Корреспондент: Хінкалі зі шкварками. Українські грузини вбачають багато спільного в житті двох народів

Грузинів та українців зближували війни, весілля і схожа ментальність. Корреспондент продовжує цикл матеріалів про національні меншини в Україні розповіддю про грузинську діаспору, пише Сергій Одаренко у №32 журналу Корреспондент від 15 серпня 2014 року.

Останні півроку грузинсько-український письменник Рауль Чілачава вів щоденник-репортаж про події, що відбувалися в Україні. Недавно він оформив ці записи в книгу під назвою На Майдані, коло церкви ..., яку опублікували в Тбілісі.

«Коли шість років тому мене запитали, чи зможе Росія зробити з Україною те саме, що з Грузією [анексувала частину території – Абхазію і Південну Осетію], я навіть постановку питання визнав некоректною, – згадує Чілачава. – Тепер бачу, що гірко помилився».

Якщо російською він розмовляє з акцентом, то свої вірші читає чистісінькою українською: «Без Грузії – платан я без коріння. Без України – ясен я без крони».

Важко сказати, чого в Чілачаві більше – грузинського або українського. Він автор більш ніж 60 видань поезії, перекладів, публіцистики і двох монографій. Днями у нього вийде книга грузинською мовою 100 українських поетів – починаючи з Григорія Сковороди і закінчуючи сучасниками.

Чілачава є яскравим, але далеко не єдиним прикладом тісних соціокультурних зв'язків між Україною та Грузією, які зародилися ще в СРСР й інтенсивно розвивалися в кінці минулого і на початку нинішнього століття.

За даними останнього перепису населення, в Україні налічується понад 34 тис. грузинів. Найбільше в Донецькій (7.197 осіб), Харківській (4.408) і Запорізькій (3.899) областях.

У грузинського національно-культурного співтовариства Всеукраїнське громадське об'єднання Георгія свій метод підрахунку. Можливо, не такий науковий, але він враховує не тільки зареєстрованих переселенців, а й нелегальних мігрантів. За їхніми даними, в Україні проживає понад 200 тис. грузинів.

Це пов'язано з тим, що багато хто залишив батьківщину в 1993-1994 роках, під час збройного конфлікту в Абхазії. Деякі потім повернулися, але, як стверджують в Георгії, точно відстежити ці процеси неможливо.

У середовищі сучасних переселенців переважають помірні асиміляційні процеси. У 2001-му грузинську мову назвали рідною 37% грузинів України, ще 10% володіють нею вільно. Більше половини грузинів назвали рідною російську мову.

Крім Георгії та її 16 філій у різних містах, в Україні діють ще три грузинські спільноти – у Львівській, Одеській областях і в Криму. У сумі всі вони налічують понад 18 тис. членів.

«Грузини дуже прив'язані до рідної культури, тому їм вкрай важко жити в країні з іншими звичаями. Для їхньої адаптації й були створені всі ці організації», – пояснює президент Георгії Бесик Шамугія.

Від любові до ненависті

Українську мову Чілачава вперше почув у юності в рідному селі Дзвелі-Абастумані від переселенців з України. Це був ламаний говір упереміш з грузинськими і російськими словами. Згадуючи минуле, він переконаний у доленосності того сусідства з українцями, оскільки все його подальше життя виявилося пов'язаним з братнім народом.

Вперше Чілачава потрапив до столиці УРСР за студентським обміном між Тбіліським та Київським університетами. Проходячи стажування на журфаку, він познайомився, а потім і одружився з українкою, залишившись з нею в Києві.

Після навчання і до розпаду СРСР Чілачава жив на дві республіки, а працював у редакції Української радянської енциклопедії.

До слова, згідно з нею, так само як і сучасними енциклопедичними джерелами, дружні відносини між Грузією і Київською Руссю склалися в часи правління Володимира Мономаха. На його запрошення Київ відвідував грузинський цар Давид, а у княжому середовищі було прийнято брати в дружини грузинок. Так, київський князь Ізяслав одружився на Роксолані – дочці грузинського царя Деметрія, а цариця Тамара була одружена з новгородським князем Юрієм Боголюбським.

Однак, згідно з грузинськими літописами, шлюб Тамари з Боголюбським був розірваний через безчинства, які нібито влаштовував войовничий князь, здійснюючи походи на Кавказ. З чоловіка він відразу перетворився на ворога Тамари і з великим грецьким військом рушив з Константинополя до Грузії для повернення втраченого престолу. Прихильники Боголюбського зайняли Кутаїсі, але заколот був придушений, а північний князь повторно вигнаний з країни.

