Український сержант: "Ми не здалися у полон!"

Старший сержант Ігор з 72-ї бригади української армії і його товариші кажуть, що вийшли з оточення на територію Росії, бо не бачили можливості боротися далі. Всі хочуть повернутися на батьківщину і не хочуть далі воювати.

Старший сержант Ігор з 72-ї бригади української армії і його товариші кажуть, що вийшли з оточення на територію Росії тому, що не бачили можливості боротися далі. Всі хочуть повернутися на батьківщину і не хочуть далі воювати.

Наметовий табір поблизу пропускного пункту "Гуково" відвідав кореспондент Російської служби Бі-бі-сі Юрій Вєндік, який і говорив із Ігорем.

BBC: Як догво ви тут, в регіоні?

Ігор: У Східній Україні - місяці три.

BBC: А тут, саме в цьому районі?

Ігор: Тут, біля Червонопартизанська - близько місяця. Можливо, трохи більше. Ми були біля Краснодона, а потім, після обстрілу з "Градів", відійшли до Червонопартизанська, тому що зазнали великих втрат.

BBC: Тобто, це ви намагалися увійти в Краснодон?

Ігор: Ми не намагалися кудись заходити, ми просто-напросто стояли близько місяця, вели спостереження за територією, пропускним пунктом (Ізварине - BBC). Він був захоплений повстанцями. Там мали стояти наші прикордонники, але коли ми зайшли, буквально через тиждень їх розбомбили, всіх хлопців. А ми стояли далеченько від цього місця, не вели ніяких дій - просто спостерігали. Поки нас не почали регулярно обстрілювати.

BBC: А коли ви сюди входили, в коридор уздовж кордону, яке завдання вам поставили?

Ігор: У нас був маршрут, де ми повинні були стати, закріпитися і не допустити озброєних людей на територію України. Тобто, ми посилювали охорону прикордонних ділянок. Адже, так звані ополченці на російській техніці просто заходили на нашу територію і вели обстріл. Або з російської території, або вже з української землі.

Обстріли з російської території

BBC: З цією, російської, сторони по вас теж стріляли?

Ігор: Так, регулярно. Щоночі, бувало навіть і вдень. Або САУ (самохідні артилерійські установки), або гармати ... Вогонь вели з відстані шести-семи кілометрів - те, що ми візуально спостерігали: спалах пострілу на території Росії і вибухи на нашій території, по наших позиціях.

А так зазвичай "Гради" обстрілювали наші позиції - це ходова зброя, я так зрозумів.

BBC: Але з української території теж стріляли? Тобто, з усіх боків?

Ігор: Так. Техніка йшла з території Росії ... Доходило до того, що заходили з російської території, стріляли і поверталися назад.

BBC: А ви бачили цю техніку, яка заходила, на власні очі?

Ігор: Так, бачили цілі колони. Візуально - те, що можна було бачити в ту оптику, яка у нас була. КАМАЗи броньовані - російські, у нас таких немає.

Танки заходили - було таке, що заходять танки і "губляться" десь в населених пунктах. А вести вогонь по населених пунктах ми не мали права.

Під час перемир'я ми взагалі не стріляли - не було такого наказу, а по нас вогонь вівся регулярно. І в цей час заходила техніка з боку Росії. Постійно, через офіційні митні пункти, не соромлячись.

BBC: Але тут, наскільки мені відомо, є багато доріг, що перетинають кордон, на яких немає ніяких пунктів контролю.

Ігор: Так, у прикордонних селах-селищах, там є проїзди, ось туди заходить техніка. У районі Провалля під Червонопартизанськом, там взагалі мало не ціла база була - близько 60 одиниць техніки. Я думаю, звичайні ополченці не могли б собі дозволити з десяток танків, штук шість БМП ...

А у нас навіть до тих "Градів", що були, просто боєприпасів не було - а у них чомусь щоночі штук шість "Градів" стріляли цілу ніч. З різних позицій - переміщалися і стріляли.

BBC: Підтримка з повітря у вас була, коли ви тут застрягли?

Ігор: Ні, звичайно. Ну, може, один-два літаки з'являлися. Нібито, хтось чув, але я сам не бачив.

BBC: А чому не було підтримки?

Ігор: Ну, принаймні, наскільки я чув, літаки збивали.

А воювати - якщо це можна назвати "воювати" - проти "Градів", мінометного обстрілу, з автоматами, з технікою, яка "на межі фантастики" - ну це смішно.

