Досягнення України: з чим країна увійшла у світовий кінематограф

Шлях сучасного українського кіно лежав через "терни до зірок"

З набуттям незалежності у нової української держави з'явилася величезна кількість проблем. В 90-ті роки в нашій країні було не до кіно, і цьому жанру доводилося виживати в дуже важких умовах.

Від радянського минулого Україні дісталися дві великі кіностудії - Одеська і Київська, які без відсутності державної підтримки не змогли швидко перебудуватися на нові умови роботи і простоювали без діла.

Дісталися незалежній Україні від попередньої держави і відмінні кадри, які в умовах безгрошів'я в цій сфері зуміли зберегти українське кіно як таке, тільки за рахунок власного ентузіазму й таланту.

"Художник має бути голодним" - це про український кінематограф 90-х років. Але найважчий етап вдалося подолати, 2000-ті роки вже ознаменувалися перемогами українських кінематографістів на престижних міжнародних форумах. Вітчизняне кіно поступово здобуває світове визнання, а до 2010-го воно все більше виходить на новий для себе, масовий рівень, проникаючи на великі екрани.

Український кінематограф, як і українська держава, стоїть тільки на самому початку шляху свого розвитку. Він вже встиг "набити шишки", але й певними успіхами похвалитися може.

Головна людина в кіно

Богдан Ступка за своє життя виконав близько 100 ролей на кіноекрані і більш як 50 на театральній сцені, в підсумку перетворившись на головне уособлення українського кінематографа. По суті, він став символом української нації.

За всю свою довгу кар'єру Ступка отримав близько 15 кінонагород і призів і навіть був номінований на премію Європейської кіноакадемії - символічного "​​Євро-Оскара", але програв Хав'єру Бардему.

AP

Актор знімався у європейських і російських режисерів, просував вітчизняний кінопродукт, його ставили в один ряд з Робертом Де Ніро, Аль Пачіно та Ентоні Хопкінсом.

Наприкінці 90-х, коли про українське кіно ще мало було чути, Ступка знявся у фільмі польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», зігравши Богдана Хмельницького. Фільм мав великий успіх, зробив Ступку найбільш впізнанним українським актором і закріпив за ним образ головного гетьмана українського кінематографа.

Після цього Богдан Сильвестрович приміряє на себе роль Івана Мазепи, Тараса Бульби, князя Ярослава і візьме участь у всіх значних українських кінопроектах.

Ступка виконав роль першовідкривача українського кінематографа в світі, дав потужний імпульс для продовження його розвитку та усвідомлення повноцінності.

Проводити великого актора в останню путь в 2012 році прийшли тисячі українців, що без зайвих слів характеризує масштаб і значення постаті Ступки для України.

Міжнародне визнання

У 2003 році український фільм отримав Срібного ведмедя на престижному Берлінському кінофестивалі. Нагороди удостоївся фільм українського аніматора Степана Коваля «Йшов трамвай №9».

У тому ж році виходить перший український фільм, знятий на цифрову камеру, а також перший зі звуком «Dolby Surround» - "Мамай" Олеся Саніна. Україна його навіть висувала на "Оскар" в номінації найкращий іноземний фільм, але в основну конкурсну програму він не ввійшов.

У 2005 році стрічка "Подорожні" молодого українського режисера Ігоря Стрембіцького отримала Золоту пальмову гілку за найкращий короткометражний фільм.

Це була перша українська нагорода на Каннському кінофестивалі, але далеко не остання. "Подорожні" - дипломна робота Стрембіцького, бюджет фільму смішний як для лауреата Каннського кінофестивалю - 15 тисяч гривень.

Держава дала режисерові шматки плівки, половина з яких була вже не придатна для роботи

Сценаристам короткометражки виступила дружина режисера. Історія цього фільму, як історія українського кіно, яке проривалося крізь безгрошів'я і байдужість, примудряючись створювати цікавий, конкурентоспроможний матеріал з нічого.

У 2010 році український фільм вперше в історії був включений в основну конкурсну програму Каннського кінофестивалю.

Дебютантом став Сергій Лозниця зі стрічкою "Щастя моє".

