Корреспондент: Жіноча історія. Оригінальну Дівчину з веслом покарали за зайву сексапільність

Оригінал знаменитої скульптури Дівчина з веслом за зайву сексапільність «заслали» з Москви до Луганська. Її створив учень Огюста Родена Іван Шадр, а прототипом стала героїня Другої світової війни Віра Волошина, пише Валерій Снєгірьов у №35 журналу Корреспондент від 5 вересня 2014 року.

Скульптура Дівчина з веслом – один із класичних символів радянської епохи. Без гіпсової копії цієї статуї важко було уявити собі піонерський табір або профспілкову базу відпочинку. Виробництво Дівчат поставили на потік ще в 30-ті роки минулого століття, щоб долучити до культури і мистецтва широкі пролетарські маси.

Втім, ні до культури, ні до мистецтва такі статуї відношення не мали. Громіздкі дами в трусах і майках або суворих купальниках навряд чи відповідали поняттям про прекрасне. Зате були ідеологічно витримані – вважалося, що ці досить скромні скульптури є найбільш правильним уособленням радянської жінки-спортсменки.

Автором розтиражованої, звичної громадянам СРСР Дівчини з веслом був радянський скульптор Ромуальд Іодко. Перша його робота називалася Жінка з веслом – дама в трусах і майці була встановлена ​​у 1935 році на московському стадіоні Електрик в Черкізово. Дівчину з веслом – уже в купальнику – Іодко створив для парку водного стадіону Динамо в 1936 році. Саме ці скульптури і були масово розтиражовані по всій країні.

При цьому мало хто пам'ятає, що в тому ж 1936-му в Москві з'явилася й інша Дівчина з веслом, і вже її точно можна було зарахувати до справжніх витворів мистецтва. Щоправда, доля статуї виявилася нерадісною.

Від мужиків до дівчини

Автором забутої Дівчини з веслом став відомий радянський скульптор Іван Шадр. Його справжнє прізвище – Іванов, а псевдонім він вибрав на честь рідного міста Шадринська.

Народився майстер у 1887 році в сім'ї столяра, крім нього в сім'ї було ще 13 дітей. В 1901-му він успішно склав іспит з малювання у Художньо-промислову школу Єкатеринбурга. Через шість років, після її закінчення, вирушив мандрувати по Росії.

Вступити до Академії мистецтв Шадру не вдалося, довелося підробляти вуличним співом у Санкт-Петербурзі. У 1910-му він виїхав до Парижа, де брав уроки у великого Огюста Родена на муніципальних курсах скульптури та малювання.

Повернувшись до Росії, громадянську війну майстер пережив в Омську, де готував пам'ятник білогвардійському генералу Лавру Корнілову. Але вже в квітні 1920 року він працював над іншими монументами – жертвам білого терору і Карлу Марксу.

В історію Шадр увійшов завдяки відразу кільком витворам. По-перше, він автор так званих грошових мужиків. Фігури робітника, селянина, червоноармійця і сіяча були створені на замовлення Держзнаку для відтворення на банкнотах. Їх можна побачити, приміром, на купюрах 15 тис. та 25 тис. руб. емісії 1923 року, а також на «радянській конвертованій валюті» – червінцях.

Натурна скульптура Ленін у труні зробила Шадра головним майстром довоєнної ленініани. Загалом він створив 16 скульптурних зображень вождя пролетаріату.

У 1927-му Шадр створив статую Булижник у стилі Родена, яку майже одразу визнали класичним твором і перейменували у Камінь – зброя пролетаріату. Його бронзова версія встановлена ​​на пл. Краснопресненська Застава в Москві.

У Києві копія Булижника влаштувалася на пл. Червона Пресня біля кінотеатру Жовтень. Пам'ятник успішно пережив хвилю «ленінопаду» і навіть став об'єктом іронії: біля пивної на вул. Жилянській поставили монумент-пародію Штопор – зброя пролетаріату.

Дівчину з веслом Шадр створив на замовлення московського Центрального парку культури і відпочинку ім. Горького. Замовлення було державним: була потрібна серія з п'яти десятків статуй, що уособлюють красу, молодість і спорт. Скульптура заввишки близько 11 м зображувала оголену дівчину в повний зріст з веслом у правій руці.

Встановили її в 1936 році біля головного входу в парк в оточенні фонтанів. Вона повинна була стати символом свого часу, еталоном радянської жінки. Шадр, на думку дослідників його творчості, зобразив типовий жест епохи, підбивши підсумок пластичним пошукам багатьох скульпторів, знайшов вдалий симбіоз двох кодів – античного і спортивного.

Але московська влада була іншої думки. У високих кабінетах порахували, що Шадр переборщив. Йому було потрібно створити жінку в звичному для сталінського соціалізму образі матері і трудівниці без виражених статевих ознак. Замість цього скульптура лякала сучасників довжиною атлетичних ніг, м'язами плечей, видовженістю пропорцій, а головне – сексапільністю.

Дівчина і правда вийшла «занадто живою». Її жіночність і привабливість оцінили б в іншому місці і в інший час, але не в Радянському Союзі 1930-х

Дівчина і правда вийшла «занадто живою». Її жіночність і привабливість оцінили б в іншому місці і в інший час, але не в Радянському Союзі 1930-х. Скульптуру розкритикували, а потім демонтували.

