Корреспондент: Інтерв'ю з керівником Офіцерського корпусу

Керівник Офіцерського корпусу Володимир Рубан дав інтерв'ю журналу Корреспондент.

Володимир Рубан розповів Корреспонденту про причини відмови сепаратистів від обміну полоненими, третю сторону конфлікту і про те, як збирається знаходити провокаторів на війні, пише Вероніка Мелкозерова у № 40 видання від 10 жовтня 2014 року.

Генерал-полковник Володимир Рубан – людина, яка своєю діяльністю привернула увагу українського суспільства до проблеми обміну полоненими як такої. До цього панувало відносне шапкозакидництво: багато хто вважав, що перемога буде швидкою та необхідності в спеціальному звільненні заручників просто не виникне. Окремі випадки обміну, викупу або звільнення мали приватний характер. Але затягування конфлікту все ж винесло це питання до числа найважливіших.

Рубан і його колеги з організації Офіцерський корпус, по суті, першими системно підійшли до питання звільнення тих, хто потрапив у полон. А після його перших інтерв'ю українці стали активніше стежити за темою полонених і зниклих, брати участь у складанні списків і вимагати від влади звітів.

Головний переговірник країни приїхав на інтерв'ю разом із заступником Сергієм Іванчею. Свого підлеглого Рубан незабаром пообіцяв залучити для обміну полоненими в Луганську. До редакції Корреспондента вони заїхали ненадовго – через чотири години керівники Офіцерського корпусу мали знову їхати на Донбас, щоб визволити чергову партію солдатів.

Ми поговорили про те, чому на Донбасі порушують перемир'я і кому вигідно продовжувати воювати. Рубан відразу попередив, що змушений бути толерантним до всіх учасників конфлікту. Необережність у висловлюваннях і судженнях, за його словами, може перешкодити Офіцерському корпусу і надалі успішно звільняти і повертати людей у сім'ї.

- Як виконується одна з умов мінських домовленостей про обмін полоненими за принципом «всіх на всіх»?

- Мінські угоди загалом виконуються. Але! Коли сторони спробували почати обмін заручниками на державному рівні, назовні відразу вилізли різноманітні технічні складності. Головна проблема виникла з Донецькою народною республікою. Їх не влаштували умови обміну полоненими. Після п'яти дуже вдалих спроб домовитися «ополченці» прийняли рішення зупинити процес.

- А що саме не влаштувало представників ДНР?

- Перш за все їм не сподобалося час і місце. Процес обміну заручниками організований у нас дуже шаблонно, так, як прийнято під час війни. Але ми живемо вже в сучасному світі і воюємо всередині своєї держави. Тому тут потрібні більш довірчі взаємини.

Потрібно відвозити бранців прямо в Донецьк і там забирати своїх, як це робили ми. А українська влада пропонувала мінятися вночі і на нейтральній смузі. А це найнебезпечніша ділянка фронту. Там працюють диверсійні групи сторін, які воюють. Так звані індіанці. Їм ніхто не доповідає про плани керівництва, пересування в нейтральній смузі, бо з ними немає зв'язку, адже по рації їх може легко вирахувати супротивник. Тому в нейтралці бомблять і стріляють, а потім уже питають. Проводити там ще й обмін, коли з одного боку стоять представники Альфи зі зброєю, а з іншого – до зубів озброєні деенерівці, неможливо. Напруга запаморочлива.

Та ще й солдати, настраждавшись у полоні, можуть повести себе неадекватно і кинутися навтьоки. І це все в місцевості, де будь-який постріл або навіть різкий звук двигуна здатен привести до непередбачуваних наслідків з десятками жертв. А якщо заручники загинуть у процесі звільнення, перемир'я буде зірвано.

- Чи потрапляли в полон з обох сторін під час перемир'я? Скільки військових і цивільних досі перебувають у підвалах сепаратистів?

- Звичайно, в полон продовжують брати. Ми вже і звільнити встигли кількох «щасливчиків». Зовсім недавно дев'ятьох людей з Чернігівського полку визволили. Вони потрапили до «ополченців» після оголошення перемир'я, коли прикривали роботу і відхід спецгрупи, яка займалася в Донецькій області встановленням меж буферної зони.

У підвалах «народних республік» ще багато наших. За офіційними даними, близько 800 осіб, розшукуємо ще 200

А взагалі в підвалах «народних республік» ще багато наших. За офіційними даними, близько 800 осіб, розшукуємо ще 200.

- Чи може бути таке, що в процесі складання списків заручників у ДНР і ЛНР окремі громадяни або навіть групи не потраплять у них? Чи проводитиметься пошук зниклих безвісти в подальшому, після завершення обміну?

- Може, на жаль. У списках нашої організації півсотні людей записані як такі, чиє місце розташування поки що не встановлено. Називати їх безвісти зниклими не можна. Але ці люди можуть бути де завгодно – як серед убитих і похованих, так і серед тих, хто тимчасово переховується.

А з приводу полонених, яких не пропонують до обміну, відомо тільки те, що такі є. Але нам не озвучують їхні прізвища. Можуть ці люди перебувати і не на території України. Вони можуть бути або вивезені до Росії, або проходити промивку мізків у таборі противника. Адже багато хто переходить на чужий бік. Такі випадки були і серед «ополченців», і серед українських військових. Деякі взагалі прямо з лінії фронту тікають від війни в сусідні російські області.