Через рік Україна в Каннах знову бере Пальмову гілку за найкращу короткометражну роботу. "Крос" Марини Вроди - фільм про урок фізкультури в школі.

AP
Марина Врода з призом

Отримавши визнання в короткому метрі, українські кінематографісти домоглися успіху і в повнометражному кіно.

Знаковим моментом для історії новітнього українського кінематографа стало присудження Гран-прі Канн-2014 «Тижня критики» - одного з основних паралельних конкурсів фестивалю - вітчизняному фільму. «Плем'я» Мирослава Слабошпицького, в якому не звучить музика або людська мова, а він повністю знятий мовою глухонімих.

Цей підкреслено маргінальний хід не завадив Слабошпицькому підкорити канських критиків. «Плем'я» також виступило одним з претендентів на премію «Золота камера» за найкращий режисерський дебют і взяло ще дві спеціальні нагороди фестивалю.

Мирослав Слабошпицький: «Режисер повинен бути по-хорошому нахабним»

Кінофестивальні традиції

За роки незалежності Україні вдалося зробити традиційним проведення декількох значущих кінофестивалів на своїй території.

Київський міжнародний фестиваль "Молодість" проводився ще з 1970 року. У 1993 році його проведення було відновлено вже в незалежній Україні. Кінофестиваль, як правило, перш за все, підтримує роботи молодих режисерів.

Конкурсна програма фестивалю щороку подає в Україні ретельно відібрані на десятках національних і міжнародних кінооглядів твори талановитої кіномолоді з усіх континентів. Вона розділена на секції студентського, короткометражного (ігрового, анімаційного та документального) та повнометражного ігрового фільму.

bestin.ua
42-й фестиваль "Молодість"

На "Молодості" відбулися дебюти багатьох нині визнаних європейських постановників.

Ювілейна сорокова "Молодість" була відзначена відомими гучними іменами і насиченою програмою (близько 400 фільмів). У 2010 році до Києва приїжджали такі метри світового кінематографу, як: Жерар Депардьє, Рената Литвинова, Софі Марсо, Крістофер Ламберт, Фані Ардан, Володимир Меньшов та багато інших.

У 2010 році в Україні з'явився ще один кінофестиваль світового рівня. Одеський міжнародний кінофестиваль перші два роки позиціонував себе, як фестиваль фільмів з особливим почуттям гумору. Починаючи з 2012 року, ОМКФ розширив спрямованість і заявив про себе, як фестиваль арт-мейнстриму: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію.

AP
Гості Одеського кінофестивалю

З 2012 року конкурсна програма складається з двох повноцінних розділів: Міжнародна конкурсна програма повнометражних фільмів і окрема Українська національна конкурсна програма.

Масове кіно

Кіно, що перемагає на фестивалях, переважно  залишається твором для обмеженої кількості глядачів і не стає широко відомим. Довгий час українське кіно не можна було побачити в кінотеатрах, на афішах і бігбордах великих міст. Але поступово намітився прогрес і в питанні виходу українського кінематографа в маси.

Після 2004 року було знято кілька фільмів про Помаранчеву революцію: «Помаранчеве небо» (2006, режисер Олександр Кірієнко), «Прорвемось» (2006, режисер Іван Кравчишин), «Оранжлав» (2006, Алан Бадоєв). Фільм «Оранжлав» отримав приз за найкращу режисуру на XV Міжнародному фестивалі «Кіношок» в Анапі (Росія).

Це вже були фільми, про які чули не лише експерти та критики.

У 2006 році виходить драма "Аврора" Оксани Байрак, що стала найкращим прокатним фільмом року.

У тому ж році відбулася прем'єра першого українського трилера «Штольня» (продюсер та оператор Олексій Хорошко, режисер Любомир Кобильчук). Виявилося, що в Україні можуть знімати і сучасне, молодіжне кіно.

Далі - більше. У нашій країні освоюють модний жанр альманахів і мюзиклів, українські фільми все частіше з'являються в широкому прокаті. У 2012 році виходить фільм Михайла Іллєнка "Той, хто пройшов крізь вогонь" - легкий мелодраматичний детектив, що висувався Україною на премію "Оскар" як найкращий іноземний фільм.

