограф Герхард Меркатор – його проекцією досі користуються для нанесення сферичної поверхні Землі на плоску карту.

Серед об'єктів ЮНЕСКО собор не зазначений, зате в Список всесвітньої спадщини з 2001-го включений комплекс шахт Zollverein (Митний союз, 1834-1986) в Ессені. Це пам'ятник колишньому промисловому Руру і наріжний камінь масштабного проекту Європейський шлях індустріальної культури. Розмах вражає: шахти розкидані на кілометри, на території кількох з них зараз росте ліс, а терикони взагалі перебувають у сусідньому Гельзенкірхені. На території промислового монстра діють музеї і дизайн-центр, а на колишньому коксозаводі розмістилася галерея сучасного мистецтва. 

***

Цей матеріал опубліковано в №29 журналу Корреспондент від 25 липня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.