- Як змінилися розцінки у сепаратистів за два осінні місяці? Скільки коштує свобода одного полоненого? Де вдається діставати гроші, чи допомагає уряд?

- Торгувати полоненими заборонено. Стверджувати, що офіційні представники ДНР вимагають за життя людини викуп, – неправильно. У них за таке розстріл.

Наші солдати в цілому до цього процесу теж ставляться з честю. Але як серед сепаратистів, так і серед українських солдат є окремі особистості, яким дуже хочеться поторгувати людьми. У них свої розцінки. По $ 2 тис. за тіло, по $ 5 тис. за живого. Недавно пораненого полоненого один оригінал, якого навіть складно солдатом назвати, пропонував нам викупити за $ 200 тис. Всякі люди є і там, і там.

- Може, їм потрібні не гроші, а щось інше?

- Є випадки, коли «ополченці» висувають умови. І я неодноразово йшов на них. З Краснодона, наприклад, просили грошей на бензин, щоб полоненого довезти до Щастя і щоб бензину вистачило на зворотну дорогу. Це нормальні вимоги, і батьки солдатів в такому випадку самі оплачують бензин.

Є прохання по 500-1.000 грн перерахувати на рахунки ДНР і ЛНР. Кажуть, нібито на ліки для бійців. Якщо не віримо, просять просто передати потрібні препарати, дають список. Решта – поповнення картки, їжа. Як правило, сторона, яка приймає, сама піклується про своїх полонених. Але в якийсь момент їх стало настільки багато, що ми почали відправляти вантажі з продовольством у Донецьк, щоб хлопці не померли з голоду. Зараз готуємо вантаж у Горлівку.

Забезпечувати заручників їжею і питвом нам допомагають жителі їхніх рідних міст. Тернополяни ось підготували вантаж з продовольством для полонених і скоро скерують його в Сніжне.

- Добре, давайте поговоримо про те, як в цілому змінилися настрої на фронті з початком режиму припинення вогню.

- Початок перемир'я не означає припинення війни. Це сигнал для всіх: «Ми готові миритися!».

Таку заяву підтримали не тільки політики, а й браві вояки. Хоча для них це складно. Уявіть, командири батальйонів і загонів, які останні п'ять місяців вели за собою в атаку, мотивуючи бійців тим, що треба «померти, але домогтися перемоги», зараз повинні прийти до своїх солдатів і сказати: «Ні, все, давайте миритися». Цим повинні займатися політики, вірніше замполіти, яких на фронті бракує. Вони повинні пояснювати людям, які прийшли на війну мстити за рідних і друзів, що подальше ведення вогню приведе не до відплати, а до зростання втрат. Убивши солдата з того боку, ти не отримаєш задоволення. Просто помре ще більше родичів і друзів. Тільки вже не твоїх. Поки ми взяли на себе цю роль.

- І як? Виходило переконати солдат, що потрібно просто змиритися?

- Переконали багатьох. Але тепер настав час братися за інші завдання. Пристрасті і ненависть трохи вщухли, але, як і раніше, і з того і з іншого боку залишилися гарячі голови, які не бажають перемир'я. Я підозрюю, що з українського боку це ті, хто в разі припинення війни зазнає допиту у військовій прокуратурі за свої «подвиги».

А в ДНР є впевнені в тому, що воювати треба до переможного кінця, захопити Київ, Львів і всю країну. Таких, слава богу, одиниці, але їхня поведінка на руку третій стороні конфлікту – провокаторам, яким вигідно стравлювати людей однієї нації один з одним. Ми маємо намір вичислити цю от третю сторону.

- Якими методами плануєте ловити підбурювачів?

- Спочатку будемо домагатися припинення обстрілу Донецька, а також з'ясовуватимемо, хто, власне, стріляв. Обидві сторони заперечують свою участь у бомбардуваннях. Ми знайшли спосіб ефективного та швидкого виявлення точок, з яких ведеться вогонь. Одна з перших пропозицій – створення спільного блокпосту. До речі, цю ідею вже схвалили і з того і з іншого боку.

Між блокпостами зазвичай кілометри. Ми ж запропонуємо на трасах, де інтенсивний рух, встановити кілька спільних блокпостів. Чергувати там будуть українські солдати й «ополченці». Ми ж, у свою чергу, забезпечимо будиночками для проживання. Ну й подбаємо про те, щоб у солдатів протиборчих армій не виникло бажання перестріляти один одного. На кожному блокпосту буде присутній член Офіцерського корпусу. І кожному буде поставлене ​​завдання всіляко згладжувати кути, щоб не допустити конфлікту.

- Як спільний блокпост допоможе виявити винних в обстрілі мирних районів?

- По-перше, блокпости стоятимуть саме в місцях, де найчастіше ведуться обстріли мирних районів. Спільне чергування практично виключає бомбування в районі цього блокпосту військовими. Навряд чи, щоб знищити противника, хтось захоче стріляти по своїх. А ось третю силу буде дуже легко виявити, якщо обстріл все таки почнеться.

- Ваша думка як людини, що знає стан справ на АТО, – коли все-таки буде мир?

- До цього ще дуже далеко, на жаль. Але, судячи з того, що деякі раніше особливо войовничі командири вже готові йти на діалог, я думаю, що Дід Мороз змусить сторони згадати про новорічне свято і підготуватися до того, щоб зустріти 2015-й хоча б без війни.

***

Цей матеріал опубліковано в №40 журналу Корреспондент від 10 жовтня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.