3 жовтня 2013 року назавжди увійде в історію українського кінематографа - в прокат одночасно вийшло одразу три вітчизняних фільми: "Вічне повернення", "Параджанов" і перший сучасний фільм для дітей "Іван сила".

У листопаді 2013 року українці йдуть в кіно на молодіжний трилер Любомира Левицького "​​Тіні незабутих предків". Йдуть дуже добре, тому фільм встановив рекорд вітчизняного кінопрокату - 21 мільйон гривень за перші чотири тижні. Влітку 2014 року "Тіні", які вже охрестили першим українським блокбастером, повертаються в українські кінотеатри з обмеженим прокатом.

Хочеться вірити, що українське кіно тільки набирає обертів, чи то ще буде!

Наші в Голівуді

Українське коріння є у багатьох кінозірок першої величини. Широко відомо про українське походження Стівена Спілберга, Сильвестра Сталлоне, Дастіна Хоффмана, Леонардо Ді Капріо. Однак до доль і кар'єр цих мастодонтів кіно Україна має достатньо посереднє відношення. Та й самі вони себе українцями не відчувають.

Інша справа - легендарний Джек Пеланс, при народженні Володимир Палагнюк. Пеланс хоч і народився в США, в родині українських емігрантів, завжди вважав себе саме українцем. По суті його можна вважати єдиним українцем-володарем Оскара. Його актор отримав в 1992 році за комедійну роль у фільмі «Міські піжони», також він був лауреатом премій «Золотий глобус» і «Еммі».

AP
Джек Пеланс в 2007 році

У квітні 2004 року під час тижня «Російських ночей» (фестиваль російської культури) в Лос-Анджелесі Джек Пеланс відмовився від почесної нагороди фестивалю (статуетка «Вежа Татліна») зазначивши, що він - українець і не має нічого спільного з російським кінематографом.

Під час церемонії Джек зніяковіло сказав, що у нього склалося враження, що він нібито перебуває на фестивалі з якоїсь помилки, додавши, що вважає російське кіно цікавим. Незабаром після фуршету актор залишив фестиваль разом з дружиною.

Я - українець, а не росіянин, тому даруйте, я просто трохи не в своїй тарілці. Буде краще, якщо я і мої друзі просто звідси підемо

Якщо українців-чоловіків у Голівуді майже і не було, то красу українських жінок за океаном оцінили гідно.

Міла Йовович народилася в Києві, в дитячий садок ходила в Дніпропетровську, а потім разом з сім'єю емігрувала спочатку до Англії, і пізніше до США. Там Міла спочатку стала відомою моделлю, а потім знаменитою акторкою, зіркою «П'ятого елемента» і «Обителі зла».

Про своє походження актриса не забуває і зараз, що дозволяє їй непогано заробляти на пострадянському просторі.

Віра Фарміга - дочка українських іммігрантів. До 6 років вона взагалі не говорила англійською. Навіть закінчила українську католицьку школу і виступала в українському народному ансамблі. Її акторський шлях розпочався з Бродвею.

AP
Віра Фарміга

Потім Фарміга стала з'являтися на теле-і кіноекранах. Серед її найвідоміших робіт «Відступники» Мартіна Скорсезе, «Мені б у небо» разом з Джорджем Клуні. Недавно Віра дебютувала, як режисер з фільмом «Небо і земля».

Найбільше на слуху зараз дві інші зіркові українки - Ольга Куриленко і Міла Куніс.

Куриленко - уродженка Бердянська Запорізької області, де вона жила до 13 років. Куриленко стала першою українкою, яка побувала в ролі дівчини Джеймса Бонда. Також Ольга встигла зіграти з Томом Крузом в недавньому науково-фантастичному фільмі «Облівіон» і в багатьох інших блокбастерах.

Міла народилася в Чернівцях. На початку 90-х вона з батьками переїхала до Штатів, де їй спочатку доводилося дуже важко - дівчинка не знала ні слова англійською. Тепер її знають як зірку «Чорного лебедя» і «Третій зайвий».



Українське кіно пережило застійні і безгрошові 90-ті, зуміло зберегти свою оригінальність і самобутність, а тепер заявляє про себе все голосніше.