Після виступів партійних критиків Шадр створив другу статую. Нова Дівчина була нижчою за зростом, лише 8 м, і менш еротичною. Її встановили на колишньому місці в московському парку Горького. Пам'ятник був зруйнований на початку радянсько-німецької війни, під час одного з бомбувань восени 1941-го.

Що стосується оригінальної Дівчини – її з Москви перевезли до Луганська, де в тому ж 1936-му поставили в місцевому парку, який теж носив ім'я Горького. За спогадами луганських старожилів, скульптура опинилася в їхньому місті за сприяння наркома оборони Климента Ворошилова – того самого, на честь якого Луганськ двічі перейменовували у Ворошиловград.

Комсорг Зої Космодем'янської

Моделей для своїх робіт Шадр шукав на московських спортивних майданчиках. Там він і звернув увагу на студентку Віру Волошину, коли та виконувала тренувальні стрибки у воду з вишки. Красива дівчина спортивної статури добре підходила на роль еталону радянської жінки. Саме вона і стала прототипом для знаменитої скульптури.

Біографія Волошиної теж добре вписувалася в радянську ідеологію. Народилася вона в 1919 році в Кемерові. Батько – шахтар, мати – вчителька. З початкових класів школи Волошина захопилася спортом, займалася гімнастикою і легкою атлетикою. У сьомому класі виграла чемпіонат Кемерова зі стрибків у висоту. Після школи вступила до московського Центрального інституту фізкультури.

На наступний день після початку війни, 23 червня 1941 року, Волошина з подругою прийшли в московський райвійськкомат, щоб написати заяву про добровільне направлення на фронт. Але подругам відмовили і запропонували повоювати на трудовому фронті.

До осені Волошина копала окопи і протитанкові рови на підступах до Москви. Восени домоглася зарахування в розвідувально-диверсійний загін для роботи в тилу ворога. Здійснила сім вдалих походів у німецький тил.

У листопаді в її частину прибуло поповнення. Серед новачків опинилася учениця московської школи Зоя Космодем'янська. Її зарахували до групи, в якій Волошина була комсоргом. Майже відразу дівчата подружилися – їх зблизило те, що обидві були сибірячками.

На своє перше завдання Волошина пішла 21 жовтня – в район станції Завидово. Повернулася цілою і неушкодженою. «Мамочко, будь ласка, трохи менше думайте про мене, зі мною нічого не станеться, я ж народилася в сорочці, житиму сто років», – писала вона рідним у Кемерово. Після цього у неї було ще шість вдалих заходів у тил до німців.

Своє останнє бойове завдання Волошина виконала 21 листопада 1941 року. На її пропозицію партизани замінували дороги в районі села Крюково під Наро-Фомінськом, а потім закидали гранатами будинки, де жили гітлерівці. Але група диверсантів потрапила під обстріл. Волошина прикривала вогнем з автомата відхід групи, була поранена в плече і потрапила в полон. Після катувань німці повісили її в лісі.

В той самий день, за 10 км від Крюкова, в центрі села Петрищево була повішена і Космодем'янська. Але якщо біля голгофи Зої стояли очевидці, то Віра загинула одна. Тому Космодем'янська пішла у безсмертя, а про Волошину забули на довгі роки.

Різні долі

У сучасній Україні ім'я Волошиної з'явилося в новинах у 2007 році. Її ім'я носив суховантаж, який 11 листопада потрапив у сильний шторм в районі Керченської протоки. Судно перевозило сільськогосподарську техніку з Констанци до Новоросійська, але було викинуто стихією на кримський берег.

Російську столицю сьогодні прикрашає нова Дівчина з веслом. Її встановили з ініціативи Асоціації любителів гребного спорту РФ все в тому самому парку ім. Горького. Скульптура з'явилася у вересні 2011-го, зразком для ЇЇ створення стала зменшена копія роботи Шадра, яка досі зберігається в Третьяковській галереї.

Висота новотвору –трохи більше 3 м. Його відлили в бетоні – кажуть, спочатку так задумував сам Шадр. Скульптор Наталя Муромцева визнає, що сучасна статуя вийшла академічною і спокійною, тоді як оригінал був дуже експресивним.

«Ще в процесі вивчення шедевра я зрозуміла, що Іван Шадр був дуже вражений моделлю Вірою Волошиною, його переповнювали почуття, він працював на одному диханні», – сказала Муромцева.

У Луганську відновлювати Дівчину з веслом не збиралися, а тепер там точно не до неї – відбудовувати в зруйнованому місті доведеться багато чого.

Про долю роботи одного з найзнаменитіших скульпторів XX століття городянам відомо небагато. За однією з версій, вона була зруйнована під час боїв на початку радянсько-німецької війни.

Однак є й інша версія: скульптура в 1936 році простояла в Луганську лише кілька місяців, а потім таємничим чином зникла, і на її місці з'явилася «стандартна» гіпсова роботи Іодка. Кажуть, прибрали Дівчину теж з відома Ворошилова. Можливо, оригінал опинився на одній із закритих дач міністерства оборони, якими завідував військовий нарком.

***

Цей матеріал опубліковано в №35 журналу Корреспондент від 5 вересня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.