І в більш пізні періоди історії військові конфлікти відігравали вирішальну роль у зближенні грузинського й українського народів. Так, у XVIII столітті, рятуючись від турецького переслідування, грузини переселялися на територію України – на землі Полтавського, Миргородського, Лубенського та Прилуцького козачих полків. Тільки на Полтавщині царський уряд оселив 5 тис. грузинів.

Історія повторилася на новому витку в кінці XX століття. Під час грузинсько-абхазького конфлікту Чілачава був заступником міністра України з питань національностей та міграції і брав безпосередню участь в облаштуванні біженців.

Серед вимушених мігрантів з Грузії тоді виявився і Шамугія. В 1990-ті роки він навчався в Тбіліському медичному університеті, але через складну обстановку в країні не міг закінчити інтернатуру і зробив це в Києві.

У той час іноземцям важко було потрапити в українські вузи, тому, щоб поступити в Національний медичний університет ім. Богомольця, Шамугія прийняв українське громадянство.

Нинішня війна в Україні місцевим грузинам дуже нагадує нещодавні події у них на батьківщині, викликаючи в їхніх серцях подвійну гіркоту. За іронією долі багато з них, хто свого часу втік від війни в Грузії на схід України, тепер знову опинилися у вирі вогню.

На думку Шамугії, ситуація в Донецькій і Луганській областях і Криму один в один повторює сценарій російсько-грузинської війни 2008 року. За винятком того, що Грузія маленька країна, а Україна – велика.

 «Тоді нам мало хто [з жителів інших країн] вірив. Казали, що це внутрішній конфлікт, – порівнює глава Георгії. – Тепер, коли Грузія втратила 25% своєї території, а 350 тис. жителів були змушені переселитися з окупованих земель, у світі прозріли, але війна перебралася на нові землі».

Українські грузини як ніхто інший переконані, що Росія запрограмована на збирання земель у межах колишнього СРСР і на шляху до цієї мети не зупиниться ні перед чим

Українські грузини як ніхто інший переконані, що Росія запрограмована на збирання земель у межах колишнього СРСР і на шляху до цієї мети не зупиниться ні перед чим.

«Ми зобов'язані не дозволити Росії повторити успіх 2008 року. На щастя, Україна врахувала помилки Грузії і не повелася на провокації і навіть поступилася Кримом і таким чином уникла кровопролиття, – міркує Чілачава. – Але, як бачимо, врешті-решт це не принесло ніяких результатів. Війна була неминуча».

Письменник переконаний, що якщо світова спільнота не зупинить агресора сьогодні, його новою жертвою завтра можуть стати Польща та балтійські країни. А поки вихідці з Грузії борються пліч-о-пліч з українцями проти незаконних збройних формувань на Донбасі.

«Моя дружина – українка, син – українець. Україна – моя друга батьківщина, і я буду за неї боротися», – каже боєць з батальйону Донбас, який відмовився назвати своє ім'я та прізвище. У 2008-му він воював за незалежність Грузії і переконаний, що в майбутньому його батьківщина поверне втрачені Абхазію і Південну Осетію. Але перше потрібно відстояти незалежність і цілісність України.

Рід з історією

Питання національного самовизначення для киянки Юлії Шервашидзе вкрай складне. Її мати – чистокровна російськомовна українка, батько – сухумський грузин, сама вона народилася в Україні, але багато років прожила в Росії. Тому Шервашидзе вважає себе і українкою, і грузинкою, і росіянкою одночасно.

Щоб об'єднати грузинів, які живуть за межами історичної батьківщини, Шервашидзе створила в кількох соціальних мережах групу Грузини в Україні. При цьому вона не розділяє грузин на «русифікованих», «європеїзованих» або ще якихось.

«Ви очікуєте почути, як я ненавиджу Росію, яка розгромила мою Грузію і намагається посягнути на єдність моєї України?! – задає Шервашидзе риторичне запитання і сама ж на нього відповідає: – Не дочекаєтеся! Я обожнюю Росію. Не існує поганих націй, є хворі люди».

Грузинка пишається своїм родом, адже Шервашидзе – прізвище княжого роду з Абхазії. Промовляючи його на публіці, вона із задоволенням зауважує схвальні кивки грузин, з якими знайомиться.

«У Грузії питання прізвища дуже природне, оскільки по ньому можна з легкістю визначити, з якої частини країни людина або її предки», – пояснює Шервашидзе.

При цьому грузинську мову вона знає далеко не ідеально і розмовляє нею з вираженим українсько-російським акцентом.

«Дідусь з дитинства дбав, щоб я знала мову своїх предків, – згадує грузинка. – Але він рано пішов, і довгий час мені не було з ким розмовляти по-грузинськи».

