Корреспондент: Велика берлінська країна. Німеччина стає політичним центром ЄС

Використовуючи свою економічну потужність, Берлін став політичним центром Європи і готується зміцнювати свою владу. Це означає відтягування введення санкцій проти Росії і відстрочку вирішення української кризи, пише Павло Сивокінь у №35 журналу Корреспондент від 5 вересня 2014 року.

Наприкінці серпня уряд Франції раптово подав у відставку. Ще за кілька днів до цього президент Франсуа Олланд заявляв, що задоволений своїми міністрами, але потім раптом погодився, що кабінет Мануеля Вальса треба переформатувати.

Причиною такої різкої зміни політичних настроїв у Парижі стали коментарі кількох міністрів з соціалістичних партій про те, що німецька політика економії бюджетних коштів веде Францію до застою й економічної катастрофи. Вже наступного дня після цього федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель заявила, що така позиція негативно впливає на розвиток відносин між країнами.

У Парижі натяк зрозуміли, й уряд пішов у відставку. Через кілька днів Васьс знову його очолив, але вже без міністрів, які дозволили собі вільні висловлювання щодо Німеччини.

Цей випадок вельми показовий. На думку Клайда Престовіца з Інституту економічних стратегій Великобританії, зараз Німеччина стала настільки впливовою в Євросоюзі, що інші держави відходять на другий план, і головні рішення Брюсселя приймаються тільки після їхнього затвердження в Берліні.

«Центристи на кшталт Меркель заперечують будь-які прояви гегемонії в Європі. Але економічно, та й політично у Берліна вже немає конкурентів», – каже Престовіц Корреспонденту.

На думку експерта, зараз навіть популістські партії, які набирають силу в Німеччині і вимагають розпустити ЄС, наполягають на провідних позиціях Берліна у Європі.

Але гегемонія ФРН в Європі має перш за все економічну основу. З початку кризи суверенних боргів у 2010 році Берлін виплатив проблемним країнам понад 60% всього пакету допомоги, розмір якого на початку 2014-го становив € 500 млрд. Деякі країни, такі як Ірландія або Греція, зобов'язані своєю економічною стабільністю саме німецьким грошам.

Гегемонія ФРН в Європі має перш за все економічну основу. З початку кризи суверенних боргів у 2010 році Берлін виплатив проблемним країнам понад 60% всього пакету допомоги

Цікаво, що при цьому жителі зазначених країн звинувачують владу ФРН у багатьох своїх проблемах. Адже саме позиція Берліна в ході отримання економічної допомоги змусила їх істотно урізати соціальні допомоги і зарплати. Коли Кіпр попросив допомоги у Брюсселя у 2013 році, гроші йому не перераховували, поки країна не погодилася ввести скандально відомий податок на депозити, що призвів до відтоку грошей з острова. Саме на цьому наполягали в Німеччині, називаючи першим кроком до фіскальної консолідації.

Нарешті, ФРН зараз стала однією з країн, які бажають закласти основу для збройних сил ЄС, покликаних замінити собою НАТО. Згідно з проектом створення такої армії, 45% її підрозділів будуть «родом» з бундесверу. Решта держав, які раніше також мали намір збільшувати військові витрати, вже відмовилися від цієї ідеї і вважають за краще йти у фарватері німецької політики.

Відхід конкурентів

У 2005-му, коли Меркель вперше стала федеральним канцлером, Німеччина теж була важливою країною в ЄС, але інші держави союзу постійно суперничали з нею за вплив у Брюсселі. Тим більше що країна не так давно пережила об'єднання зі східною частиною і все ще не налагодила спільну економічну систему. Зростання її ВВП у 2004 році становило лише 3%, в ​​той час як Великобританія чи Франція розвивалися з прискоренням у середньому 5-6%.

Нарешті, саме тоді в Німеччині почали вперше реально виявлятися проблеми неонацизму, що сформувало великий комплекс з приводу гегемоністичних прагнень.

В армії і політиці досі бояться говорити про піднесення Берліна, щоб не викликати асоціацій з нацизмом

«Із самого початку нам казали, що ми повинні керуватися власною совістю незважаючи навіть на накази», – каже бригадний генерал НАТО у відставці Клаус Вітман. Він вважає, що в армії і політиці досі бояться говорити про піднесення Берліна, щоб не викликати асоціацій з нацизмом.