Великі втрати

BBC: Скільки людей ви втратили за цей місяць з гаком?

Ігор: Не можу сказати - ми були розкидані. Ну, скажімо, відсотків тридцять точно - загинули і отримали важкі поранення. Ми зідзвонювалися з пораненими хлопцями в госпіталях - місць не було. Усі навколишні госпіталі, які хоч якось могли допомогти, всі були переповнені.

BBC: Це які госпіталі?

Ігор: Дніпропетровськ, інші. Людей намагалися відправляти якомога далі ...

Бі-бі-сі: А як ви їх відправляли, якщо ви були в оточенні?

Ігор: Останнім часом, в основному, через російську територію. Інших варіантів не було, тому що колони обстрілювались - навіть незважаючи на те, що це поранені. Розстрілювали все, що рухається.

Бі-бі-сі: Як саме ви сподіваєтеся повернутися в Україну?

Ігор: Частина хлопців вже поїхала. Чекаємо. Обіцяють, що, можливо, завтра вже нас відправлять на територію України.

Бі-бі-сі: Як, ви думаєте, українська держава до всього цього поставиться?

Ігор: А до чого саме? Ми не здалися у полон! Нам просто надали зелений коридор, щоб вийти.

Бі-бі-сі: Але ви ще й залишили зброю.

Ігор: Ми не залишили зброю, зброю знищено. Ми діяли відповідно до ситуації, яка склалася. Я думаю, життя людське дорожче, ніж шматок якоїсь залізяки, правильно?

Залишити хлопців, щоб їх просто накрили артилерією? Плюс ми знали, що вже близько 10 танків знаходилися близько Червонопартизанська і ще БМП - від чотирьох до шести одиниць. Залишати піхоти з автоматами - це було б нерозумно, безнадійно і, я б навіть сказав, безвідповідально.

Бі-бі-сі: Але у вас теж була техніка?

Ігор: Спочатку - була.

Бі-Бі-Сі: Всю втратили?

Ігор: Так.

Бі-бі-сі: Яка техніка?

Ігор: БМП - ще вісімдесятих років. Техніка має властивість ламатися. І підпалювали їх. Така штука, наприклад, як ПТУР - цікаво, до речі, де вони їх брали ...

"Сумніваюся, що хтось ще піде"

Бі-бі-сі: З української сторони надійшли повідомлення, що частина ваших пробилася з оточення по українській території. Що ви про це знаєте?

Ігор: В основному чутки, достовірної інформації у нас немає, але, начебто, так: вночі частина людей змогли пройти. Яка кількість пройшла, не знаємо. Була б у нас техніка на ходу - ми б всі проривалися, ніхто б не виходив у такий спосіб, знищуючи зброю. Але - просто не було на чому везти особовий склад, ось і все. Техніка вся або підбита, або елементарно пального вже не було. А саджати людей зверху на машини, на броню - це зайві жертви.

Я знаю, що з тих машин, які намагалися прориватися, щось було підбито. З приводу жертв - не знаю.

Бі-бі-сі: А там, з того боку кордону, в оточенні хтось ще залишився?

Ігор: Не маю жодного уявлення. У міру можливості всіх забирали - наскільки знали, хто де знаходиться. Всі разом намагалися виходити.

Бі-бі-сі: І все-таки, як ви думаєте, як з вами вчинять, коли ви повернетеся? Судитимуть? Знову мобілізують?

Ігор: Можливо. Але я сумніваюся, що хтось ще добровільно піде на цю війну. Тому що ми за цей час вже побачили забезпечення: люди по два-три тижні не милися, пили воду з озера, дощовою водою намагалися вмиватися, я вже не кажу про провізію ... Якщо так до нас поставилися - я сумніваюся, що хто-то кудись ще піде.

Більшість людей, яких призвали за цим першим етапом, медкомісію не проходили - нікого не цікавило, придатна людина до стройової служби, не придатна ... Більша частина - я зокрема - призивалися на 10-денні збори.

Бі-бі-сі: А ким працювали в мирному житті?

Ігор: В одній американській компанії. У сфері обслуговування. Не "працював" - я там ще числюсь.

Бі-бі-сі: Як думаєте, хто переможе?

Ігор: Хотілося б, щоб переміг здоровий глузд. У цій марній і нікому не потрібній війні.

Бі-бі-сі: Це загальні слова. Чим закінчиться конфлікт?

Ігор: Не можу знати. Хотілося б просто, щоб не гинули хлопці.