Приводити до ладу свої початкові лінгвістичні навички Шервашидзе почала самостійно з 17 років. Таким, як вона, грузинам, відірваним від мовних коренів, а також усім охочим долучитися до грузинської культури допомагає центр Ібіріелі при Георгії. Тут діти та дорослі вчаться на курсах грузинської, в секції національного танцю, беруть участь в народних ансамблях.

Крім того, в Україні раз на півроку виходить журнал Сакартвело (одна з назв Грузії) грузинською й українською мовами. Видання накладом 5 тис. примірників поширюється безкоштовно через ресторани і бібліотеки та розповідає про грузинську культуру і життя місцевої діаспори.

Сакартвело видається за підтримки уряду Грузії, який, крім цього, забезпечує діаспору національними костюмами – шити їх в Україні складно і дорого. Також члени Георгії користуються знижками на регулярні авіарейси Київ – Тбілісі і Київ – Батумі.

Правда, недавно Російська Федерація заборонила транзитні польоти українських авіакомпаній через свій повітряний простір у Грузію, Азербайджан і Вірменію. Тому час грузинських рейсів збільшився на 15-30 хв., а ціна на квиток зросла. Але через Георгію їх, як і раніше, можна купити зі знижкою.

Об'єднання також допомагає вирішити землякам юридичні проблеми з міграційною службою. Багатьом грузинам-переселенцям досі складно оформити тут посвідку на проживання, і кожні три місяці люди змушені залишати межі країни лише для того, щоб продовжити термін перебування в Україні.

Гарячі хлопці

За родом діяльності у грузинів з українським акцентом немає яскраво вираженої спеціалізації. Їх можна зустріти практично в будь-якій сфері. Серед них чимало відомих бізнесменів і політиків. Найбільш впливові в країні українські грузини – депутати Верховної Ради і бізнесмени Таріел Васадзе та Давид Жванія.

Васадзе, який свого часу закінчив Київський автодорожній інститут і 20 років пропрацював в Україні на керівних посадах автопідприємств, сьогодні є почесним президентом найбільшого в країні автовиробника – Української автомобільної корпорації. Він зайняв 46-те місце в Золотій сотні найбагатших українців журналу Корреспондент у 2013 році зі статком $ 239 млн.

Жванія перебуває на 38-й сходинці, але вже в Топ-100 Корреспондента найвпливовіших людей України за той самий рік. Згідно з рейтингом, він займається чистою політикою, і сам Жванія стверджує, що ніколи не був власником підприємств, а лише виступав їхнім ефективним менеджером.

Проте випускник Тбіліського університету Жванія створив у 1997-му в Україні компанію Брінкфорд, що об'єднала підприємства нафтогазовидобувної галузі, машинобудування та суднобудування. Крім того, уродженець Тбілісі у 2005-му встиг попрацювати міністром з питань надзвичайних ситуацій в уряді Юлії Тимошенко.

Приблизно в той самий час у політичному бомонді відзначився і письменник Чілачава, який з 2005 по 2010 рік очолив посольство України в Латвії. Також він є професором Національного університету ім. Тараса Шевченка та Київського університету культури і мистецтв.

У культурному середовищі найбільш помітний грузин з українською пропискою – композитор і продюсер Костянтин Меладзе. 51-річний уродженець Батумі, Меладзе навчався в Миколаївському кораблебудівному інституті, паралельно захоплюючись музикою.

Ставши спочатку клавішником студентської групи Апрель, через півроку він виріс до звукорежисера групи. Разом зі своїм рідним братом Валерієм Меладзе, який має російське громадянство, брав участь у відомій радянській групі Діалог, а потім самостійно зайнявся шоу-бізнесом. У 2000-му заснував групу ВІА Гра, що принесла йому широку популярність.

Хоча Меладзе дуже тісно пов'язаний з російським шоу-бізнесом, в одному з інтерв'ю продюсер зазначив, що найбільш комфортним містом для себе вважає Київ, а Москва, мовляв, є занадто метушлива для роботи.

За словами Шамугії, для грузинів, які живуть далеко від батьківщини, чужина поступово стає не менш близькою. До того ж, вважає глава Георгії, два народи близькі завдяки не тільки православній релігії, а й ментальності.

«Ми – українці і грузини – дорожимо сімейними цінностями і схожі в своєму індивідуалізмі, закохані в себе, – вважає Шамугія. – В Україні кажуть «на два українці три гетьмани», а в Грузії – «на два грузини три царі». От і вся різниця».

Дошка пошани 

***

Цей матеріал опубліковано в №32 журналу Корреспондент від 15 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.