Корреспондент: Протоколи мінських мудреців. Що передбачають пункти договору про перемир’я

Після підписання угоди в Мінську про припинення вогню українці задаються питанням, чи остаточний це мир чи війна ще відновиться, пише Артем Горячкін у №36 журналу Корреспондент від 12 вересня 2014 року.

Уже кілька днів на Донбасі відносно спокійно. Угода в частині припинення вогню зі скрипом, але працює. Заручників відпускають. Для російської сторони і «народних республік» це пауза для відновлення сил і демонстрація Заходу своїх добрих намірів.

Українській стороні перемир'я дозволяє віддихатися, створює видимість контролю над ситуацією і підтверджує образ миротворця Петра Порошенка. Але чи означає це кінець війні або сторони просто накопичують сили для нового етапу бойових дій?

До підписання і виконання протоколу сторони йшли кілька місяців. Мінським угодам передував так званий мирний план Порошенка з 14 пунктів, оприлюднений ще 20 червня під час відвідин ним Донбасу. Президент РФ Володимир Путін часто озвучував свої ініціативи, поки нарешті не «накидав на коліні» сім пунктів по дорозі до Монголії.

Корреспондент розібрав протокол і позиції за основними пунктами Порошенка і Путіна.

Припинення вогню

● Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.

● Забезпечити моніторинг та верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї.

● Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України.

План Порошенка: спочатку пропонував виведення незаконних збройних формувань, організацію коридору для відходу російських й українських найманців, роззброєння і створення підрозділу МВС для спільного патрулювання.

План Путіна: російський президент наполягав на припиненні наступу на Донецьк і Луганськ, виступав проти застосування бойової авіації проти громадян і населених пунктів, а також пропонував відвести українські підрозділи на відстань, що виключає можливість обстрілу артилерією і всіма видами систем залпового вогню.

Перший пункт був виконаний негайно. У день підписання протоколу Порошенко наказав начальнику Генерального штабу Збройних сил припинити з 18:00 вогонь у зоні АТО.

Наступні кілька днів країна спостерігала за грою нервів і рахувала, скільки разів сторони звинуватять одна одну у зриві перемир'я. Сприяла цьому ситуація в Маріуполі, звідки надходили повідомлення про бої. Здавалося, це перемир'я чекає доля попереднього, але все вляглося.

Згідно з офіційними зведеними даними всіх відомств, що беруть участь в АТО, за час дії перемир'я станом на 10 вересня загинуло п'ять військовослужбовців, поранено 33, зафіксовано 89 фактів обстрілу. За цими цифрами людські життя, і сперечатися, мало це чи багато, щонайменше неетично, але все такі дані не йдуть у жодне порівняння з колишніми щоденними повідомленнями із зони АТО.

Однак те, що сторони поки що не поспішають висувати взаємні претензії щодо випадків загибелі людей і обстрілів, свідчить: для зриву перемир'я на вищому рівні поки немає політичної волі.

Саме з її наявністю глава ОБСЄ Дідьє Буркхальтер пов'язує успішність виконання протоколу. Варто зазначити, сам голова заявив, що дивиться на перспективи перемир'я песимістично. Проте ОБСЄ приступила до виконання своїх обов'язків і направила 59 фахівців «зі спостереження за ситуацією припинення вогню». В організації визнають: обсяг роботи величезний, нинішньої кількості експертів з моніторингу не вистачає, і триває пошук додаткових співробітників.

Як виявилося, ОБСЄ також має труднощі з фінансуванням роботи місії. Тому Буркхальтер закликав сторони взяти участь в її спільному утриманні. Природно, це викликає сумніви в тому, наскільки ефективною виявиться робота комісії у зв'язку зі штатним некомплектом і браком коштів.

ОБСЄ має труднощі з фінансуванням роботи місії. Тому її глава закликав сторони взяти участь в її спільному утриманні. Природно, це викликає сумніви в тому, наскільки ефективною виявиться робота комісії

Щодо відведення військової техніки, то формулювання про це туманні й розпливчасті і дозволяють сторонам використовувати аргумент про порушення протоколу проти опонентів.

Зокрема, незрозуміло, що мається на увазі під «відведенням формувань з території України». Якщо Київ натякає на громадян України, які служать у загонах самопроголошених ДНР і ЛНР, то куди вони повинні відступати?

В цьому питанні інтерес і позиція Путіна були більш зрозумілими: українські військові мають відійти на таку відстань, щоб населені пункти «республік» стали недоступними для обстрілу. За фактом він пропонував повне виведення військ і добровольчих батальйонів з території ДНР і ЛНР, а також створення по периметру демілітаризованої зони. З української сторони навіть не стали розглядати цю ініціативу, розцінивши її як пропозицію про капітуляцію.

Заручники й амністія

● Негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб.

● Прийняти окремий закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв'язку з подіями на Донбасі.

План Порошенка: виступав за звільнення від кримінального переслідування тільки осіб, які склали зброю і не вчинили тяжких злочинів, а також за звільнення заручників.

План Путіна: не порушував питання кримінальної відповідальності учасників конфлікту, зате пропонував обміняти насильно утримуваних осіб за формулою «всіх на всіх» без будь-яких попередніх умов.

Фактично звільнення заручників проходить «по-путінськи». Українська сторона в принципі умови не деталізувала. Загальна кількість українських заручників становить майже 1.200 осіб, з яких 648 вже звільнили, ще 500 перебувають у полоні.

ДНР і ЛНР зі свого боку оцінили кількість своїх соратників в українських СІЗО у 311 осіб. Першу групу сепаратистів обіцяли випустити в Луганську у вівторок ввечері.