До того ж сусідні великі країни очолювали яскраві політики, які самі претендували на європейське лідерство. У Франції Жак Ширак збирався реформувати армію республіки і створити на її базі альтернативу НАТО. Лідер Великобританії Тоні Блер виступав за більшу інтеграцію британської банківської системи в ЄС. Нарешті, харизматичний італійський прем'єр Сільвіо Берлусконі постійно говорив про амбіції Риму на Середземномор'ї.

Але з часом всі вони зійшли з політичної сцени. Франція, яка завжди була конкурентом Німеччини, після початку економічної кризи так і не змогла налагодити економіку: цього року її ВВП зросте тільки на 0,8%. Все через те, що уряд не може урізати соціальні виплати і підняти продуктивність праці.

Кожна спроба президента Ніколя Саркозі наштовхувалася на страйки і мітинги. І навіть його політична активність і діяльна участь в операції НАТО в Лівії принесли тільки зайві розтрати і падіння рейтингу. Нинішній лідер держави, Олланд, вже не має таких міжнародних амбіцій і готовий йти на повідку в Берліна.

Великобританія, переживши економічну кризу, кардинально змінила своє ставлення до ЄС.

«У нас знову говорять про ізоляцію і потреби триматися подалі від проблем і бід єдиної Європи», – вважає лорд британського парламенту Девід Говел.

На думку Говела, політична доля прем'єра Девіда Кемерона залежить від того, наскільки швидко він зможе винести на референдум відділення країни від ЄС, оскільки ідея повної незалежності Британії стає все популярнішою в суспільстві. Особливо за умови, що Брюссель в останні роки хоче взяти під контроль лондонський фінансовий центр, через який щорічно проходить до $ 2 трлн.

Країни Середземномор'я все більше грузнуть у власних економічних проблемах, тому їх мало цікавить майбутнє Євросоюзу. В Італії в цьому році, за прогнозом The Economist Intelligence Unit, економіка зросте лише на 0,2%. До того ж зараз країни Південної Європи змушені постійно звертатися за допомогою до Брюсселя і Берліна, які мають гроші.

Економічна сила

З початку кризи суверенних боргів в ЄС Німеччина вже передала країнам – членам союзу понад € 150 млрд.

«Ми платимо за помилки греків або португальців і не отримуємо гарантій, що вони будуть скорочувати витрати і діяти згідно з нашим планом», – каже Корреспонденту Андреас Гренер, бізнесмен з Ганновера.

Його точку зору поділяє багато німців. За даними опитувань громадської думки, понад 60% жителів Німеччини не розуміють, чому потрібно давати гроші проблемним країнам. Саме це підштовхує Меркель посилювати тиск на Євросоюз з метою змусити Південну Європу економити.

У відповідь на це Берлін все наполегливіше вимагає введення єдиного банківського союзу та фіскальної консолідації. На думку Майкла Лі з Німецького фонду Маршалла, тиск Берліна направлений на те, щоб змусити європейські центробанки почати співпрацювати з Брюсселем. Глава ЄЦБ Маріо Драгі навіть заявив, що це одна з умов для початку програми стимулювання економіки ЄС на суму € 600 млрд.

В Німеччині все більше говорять про поступове створення в Європі власних боєздатних збройних сил. Адже США зараз активно згортають свою військову присутність по всьому світу

Крім того, в Німеччині все більше говорять про поступове створення в Європі власних боєздатних збройних сил. Адже США зараз активно згортають свою військову присутність по всьому світу і хочуть урізати військовий бюджет мінімум на 10%, або на $ 50 млрд. Причому першими під скорочення можуть потрапити бази саме в Європі, оскільки цей регіон вважається політично стабільним. А Вашингтону ще щонайменше рік потрібно буде утримувати 14 тис. солдатів в Афганістані і, можливо, знову вводити війська до Іраку.

На цьому тлі вимоги Німеччини збільшити витрати на армію в країнах – членах ЄС здаються не такими вже несвоєчасними. Тим більше що за стандартами НАТО держава повинна відраховувати на військові потреби не менше 2% від ВВП, а в ЄС цей норматив поки що майже ніхто не виконує. За наступні п'ять років Берлін хоче наростити військові витрати і реформувати свою армію, щоб вона стала основою для збройних сил ЄС.

