Точка зору: Взяли паузу. У НАТО не знають, що робити з Україною

Саміт НАТО в Уельсі показав: Альянс поки не знає, що робити з Україною, Близьким Сходом, та й із самим собою, пише Джордж Форбріг, аналітик Фонду Маршалла у США, у колонці, опублікованій у №36 журналу Корреспондент від 12 вересня 2014 року.

Після відкритого вторгнення Росії у Східну Україну тиждень тому багато хто на Заході вимагає надати військову допомогу українській армії. Це питання також обговорювалося країнами – членами НАТО, але тільки в кулуарах саміту в Уельсі і без прийняття будь-яких рішень.

Будь-яка військова чи технологічна допомога Україні зіткнеться з опором з боку багатьох держав, не кажучи вже про економічні санкції проти Росії. Деякі країни побоюються, що пряма військова допомога стане причиною нової ескалації конфлікту в Україні і вторгнення РФ. А головне, вона може втягнути НАТО у військовий конфлікт з Москвою напряму. Нарешті, для окремих країн, таких як Німеччина, для початку військових постачань необхідне схвалення парламенту, а це тривалий процес з дебатами і голосуваннями.

У разі продовження російської агресії позиція Альянсу може змінитися. І першим кроком допомоги Україні може стати обмін розвідувальною інформацією

Тому було наївно думати, що саміт в Уельсі прийме конкретні рішення про будь-яку військову допомогу Україні. Але є й хороша новина: у разі продовження російської агресії позиція Альянсу може змінитися. І першим кроком допомоги Україні може стати обмін розвідувальною інформацією.

Ще більш наївно було говорити про те, що в Англії комусь запропонують членство в організації. НАТО поки приймає членські запити від зацікавлених держав. Причому, розглядаючи такі прохання, організація очікує від потенційного члена демонстрації політичної стійкості і демократичних стандартів, підтримку членства більшістю населення, боєздатні збройні сили, а головне – відсутність відкритого конфлікту на його території.

Ваша реальна перспектива – це тільки реформи. Варто нагадати, що західні сусіди України вступили в Альянс лише після десятиліть складних перетворень

За всіма цими показниками Україна не виправдовує очікувань незалежно від того, хто несе відповідальність за проблеми на сході країни. Отже, якби Україна зважилася говорити про членство в НАТО сьогодні, то, безумовно, отримала б негативну відповідь, як це вже було одного разу, у 2008 році на саміті в Бухаресті. Ваша реальна перспектива – це тільки реформи. Варто нагадати, що західні сусіди України вступили в Альянс лише після десятиліть складних перетворень.

Допомога вам дуже обмежена. Треба розуміти: на Заході абсолютно чітко розуміють, що вторгнення вже сталося, причому почалося воно мало не з анексії Криму. Єдина реальна відповідь Альянсу виявилася сміховинною: будь-яка співпраця з Росією, в тому числі в Раді Росія – НАТО, була зупинена. Решта впирається в очевидний факт – Україна не є членом організації, і положення Північноатлантичного договору до неї не застосовуються. Навіть повномасштабне вторгнення Росії не змінить цього факту. Можливо, з'являться нові санкції або допомога матеріалами, але безпосередньої участі в конфлікті не буде.

У глобальному сенсі саміти будь-якої організації, в тому числі НАТО, – це, як правило, широка стратегічна дискусія. Під враженням від агресії Росії проти України та її конфронтації з Заходом ключові дебати розгорнулися навколо питання про те, чи потрібна організація взагалі і якою буде її подальша позиція у світі, чи варто повернутися до первісного завдання захисту членів від агресії чи продовжувати вирішувати глобальні проблеми безпеки.

Країни Східної Європи розглядають Росію як основну загрозу, в той час як для держав Середземномор'я не вона, а Близький Схід і Північна Африка є більш небезпечними регіонами

І в цих питаннях у членів Альянсу немає єдності. Так, країни Східної Європи розглядають Росію як основну загрозу, в той час як для держав Середземномор'я не вона, а Близький Схід і Північна Африка є більш небезпечними регіонами.

В Уельсі всі зійшлися в одному: потрібно змусити НАТО реагувати більш швидко й ефективно. На сході Європи будуть створені сили швидкого реагування, покликані бути базою протистояння жорсткій політиці Росії. Можливо, ці солдати стануть основою всіх сил Альянсу в майбутньому. Але навіть це не переконує країни регіону, які хочуть розмістити американські бази на своїй території і укласти оборонні союзи зі США безпосередньо.

Європейський Союз вже давно намагається створити Загальну зовнішню політику і політику безпеки. Проте окремі держави виступають різко проти передачі основних дипломатичних повноважень з національних столиць у Брюссель. Ще однією ознакою цієї боротьби стало призначення Федеріки Могеріні на пост представника ЄС із зовнішньої політики. Вона вважається відносно слабким і недосвідченим політиком, і незрозуміло, як саме вона вестиме дипломатію ЄС і чи зможе протистояти тиску Берліна чи Рима.

Таким чином, як це не дивно, криза в Україні та агресивна політика Росії посилили значущість НАТО у світі. Зараз в Європі навряд чи хтось сумнівається, навіщо йому потрібен Альянс. Тому навіть політика США на згортання зовнішньої активності і фінансування не приведе до розриву трансатлантичного партнерства. Організація поки не планує розширення, їй час переосмислити свої головні функції і змусити країни ЄС більше витрачати на оборону, а потім вже вимагати від Америки значного вкладу.

Саміт в Уельсі показав, що головними темами в кулуарах Альянсу будуть Україна і Близький Схід. Саме ці регіони хвилюють НАТО. Водночас поки що немає єдиного рішення, як протистояти цим загрозам. Країни-члени вирішили взяти невелику паузу, щоб зрозуміти, куди йти далі. 

***

Цей матеріал опубліковано в №36 журналу Корреспондент від 12 вересня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.