До речі, активісти, які домагаються звільнення з російських тюрем штурмана-оператора Надії Савченко, намагалися проштовхнути ідею про можливість її звільнення в рамках обміну. Але Москва розглядає її як злочинницю, яка затримана в порядку російського кримінально-процесуального законодавства. Тобто Савченко було б простіше, хоча й нереально, звільнити в рамках помилування та амністії.

Останню передбачає протокол для осіб, «пов'язаних з подіями на Донбасі». Важливий момент для донецької сторони, однак його важко виконати для Порошенка. Амністія в Україні приймається Верховною Радою – так прописано в Конституції, і обійти це неможливо. Складно уявити, як глава держави буде забезпечувати наявність 226 голосів. Напередодні виборів мало хто з депутатів ризикне натиснути кнопку «за» амністію «вбивцям і колорадам».

Державний кордон

● Забезпечити постійний моніторинг на російсько-українському кордоні і верифікацію з боку ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України та Росії.

План Порошенка: пропонував створення десятикілометрової буферної зони на українсько-російському державному кордоні.

Українська сторона завжди з великим побоюванням ставилася до ідеї створення різних зон безпеки або безпілотних зон поблизу своєї території або на ній. У Києві вважали, що це однозначно призведе до створення постійної нестабільної області, з якої бойовики і російські війська зможуть вести дії проти українських Збройних сил.

Якою саме буде ця зона, також не уточнюється. Однак Президент України раніше пропонував встановити десятикілометрову буферну смугу. Для Києва це міг би бути найбільш «щадний» варіант, що дає надію на відновлення хоча б формального контролю над ділянкою держкордону.

Втім, українських прикордонників на пункти пропуску не пустять, поки сепаратисти контролюють ситуацію. А про можливості ОБСЄ ми вже писали вище.

Децентралізація влади й особливий статус окремих районів

● Здійснити децентралізацію влади.

● Прийняти закон про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей.

План Порошенка: передбачав децентралізацію шляхом обрання на Донбасі виконавчих комітетів. «Представникам» Донбасу гарантувалося право на узгодження кандидатур губернаторів. При цьому Президент отримував право вирішального голосу, якби вони не досягли консенсусу. Також раніше Порошенко виступав за проведення одночасно дострокових парламентських і місцевих виборів.

Під децентралізацією, швидше за все, знову мається на увазі положення багатостраждального президентського проекту змін до Конституції. Тим більше що глава МЗС Росії Сергій Лавров уже після підписання протоколу нагадав про конституційну реформу і поквапив Київ з її проведенням.

Але реалізація цього пункту за стандартною процедурою займе дуже багато часу. Тому в протоколі двічі згадується закон про тимчасовий порядок місцевого самоврядування на Донбасі. Сама назва передбачає, що в майбутньому можна очікувати більш системних перетворень.

Єдині два пункти, які, як випливає з тексту, мають бути наявними в законі, це знову-таки децентралізація місцевої влади і перевибори місцевих рад Донбасу. Швидше за все, це стане способом формування легітимних суб'єктів, з якими Президенту й уряду буде зручно вести діалог, зберігаючи обличчя. Адже місцеві ради дискредитовані, а Київ досить довго іменував ДНР і ЛНР терористичними організаціями, щоб зробити вигляд, ніби цього не було.

Радник Президента Юрій Луценко заявив, що особливий статус торкнеться лише третини районів Донецької та Луганської областей. Це відповідає столичній позиції – віддати мінімум території. Однак «прем'єр» ДНР Олександр Захарченко заявив, що вони претендують на всю територію двох областей.

Загальнонаціональний діалог

● Забезпечити інклюзивний загальнонаціональний діалог.

Як пояснив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, в Кремлі під цим мають на увазі внутрішньоукраїнські переговори щодо устрою України, врахування інтересів східних регіонів країни та визначення їхніх взаємин з Києвом.

Це вкладається в офіційну концепцію Москви про те, що вона не бере участі в конфлікті на сході, а отже і домовлятися про його вирішення українці з обох сторін повинні самостійно. Зовсім не важливо, чи буде це черговий круглий стіл на чолі з екс-президентом Леонідом Кравчуком або інший формат. Кремль підштовхує Київ до фактичного визнання ДНР і ЛНР як рівноправних суб'єктів переговорів.

Відновлення регіону

● Вжити заходів для поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі.

● Прийняти програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.

План Порошенка: передбачав створення робочих місць у регіоні, відновлення об'єктів промисловості і соціальної інфраструктури, а також оновлення центрального теле- і радіомовлення у Донецькій і Луганській областях.

План Путіна: пропонував відкрити гуманітарні коридори для біженців і доставки вантажів в міста Донбасу та забезпечити спрямування ремонтних бригад, надання допомоги в підготовці до зими.

Для Росії це означає створення безпечних шляхів для доставки вантажів на Донбас. Офіційно мова йде про гуманітарні вантажі. Але українська сторона побоюється, що це буде остаточна фіксація коридорів для постачань російської військової техніки та військових на Донбас, що нібито триває і зараз під прикриттям перемир'я. Тому Києву настільки важливо, щоб до контролю над постачаннями були залучені міжнародні організації, наприклад Червоний Хрест.

Пункт про відновлення регіону включений швидше з ввічливості, оскільки до цього часу невідома навіть приблизна сума збитку. Спроби дати хоча б попередні оцінки робляться, але вони дуже приблизні і рахунок йде на мільярди.

Враховуючи стан бюджету, в якому немає коштів навіть на надбавки бібліотекарям, чекати повного відновлення регіону не варто. Ймовірно, витрати покладуть на бізнес, а Київ спробує скликати для підконтрольної йому частини Донбасу конференцію донорів.

***

Цей матеріал опубліковано в №36 журналу Корреспондент від 12 вересня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.