Важка корона

Зрозуміло, що багато країн Євросоюзу не поділяють оптимізму з приводу посилення впливу Берліна в регіоні. У Південній Європі вважають, що зараз не час для різкої економії і це підірве саму систему єдиної Європи.

«Мені доводиться особисто переконувати політиків в Берліні чи Брюсселі, що люди в Середземномор'ї важко працюють і не потрібно більше урізати дотації», – каже Корреспонденту колишній прем'єр-міністр Італії Маріо Монті.

Крім того, у самій Німеччині виборці говорять про те, що Меркель взяла на себе занадто багато відповідальності і країна може просто не потягнути виплати всім нужденним. Кілька днів тому в ході виборів у Саксонії до парламенту цієї землі вперше потрапила партія Альтернатива для Німеччини. В її програмі – повернення дойчмарки замість євро і розпуск Євросоюзу.

До того ж поки економіка Німеччини зростає не такими швидкими темпами, як очікували раніше. ВВП цієї країни за наступні кілька років буде збільшуватися тільки на 1,5-2,0%, що явно недостатньо для амбітних цілей Меркель.

Нарешті, серйозним ударом по іміджу ФРН може стати війна в Україні. На думку Престовіца, зараз саме позиція Берліна, що має давні економічні контакти з Росією, стримує адекватну відповідь на політику Москви.

Серйозним ударом по іміджу ФРН може стати війна в Україні. Зараз саме позиція Берліна, що має давні економічні контакти з Росією, стримує адекватну відповідь на політику Москви

Європейців хвилює не стільки дотримання цілісності України, скільки постачання газу через її територію. Тому у Східній Європі критикують Німеччину за те, що вона не захотіла натиснути на Москву з метою припинення військових дій. Тим більше що певну частину потреб Німеччини в енергоносіях забезпечує трубопровід Північний потік, що не залежить від українського конфлікту.

Але поки що далі заяв справа не йде – жодна країна не здатна сильно вплинути на політику лідера Євросоюзу. Німеччина може собі дозволити платити за економічні промахи своїх сусідів і одночасно ставити їм умови, перекроюючи під себе Європу.

Пройшли за квотою

Лідери ЄС, обрані в кінці серпня, зайвий раз доводять: Німеччина продовжує контролювати Брюссель

Дональд Туск

Глава Ради ЄС

Польський єврочиновник завжди був політично близьким до Німеччини й особисто до Ангели Меркель. Він ніколи не висловлювався за розрив усіх відносин із Росією, незважаючи на її агресивну політику.

Новий глава Ради ЄС асоціюється не з націоналізмом, а з політичним прагматизмом і робить ставку на економічне співробітництво з Німеччиною. До того ж останнім часом відносини між Вашингтоном і Варшавою помітно охололи.

На посаду глави Ради ЄС також претендувала президент Литви Даля Грібаускайте, але її різкі висловлювання на адресу Росії закрили для неї дорогу до цього крісла.

Відразу після обрання Туск відвідав Берлін, де провів неофіційні переговори з німецьким канцлером.

Федеріка Могеріні

Верховний представник ЄС із зовнішньої політики

До обрання Федеріка Могеріні очолювала міністерство закордонних справ Італії. Вона стала відома завдяки заявам про те, що не варто вводити санкції проти Росії, а потрібно спершу розібратися в тому, що відбувається на сході України.

Хоча Могеріні в Брюсселі мала представляти Південну Європу, вона при цьому також часто дослухалася до думки Берліна. Особливо у 2013 році, коли над Італією нависла загроза дефолту та Німеччина готувалася дати Риму додатково € 1,7 млрд.

Новий комісар вже заявила, що потрібно знайти єдиний центр дипломатії в ЄС і виробити загальні для всіх підходи в розв'язанні української кризи. Крім того, Могеріні наполягає на реформуванні НАТО на базі європейських сил самооборони, першу скрипку в яких грають знову-таки німці.

***

Цей матеріал опубліковано в №35 журналу Корреспондент від 5 вересня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.